У газеті «День» від 13.05.09 опублікована цікава стаття під знаковим заголовком «Глина і наша ідентичність», у якій розповідається про успіхи й досягнення, перспективи розвитку українського гончарства в знаменитій Опішні, популяризацію народної кераміки як одного з виду мистецтв.
Можливо, варто би зупинитися й окремо описати історію поселення Опішні. Наскільки мені відомо, люди на цьому місці живуть кілька тисяч років. Опішня — майже ровесниця давнім грекам. Культурний шар старої Опішні сягає 10 метрів. Кілька тисяч років підряд опішнянські гончарі робили глиняний посуд і передавали традицію з покоління в покоління. І це плем’я, цей народ дожив до літописних часів.
Татаро-монгольська навала зруйнувала стару Опішню. Опішнянці пересиділи навалу по лісах, а коли небезпека минула, повернулися й заснували недалеко від старої Опішні нову. Гончарі знову стали виробляти глиняний посуд із тими узорами й такими ж прийомами, що й раніше. Люди передали, зберегли традицію. Ця неперервана традиція дійшла до наших днів. І це плем’я й землеробів, і гончарів із історією в кілька тисячоліть являється тепер славною часточкою українського народу. Дуже було б добре, якби статтю про історію Опішні написали для вашої газети фахівці. І назва для цієї статті майже готова: «Опішся та наша ідентичність».
З повагою, Олександр МАЗУР, Ужгород
