Розповіли історію — жила-була в Мінську хороша дівчинка.
Як усяка хороша дівчинка з Мінська, вона розмовляла білоруською, читала вірші Янки Купали і любила Прагу.
Минулого літа, відпочиваючи у Вільнюсі, вона зустріла хлопця з Москви. Хлопець їй сподобався, вона виїхала з ним в Білокам’яну і вийшла заміж.
Нещодавно вона приїхала до Мінська відвідати батьків. Знайомі, які продовжують розмовляти білоруською і любити Прагу, запропонували їй зустрітися.
Вона погодилася.
Вони зустрілися десь у центрі, в кафе. Зібралися, сіли, почали розповідати новини.
Вона слухала хвилин десять, потім раптом запитала у всіх російською мовою, що вони думають про Крим?
Знайомі відповіли, що він український.
— Ха, — сказала дівчинка, — ви нічого не знаєте, я вам розповім.
І півгодини російською мовою повторювала російський телевізор. Говорила з переконанням, твердо.
Запитали: що це з нею? Вона у вас там з’їхала з глузду?
Відповів: ні, вона не з’їхала з глузду. Мабуть, вона вирішила, що її білоруське минуле небезпечне для її російського сьогодення. І вона позбулася свого минулого, різко і назавжди.
Тепер у неї лише російське сьогодення і російське майбутнє.
Тобто, як вона вважає, лише успіх і успіх.
Не треба думати, що це розрахунок і підлість.
Вона відмовилася щиро, від усього серця, за переконанням.
У питаннях ідентичності, чим вигідніше за розрахунком, тим більше здається, що з любові.
