У ніч з 6-го на 7-ме червня не стало математика світового рівня Юрія Макаровича Березанського, академіка НАН України. Сумна подія якось обмежилась стриманою скорботою колег-математиків на панахиді, залишившись не поміченою широким загалом, зосередженим на передчасних виборах до Верховної Ради. Тим часом має йтися не лише про великого математика, фундатора потужної вітчизняної школи функціонального аналізу, визнаної у світі, а й про українського патріота, що протистояв радянському, а далі й постколоніальному, науковому істеблішменту нашої держави впродовж свого протяжного життя в науці.
Довідки з Вікіпедії згадують, що Юрій Макарович народився в інтелігентній родині, оминаючи факт участі його батьків у Визвольних змаганнях армії Української Народної Республіки супроти більшовицької навали. Тож науковець мав надійний імунітет від деспотичної пропаганди й жодних ілюзій щодо тоталітарної влади у юнака не могло й бути. Наприкінці 1943 року школяр з восьмикласною освітою стає студентом відродженого по окупації Київського університету. Його наукову долю визначили видатні математики С. І. Зуховицький, М. Г. та С. Г. Крейни. Юрій Макарович рано усвідомив, що математика є не тільки його справжнім покликанням. Він гадав, що вона надасть йому ще й можливість бути вільним від тиску тоталітаризму і жити, не озираючись на всю гидоту державної системи. Учителі допомогли талановитому юнакові 1948 року вступити до аспірантури Інституту математики АН УРСР. Утім, невдовзі наставників вимила з України до Росії антисемітська хвиля боротьби з космополітизмом. А молодий науковець фактично очолив Київську школу функціонального аналізу.
1950-ті роки стали часом стрімкого наукового злету: 1951 р. — захист кандидатської дисертації та працевлаштування в рідному вже Інституті математики; 1956 р. — захист докторської дисертації; 1960 р. — очолює відділ математичного аналізу. 1964-го року Юрія Макаровича обрано чл.-кор. АН УРСР. Слава лідера Київської школи функціонального аналізу долає океан і 1969 року його обирають членом Американського математичного товариства. Платформою для підвищення наукового рівня математиків стали знамениті семінари Березанського. Загалом він підготував 13 докторів та 45 кандидатів фізико-математичних наук.
І тут, на піку наукового та кар’єрного злету, відбувається конфлікт ученого з потворною радянською системою. Закінчилась тоді хрущовська «відлига» й розпочалась брежнєвська реакція, відома більше як «застій». На тлі подій Празької весни 1968 року українська громадськість виступила з Листом протесту проти політичних переслідувань в Україні до керівництва СРСР. «Лист ста тридцяти семи», як він увійшов у історію, показовий тим, що ініціаторами його написання, схоже, стали молоді математики/фізики, учні Юрія Макаровича. Адже серед перших 20-ти автографів під документом їм належать 16. Компанію молоді на чолі списку підписів склали шістдесятники (С. Параджанов та три Івани — Марчук, Світличний, Дзюба). Момент, коли Ірина Заславська та Віктор Боднарчук повідомили про акцію своєму учителю, став визначальним у долі Листа. Юрій Макарович відразу погодився його підписати. «Я розумів, що це певною мерою небезпечно, що буде поставлено крапку в моїх стосунках із владою, але розумів і те, що інакше вчинити не можу — не можна обурюватись і водночас мовчати» (Юрій Макарович Березанський. Біобібліографія. К., 2007, с. 85). Підписи поставили ще три члени-кореспонденти АН УРСР, виключно математики (А.М. Скороход, Ю.Д. Соколов, К.Б. Толпиго). Ю.Д. Соколов, старший товариш Юрія Макаровича, був людиною великої мужності. В роки окупації Києва він упродовж двох років переховував від нацистів того самого С. І. Зуховицького, що зіграв визначальну роль у долі Ю. М. Березанського як математика. Випадкових людей серед підписантів листа не було.
Це розуміла й влада, вдавшись до різних форм санкцій щодо патріотів. Від Юрія Макаровича забажали пояснення в письмовій формі. «Я його написав, але воно було, кажуть, гірше, ніж сам лист» (Там само). Засоби «м’якого» перевиховання були невигадливими, а саме — позбавити: курсу лекцій в рідному університеті ім. Т. Шевченка на два роки; академічної квартири навпроти Опери, яку мали ось-ось виділити; відряджень за кордон. У відвертий «шабаш прокомуністичних і антиукраїнських сил» вилилися акції громадського засудження в Інституті математики, а особливо в університеті, зрежисовані владою. Впродовж 20-ти років по тому всесвітньо відомого науковця провалювали на конкурсах із присудження звання академіка АН УРСР. Справедливість торжествувала вже за горбачовської «перебудови» (1988 р.). Наступного 1989 року, на 65-му році життя, академіка Березанського вперше випустили за межі соцтабору — до капіталістичної Греції з науковою доповіддю.
Дослідник невтомно поглиблював вивчення напрямів функціонального аналізу, а в 1985 році створив та очолював до 2001 р. однойменний відділ. Керування науковими підрозділами Інституту математики впродовж 41 року стало стелею адміністративного росту для креативного науковця, не комуніста та навіть не комсомольця, а ще й політично неблагонадійного. На жаль, ця анахронічна радянська система управління наукою була беззастережно сприйнята незалежною Україною.
Зрозуміло, що Юрій Макарович долучився до визвольних змагань за відновлення державності, беручи участь у створенні Народного руху України 1989 року. Він став учасником першої зустрічі провідників Руху з майбутнім президентом Леонідом Кравчуком. Понад те, ще й українізував Інститут математики НАНУ. Пізніше Юрій Макарович був серед тієї меншості академіків та членів-кореспондентів НАНУ, що підтримали помаранчеву революцію зверненням «Учені з народом» від 30 листопада 2004 р., а після її перемоги виступив з конкретною пропозицією реформування Академії наук. Навіть запропонував гідних кандидатів на посаду президента оновленої Академії, учених зі світовим ім’ям. Проєкт узяли до відома. Авторові віддячили почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України» (2005 р.).
Доба Незалежності відкрила перед Юрієм Макаровичем математичний світ планети, де його давно знали, а тепер побачили й почули наживо. Лише до 2006 р. академік бере участь у 45-ти міжнародних конференціях у 14-ти країнах світу. Рівнобіжно, під час тривалих закордонних відряджень, він робить доповіді на 47-ми наукових семінарах у 8-ми країнах на трьох континентах. Шість його монографій перевидані англійською. 1998 року його удостоєно звання лавреата Державної премії України в галузі науки та техніки.
Але світ, що відкрився перед нашою державою та її громадянами, виявився занадто привабливим, особливо на тлі суворих реалій суспільства, ураженого постколоніальним синдромом в Україні. Серед тих, хто виїхав, опинилися й відомі в світі математики, зокрема й учні Юрія Макаровича. Пропонували виїзд і йому. Але «король» функціонального аналізу мав життєве кредо, сформульоване ще академіком АН УРСР М.П. Кравчуком, згноєним у сталінських таборах: «Моя любов — Україна і математика».
Юрій Макарович напружено працював до останніх днів земного життя, завершуючи статтю, так і не сприйняту колегами та учнями. Вони певні, що академік помиляється. Тож відчуття, що лежачого — б’ють, гнітило науковця й у мить відходу. Будучи гуманітарієм, не можу сперечатись зі скептиками-математиками по суті, але вважаю, що, віддавши 74 роки життя улюбленій науці, Юрій Макарович заслужив право на помилку й публікацію свого останнього тексту. Доля наукових відкриттів не вирішуються голосуванням. Вони мають бути оприлюднені та пройти випробування часом.
Не можна оминути й особистого життя Юрія Макаровича. В університеті серед руїн Києва студент зустрів Зосю Баранович, спецпереселенку, доньку денікінського офіцера. Невдовзі сім’ї петлюрівців та денікінця поріднилися на все життя, поєднані не лише коханням дітей, а й несприйняттям чинного тоді режиму. В життя математика ввійшла з нареченою й інша наука — археологія. Відродження останньої відбувалось у повоєнний час синхронно з аналогічним процесом у математиці. Нині Cофія Станіславівна Березанська є живою легендою української археології як провідний дослідник бронзової доби України, доктор історичних наук, лавреат Державної премії УРСР у галузі науки та техніки. Невтомний польовик, вона провела десятки плідних експедицій в різних куточках нашої держави. «Я їздив на всі ці розкопки, особливо після того, як купив машину», — зізнавався Юрій Макарович. Лишається дивуватися, як він викроював для цих поїздок час у своєму тотальному захопленні математикою.
Автор цього допису археолог, молодший колега Софії Станіславівни, мав щастя впродовж кількох десятиліть спілкуватися з Юрієм Макаровичем. Нас єднали бачення минулого та оцінки сучасного буття України з феноменом фатальних безпам’ятства та інфантильності нашого народу перед лицем немилосердного ворога.
