Почну фрагментом iз листа: «Я нічого не потребую — родина не бідує. Маю машину, комп'ютер, кишенькові гроші. У перспективі — окреме помешкання. Батько говорить: «Крутися — людиною станеш!». Але порожньо на душі, немає чогось головного. Немовби не тією дорогою йду, щось втратив чи навіть не знаходив. Сам собі чужий…» (Віктор С., 19 років, м. Київ).
У родинах, де життя підпорядковують меті матеріального збагачення, пріоритетним, а то й єдиним, є вектор «мати», а якщо й «бути», то таким, хто більше має. Відповідь на запитання «Бути чи не бути?» для багатьох виявляється непростою. Адже ствердне рішення невідворотно породжує запитання «Ким і навіщо?», відповідь на яке передбачає взяття на себе відповідальності за власне життя, потребує активності не так розуму, як душі, мудрості серця.
Відповісти на запитання «Мати чи не мати?» — легше. У цьому допомагають засоби масової інформації. Адже відсутність здоров'я, краси нам пропонують компенсувати всілякими товарами й послугами. Установка на володіння найбільш рельєфно проявляється в родині. На чоловіка чи дружину або дитину часто-густо дивляться не як на рідну і неповторну душу, а як на власність. Ідеї, переконання і навіть звички також можуть стати майном: втрата їх викликає неспокій, почуття незахищеності.
Досвід психологічного консультування показав, що для багатьох юнаків і дівчат атмосфера розкоші та егоїзму, що панує в їхнiх родинах, стає нестерпною. Всупереч очікуванням старших, які вважають, що у їхніх чад «є все, що їм заманеться», діти повстають проти одноманітності та самотності, прагнуть, часто методом проб і помилок, знайти щось сутнісне. Виходить, що молодим все ж більш властива потреба в «бути», яку не заміниш сурогатом «мати». Але, на жаль, їх часто забирають з вузької доріжки, спокушаючи всілякими матеріальними благами, не даючи при цьому поживи для душі.
Тому потрібно допомогти молодим розвивати всі найважливіші потенції: здатність мислити і любити, пізнавати себе і навколишній світ, здатність до творчості, — які протягом життя не пропадають, а зростають в міру їх реалізації. І пам'ятати: неминуче зникає все те, що люди намагаються накопичити, нагромадити про запас. «Піди! Купи!», — так річ збиває людину з її дороги, перетворюючи поета на власника, мрійника і творця — на бранця золотої клітки.
Отже, можна жити — ставати справжнім собою, творячи свій внутрішній світ. Обрати такий спосіб життя, при якому ототожнюєш себе не з тим, чим володієш, а з тим, що відчуваєш, робиш і осягаєш. Ціниш не володіння, а внутрішню свободу. Реалізуєш можливість «бути». Загроза установці на буття полягає лише в недостатньо сильній вірі в життя та в свої творчі можливості, в ліні та готовності надати іншим право розпоряджатися своєю долею.
А можна існувати заради якихось речей, уявних цінностей. Бажання мати — це прагнення заповнити душевну порожнечу почуттям володіння і влади. Тоді власність уподібнюється милиці, без якої неможливо й кроку ступити самостійно. Втративши нажите, людина губиться, помиляючись в істинності опори, покладаючись на майно, рабом якого є.
Мабуть, всім нам варто зупинитися, озирнутися, одуматися. Сісти на уявну лавку, як пропонує А. Енштейн, і не поспішаючи, спокійно вирішити для себе питання «Бути чи мати?». Тільки б не помилитися. Не зрадити себе. Не спокуситися чужою дорогою. А знайти свою, єдину. Як у В. Висоцького:
«Отказа нет в еде-питье
В уютной этой колее,
И я живо себя убедил —
Не один я в нее угодил...
Я грязью из-под шин плюю
В чужую эту колею.
Эй, вы, задние! Делай, как я.
Это значит — не надо за мной.
Колея это — только моя!
Выбирайтесь своей колеей»
