Вашу газету я передплачую постійно і перечитую майже всю. Не можу сказати, що всі статті, які ви друкуєте, мені до душі. Є серед них образливі для патріотів України, є антидержавницькі, які б в інших державах вам заборонили друкувати, але що поробиш, якщо ми «маємо те, що маємо» в цей період нашого становлення. Не знаю ваших справжніх поглядів, але перевагу, як я зрозумів, ви надаєте більше проросійським дописувачам, а нам «сиплете сіль на рану», яка буде кровоточити ой як довго.
Причиною нашої розпливчастості, невизначеності у державницьких позиціях, на мій погляд, є наш Президент. Може, хтось мені дасть відповідь: чому Президент як гарант Конституції не звернеться до вищих посадових осіб і всіх державних службовців, учителів, медиків — усіх, хто фінансується з державної казни, а також до працівників радіо і телебачення, щоб вони визначилися? Або вони на робочих місцях будуть спілкуватися державною мовою, або нехай звільняють свої місця іншим.
Дивує й пригнічує мене, як можуть працювати в державному апараті особи, які, м’яко кажучи, не люблять Україну, її мову, або бездарні, якщо їм не під силу вивчити за десять років незалежності мову держави, якій ти складаєш присягу, яку називаєш своєю країною, а мислиш хіба як Штірліц... Без мови немає народу й держави, як немає сонця без сяйва й тепла. Повірте, що жити в Україні, як на чужині, дуже важко.
