Дякую шановній Кларі Пилипівні Гудзик за представлення книги Наталії Яковенко «Паралельний світ» («День», №118). Вдячний, бо належу до числа людей, «не байдужих до власного минулого, хто з вдячністю подорожує у часі за допомогою історика».
Вивчаючи архівні матеріали своїх предків я, передусім, шукав «мотиви їхніх вчинків» і не судив їх, не дай Боже, сучасними мірками. Мені ця позиція багато в чому допомогла зрозуміти патріотичні почуття мого діда за часів УНР. Я діда свого ніколи не бачив, але дуже пишаюся мотивами його вчинків у 1918 році як українця-патріота.
Не менш співзвучні моїм думкам дослідження Н. Яковенко прикладів мирного співіснування представників різних конфесій у давнину. Можна тільки позаздрити тій толерантності наших предків. Вони були мудріші, ніж наступні покоління.
Я не належу до дуже релігійних людей (але Бога визнаю і поважаю), і особливо не стежу за відносинами між церквами, тому для мене стала прозрінням бесіда К. Гудзик з Патріархом Філаретом про шляхи єднання православних церков України. Читав з болем у душі. Чому на місцевих рівнях чинять перешкоди Київському патріархату? Можливо, прихильникам об’єднання українського православ’я потрібно шукати підтримку знизу, серед парафіян, волею яких і повинен відбуватися добровільний перехід до Київського патріархату? Таким чином поставити перед фактом вище духовенство.
Так, ми живемо, коли історія і пишеться, і переписується, і я хочу ще раз підкреслити корисність таких публікацій — допомогти своїм читачам знайти правильні відповіді на кожній сторінці нової історії України. Відтепер шукатиму можливість познайомитися з книгою Наталі Яковенко.
З глибокою повагою Борис ФІЛІПЧЕНКО
