Нещодавно у середньовічному луцькому замку вчергове відбувся гастрономічний фестиваль, який відвідали вже 10 тисяч людей. Власне, лучани просто не мали альтернативи, бо нічого іншого їм наразі для дозвілля не запропонували. Та й дуже багатьох, на жаль, приваблює саме такий вид відпочинку, хоча в Луцьку, на щастя, є і люди, які протестують проти «фестів об’їдання» у древніх стінах, проти знищення історичної ідентичності древнього Лучеська, чому є «свіжий» приклад: на історичній території так званого Мокрого лугу на очах виростає сучасна споруда, яка спотворює образ цього місця. Проте голоси на захист обличчя міста ще не мають масової підтримки.
Олена РОМАНЮК, мистецтвознавець:
— Вкотре відбувся гастрономічний фестиваль у замку. Вхід у замок на це «дійство» був платним. Здавалося б, це вже добре, бо заробить історико-культурний заповідник. Але всі кошти за подібні заходи йдуть не на розвиток історико-архітектурного заповідника чи в казну міста, а організаторам цих дійств. Організатори фестивалів беруть в оренду на якийсь час територію замку, виставляють свою охорону, знімають плату за вхід. Грошей за оренду вистачає, аби працівники заповідника відновили газони, пошкодження деяких деталей, оплатили вихід на роботу в позаробочий час окремих науковців і техперсоналу (так мені пояснювали). Як на мене, то тут потрібно або заборонити подібні заходи, або брати таку орендну плату, щоб усе окупилося. Хоча мене неймовірно гнітить те, що в Луцьку з настирною періодичністю проходять фестивалі ЇЖІ. Це убогість фантазії організаторів розважально-масових дійств чи низький рівень культурних запитів мешканців Луцька, який далі випити-закусити не підіймається? А ще чомусь нікого не бентежить, що ці фестивалі проходять над священними підмурівками найдавнішої християнської святині — церкви Іоанна Богослова та над криптами з людськими останками...
Андрій ЛИНДЮК, голова Маневицької райдержадміністрації:
— Щотижня маю чимало звернень, що стосуються земельних питань. І досить часто, на жаль, взагалі не можемо допомогти заявникам. А коли розумієш, що людина не винна, а це всього лиш свідома чи несвідома помилка, допущена представником влади багато років тому... То тут взагалі не знаємо, як діяти.
Тільки за цей тиждень мали в РДА два таких звернення. І в першому, і в другому разі громадяни особисто нічого не порушували! А зараз вони через неправильні (не буду казати незаконні) рішення влади, у-хвалені понад 10 років тому, мають величезні проблеми! Вихід один — суд! Але не факт, що він буде на користь людини... І це все, через те, що 25 років незалежності всі багато говорили про політику, про мову, про ще багато чого... а нормального і стабільного земельного законодавства не напрацювали! От і розгрібаємо зараз то все...
Ярослава ТИМОЩУК, головний редактор тижневика «Сім’я і дім»:
— Отримала запрошення на етнофестиваль, який проводився у селі Затурці Локачинського району в меморіальному музеї В’ячеслава Липинського. Захід присвятили відразу трьом датам: Дню матері, 100-річчю від початку Української революції та 75-річчю від дати створення УПА. У музеї я бувала й раніше, але цього разу тут було по-особливому: з’їхалося людей із усіх куточків області, я побачила тут своїх родичів, колег, волонтерів, які їздять на схід України з гуманітарною місією. У музеї людно не лише в цей день — працівники дбають про те, щоб у їхньому закладі постійно вирувало життя й організовують тематичні заходи до різних свят. Наукові співробітники музею — це люди, які працюють за покликанням. Єдиний у світі музей В’ячеслава Липинського приваблює відвідувачів із усього світу: тут бували навіть туристи з Австралії та Об’єднаних Арабських Еміратів. Це таке місце сили для українців, це шляхетний маєток, у якому є що відкривати і є про що подумати. А інтер’єр — розкішне тло для фотографій. Тож кожному, чиї мандри проляжуть автошляхом «Устилуг — Луцьк — Рівне», варто звернути увагу на вивіску в селі Затурці й відкрити для себе чарівний куточок нашого краю.
Також спостерігаю за діяльністю студії друку літератури шрифтом Брайля Braille studio. Команда з Луцька та Києва робить неймовірні речі: у їхній міні-друкарні з’являються не лише книги, а й, приміром, ресторанні меню для людей із порушеннями зору чи інструкції до ліків в аптеках. Приємно, що саме в Луцьку друкується перша неспеціалізована газета шрифтом Брайля «Сім’я і дім». А ще активісти збирають кошти на потужніший принтер, завдяки якому друкувати можна буде більше й якісніше. Коштує таке обладнання 16 тисяч доларів. Знаючи наполегливість команди, впевнена, що в них усе вийде. Вчинки цих людей надихають не опускати руки, бо в час, коли триває війна, одне з найправильніших рішень — збільшувати простір розумного й доброго.
Віктор ГРИСЮК, громадський діяч, віце-президент Луцького джазового клубу:
— 15 років... Десь усередині травня 2002 року я трішки долучився до чарівного світу громадського сектору. Тоді я був випускником школи і ще не знав, що громадянське суспільство мене затягне надовго... Тисячі акцій, сотні та десятки тренінгів, семінарів, форумів, круглих столів, флешмобів, пікетів, мітингів, таборувань, ефірів, дебатів, культурних заходів, виставок, концертів, фестивалів тощо... два Майдани (перший, 2004 року, для мене розпочався з підготовки в Криму, а останній — ще у Вільнюсі...). Знайомства з чудовими людьми та десятками міст України і ЄС... Я робив багато помилок, а ще багато, можливо, не зробив... Але я завжди щиро вірив і буду вірити в цю країну. Все ще попереду!
