Національний гірничий університет і газета «День» вже багато років мають дружні стосунки. Почалося все із пам'ятних й цікавих зустрічей редактора Лариси Івшиної зі студентами і викладачами. А продовженням дружби стало те, що НГУ передплачує газету бібліотека закладу придбала серії книг «Дня», відбуваються журналістські практики студентів-гірників, спільні конференції, а ще — участь університету у щорічній фотовиставці, яка проходить під егідою газети. «День» активно працює на розвиток особистості студента. Цього року вдруге студентський прес-центр мав змогу взяти участь у традиційній фотовиставці «Дня».
Постійно читаючи газету все більше і більше дивуюся щільності розподілу талантів на один кубічний сентимент газетного простору. Фотовиставка 2007 року, на мою думку, побила всі рекорди креативу, творчості, якості і щирості невеликого за часом заходу.
Феєричне дійство, вручення подарунків переможцям, блискавична Лариса Олексіївна, численні поважні гості — і все для того, щоб показати світові стільки хорошого, доброго і по-дитячому щирого існує навколо нас. Фотографії, які представленні «Днем» в «Українському домі», — справжній скарб людських почуттів, уваги фотомитців до проблем українців. Життя дає нам підказки, що ми робимо неправильно і на що треба звернути увагу. Зафіксувати ці знаки можуть талановиті фотографи. Сам Бог звертає їхнiй погляд на болючі точки.
Розглядаючи життєві підказки на фотовиставці, побачила речі, на які раніше не звертала увагу. Фотографія «Старість у місті» характеризує величезний пласт суспільства, похилих людей, які залишились сам на сам у мільйонних мегаполісах. Хоча я не люблю попсові пісні, але в одній з них є такі слова: «Странно, что в большом городе человек может быть таким одиноким». Це страшно.
Особливу увагу заслуговує фото «Читачі класик» та «Українці, читайте!». Вони показують проблему розвитку дітей. Чомусь хочеться плакати і ніколи не мати дітей, а в інші моменти — скоріше стати мамою. Талановито піймав кадр з життя Михайло Бутковський — робота «Було і минуло».
Кожне фото має свій настрій, свою ідею. Без винятку, весь позитив, щирість, любов, тепло, увагу, ненависть і страждання несуть фото, на яких зображується старість, діти, тварини, зокрема собаки. Це все — життя. Як і після лекції, зробила повчальні висновки, але ж з більшим розумінням. То ж, мудрості вчитися і вчитися. Щирості — у дітей, безмежній відданій і вірності — у собак.
Початок життя є його кінець, початок завжди чистий, а осі кінець у всіх різний. Лариса Олексіївна колись розповідала про жабу, яка стала прекрасною принцесою, і про принцесу, яка стала потворною жабою: «Погані вчинки мають відображення на обличчі людини, дівчата, не робіть нехороших речей», радила нам під час інтерв'ю на літній практиці у «Дні».
Перебуваючи в Києво- Печерській лаврі побачила, як маленька дівчинка годує голубів малесеньким печивом. Вони обліпили її з ніг до голови та б'ються за крихточки. У той же час бабуся кидає величезні шматки хліба, а вони навіть туди не дивляться. Може, вони більше люблять печиво ніж хліб? А кажуть, голуби — це ангели…
А що ж на цій фотовиставці несло негативну, злу, саркастичну енергетику? — Фотографії політиків. Всі вони однакові і не варті того, щоб за них сваритися, ділитися на «схід- захід», як видно на однойменній фотографії.
Наостанок, якщо б мене запитали, яке саме фото обрала я з цього величезного калейдоскопу життєвих етюдів, вибрала б «Пам'ять жертвам Голодомору». І не тому, що моя родина відчувала на собі цю подію. Моє дитинство проходило далеко від України. Раніше, стереотипно, вважала Голодомор націоналістичною примхою чи ще одним приводом вкусити Росію, яку дуже люблю і поважаю. А зараз зрозуміла, наскільки велике і нескінченно болюче це горе було для всіх і для українців, і росіян (на Волзі теж був страшний голод). Вина влади, яка платила за міць держави кістками своїх громадян — невичерпна.
Незважаючи на те, яку модель розвитку України ти обираєш для себе — східно-азіатську чи Західно-Європейську, треба пам'ятати про незмінні людські цінності, і постійно вчитися життєвій мудрості, наївності у дітей, безмежній вірності у собак. А газета «День» — це книга, в якій можна все це прочитати. І якщо в Лариси Олексіївни буде нагода провести лекцію та фотовиставку у Національному гірничому університеті, вона без сумніву може розраховувати на робочу силу у вигляді небайдужих студентів.
