Що стосується співвідношення влада — суспільство, то справжній журналіст ніколи не знаходиться між ними. Якщо він з себе що-небудь представляє, насправді його слово — і влада, і суспільство, і особистість. Якщо ж немає — то до чого, навіщо і кому потрібне таке його слово?.. Чи винна журналістика в нинішній політичній кризі? Звичайно ж, ні. Кожний повинен намагатися добре робити свою справу. Справа журналіста завжди — добротні, осмислені, значущі тексти. Але в цьому випадку над ними треба ще працювати і працювати!.. І як може після цього залишитися ще час лізти в чужі справи? Такі тексти — не просто дзеркальне відображення нашого життя (політичного, економічного, культурного, історичного, психологічного та іншого),а й саме життя — осмислене, моральне, змістовне, живе! Таке б життя скоріше прийняти нам всім і встигнути пожити ним хоч трохи. Чи воно завжди повинне залишатися недосяжним ідеалом?..
Де ж вихід на новий рівень?
«Згода» не може бути егоїстичною. Ось, наприклад, зараз християнська, єврейська і мусульманська общини Америки шукають точки доторкання між собою на рівні своїх громадян. Після відомої трагедії 11 вересня люди намагаються переусвідомити ситуацію, що склалася і вийти на рівень нових, більш толерантних взаємовідносин. Виходить поки, що зрозуміло, по- різному. Але просування уперед також не можна не помітити. Дуже правильно висловилася (відносно всього цього процесу) імігрантка з США на одному зі зборів: «Давайте, все-таки, між собою зараз домовлятися. Тоді й наші діти, повернувшись колись на свою батьківщину, ніколи-ніколи не будуть воювати»...
