У круговерті буднів усі ми — молоді й старі, оптимісти й песимісти, лірики й цілком практичні люди — зайняті справами, вирішенням великих і маленьких проблем. Часу всім нам хронічно не вистачає. Тож корисно буде хоч на хвилинку зупинитися й проаналізувати: чого досягли, що турбувало, чого не вистачає для повного щастя?
Анатолій КИЧИНСЬКИЙ, член Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників і Міжнародної асоціації письменників та публіцистів, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка:
— Днями йду вулицею, вдивляюся в обличчя перехожих, знайомих і незнайомих, і раптом ловлю себе на думці: усміхнених, життєрадісних людей довкола стало більше, і настрій у моїх земляків явно покращився. Напевне, аура свят на нас так позитивно подіяла, додала оптимізму. Правда, чи довго втримаються посмішки на обличчях, не знаю. Особисто я був просто вражений, коли почув про гоніння, влаштовані на письменницю, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Марію Матіос, про спроби правоохоронців вилучити тираж її книги «Вирвані сторінки з автобіографії». Не хочеться думати, що це щось симптоматичне. Як людину, як письменницю, як великого художника слова знаю Марію Матіос багато років. Її твори широко відомі в Україні й видаються іноземними мовами. І раптом комусь щось в її книзі не сподобалося. Але хіба подібні суперечки вирішуються так нахабно, із залученням силових органів? Сам факт погроз і психологічного тиску на письменницю викликає велике занепокоєння.
Валентин РОССОХАТИЙ, студент IV курсу Херсонського державного морського інституту:
— Щойно повернувся з практики, яку проходив на судні Beluga Resolution німецької компанії Marlow Navigation. Ходили ми під ліберійським прапором. За півроку побував у 25 країнах: США, Тринідад і Тобаго, Венесуела, Індія, Сінгапур, Індонезія, Китай, Японія... Дуже сподобався порт Дурбан. Ми потрапили в Південно-Африканську Республіку в дні, коли там проходив чемпіонат світу з футболу. В основному ми перевозили важкі металеві конструкції: цистерни, контейнери, здоровенні буксири, яхти... Повірите, ніякої економічної кризи не відчули. Жодного разу не було, щоб судно стояло на якорі й чекало на вантаж. Скрізь повно роботи. На судні я був наймолодшим і працював матросом другого класу, офіційна зарплата якого, між іншим, — 1221 долар на місяць. На мені було прибирання усіх внутрішніх приміщень, несення вахти, робота на палубі. Екіпаж у нас був інтернаціональний — переважно філіппінці. Дуже хороші хлопці. Спілкувалися англійською. У них дуже розвинене почуття взаємовиручки. Якщо вони бачили, що я не встигаю виконати якусь роботу на палубі, підключалися. Коли справа була зроблена, ми всі разом ішли відпочивати. Побутові умови на судні були чудові. У всіх — окремі каюти, в кожній з яких душ і туалет. У кают-компанії — DVD, телевізор, караоке... До речі, філіппінці його просто обожнюють. Вони без ігрової приставки Sony PlayStation жити не можуть, як, у принципі, й без рису. Якось на пароплаві його три дні не було, так вони виставили плакати: «No rice — no power!» Кожну вільну хвилину намагався приділяти навчанню і спорту. Разом із старшим помічником капітана ми обладнали спортивне приміщення — благо, компанія щомісяця виділяє кошти на оснащення побутових приміщень. Ми зробили тренажер, боксерську грушу. Зараз я повністю переключився на навчання. Адже за час проходження практики остаточно переконався: грамотний спеціаліст завжди буде запитаним у системі світового флоту. Із практики я виніс й інше не менш важливе переконання: Україна має обов’язково ратифікувати Зведену конвенцію Міжнародної організації праці. Працівникам моря це вкрай необхідно. Адже конвенція націлена на захист моряків. В її преамбулі так і сказано: «...з урахуванням глобального характеру морського судноплавства, моряки потребують особливого захисту ...» Відверто розмовляючи зі знайомими моряками, я зрозумів, що з практикою на судні мені дуже пощастило. Умови, створені там для екіпажу, — на високому рівні, часом набагато вищому, ніж того вимагає Зведена конвенція МОП. Але часто українські моряки на іноземних суднах ледве животіють, потребують елементарних побутових умов і людського ставлення. Якщо умови праці та відпочинку для командного складу більш-менш прийнятні, то рядові моряки часто витрачають свою молодість і здоров’я у вузьких, брудних, жебрацьких каютах, без належної вентиляції, освітлення, при нестерпній вібрації — за гроші, які не завжди виплачують вчасно. Ось це й непокоїть.
Валерій ВИСОВЕНЬ, директор Херсонського державного будинку художньої творчості (ХДБХУ):
— У нашому житті все тісно переплетене: і хороше, і погане. Наприклад, бажаючих займатися у наших гуртках із кожним роком стає все більше. Спеціалісти у нас працюють хороші, ми регулярно проводимо творчі конкурси, що дуже подобається дітям, і місце розташування в нас зручне — самісінький центр Херсона, хороше транспортне сполучення з різними мікрорайонами...
Але приміщень для занять катастрофічно не вистачає. Хореографи, вокалісти просять створити нові колективи. Та відразу постає питання: а де відточуватимуть свою майстерність таланти? Сподіватися на розширення не доводиться — вся земля в центрі міста вже має господарів. Тому кожен сантиметр у нас на обліку. При всьому цьому довгий час ми не могли добитися, щоб наші приміщення звільнила фірма-орендатор, якій так сподобалося в наших стінах, що вона не поспішала з нами прощатися. І ось звершилося: фірма, нарешті, вибралася! 64 квадратні метри у нашому розпорядженні. Найближчими днями ми з колегами почнемо реалізовувати свою давню мрію: створення школи декоративно-прикладної творчості. У планах — не тільки гуртки для дітей із образотворчого мистецтва, вишивки, бісероплетіння, оригамі, але й курси фітодизайну для дорослих... Мріємо, щоб до 1 вересня кількість гуртківців у нас подвоїлася. Якщо говорити про хороше, то обов’язково слід згадати й заочний конкурс методичних розробок, авторських програм, сценаріїв «Перлинки натхнення», який пройшов у нас уже вдруге. Днями підведені його результати й названі переможці. Радує масовість конкурсу. В ньому взяли участь майже 350 педагогів з усієї області. Зібрані матеріали передамо в редакцію газети «Позашкілля».
Семен ТЕМНИЙ, ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни, колишній в’язень концтабору для дітей:
— У мене величезна радість: вийшло друге видання моєї автобіографічної книжки «Випробування на міцність». Повірте, для людини, якій далеко за 80, це велика подія. Все життя був робітником, ніколи не був членом партії, одним із перших на Херсонському суднобудівному заводі вийшов із профспілки. Не ті це профспілки, що захищають робочу людину, — чиновницькі... Чому згадав про це? Тарифи на світло й інші комунальні послуги невпинно зростають, продукти дорожчають... А де ж захисники — профспілки? Набрали в рот води і мовчать? Нічого не змінилося в їхній діяльності. Значить, правильно я зробив, що майже чверть століття тому розпрощався з ними.
Світлана МИКИТЮК, директор Херсонської загальноосвітньої школи №56:
— Як керівника навчально-виховного комплексу, який об’єднує школу, гімназичні класи й дитячий садок і де перебуває 1291 дитина, мене дуже тішить, що зараз у нас у приміщеннях тепло. А ще два роки тому в цей час у нас стояла шестиградусна «спека». Проблему вирішило будівництво автономної котельні. Здавалося, живи та радій. Однак повідомлення про те, що найближчим часом плата за тепло відчутно подорожчає, мене не може не хвилювати. Зараз щомісяця за послуги тепловиків ми сплачуємо майже 80 тисяч гривень. А що буде далі? Можливо, для закладів освіти, культури й медицини державі варто залишити попередні тарифи на опалення? Оптимізм черпаю в дітях. Радує їхня щирість, чуйність, бажання надати допомогу тим, хто її потребує. Діти проводять благодійні ярмарки та концерти, а виручені кошти йдуть на добрі справи. Нещодавно з ініціативи шкільного парламенту в нас пройшла акція «Допоможи однокласнику». В одного з наших вихованців катастрофічно падає зір. Зараз він перебуває на лікуванні в столичній клініці. Йому потрібна операція. Ось саме на неї й перерахували зароблені кошти школярі. А перед цим учні самостійно заробили гроші на новорічні подарунки дітям-сиротам і дітям із малозабезпечених сімей, які навчаються в нашій школі. Радію, що в час, коли правлять бал жорсткість і цинічність, душі моїх вихованців відкриті для добра й милосердя.
