У вашому запитанні міститься й відповідь на нього, оскільки Україна вже давно є одним зі світових лідерів щодо споживання секонд-хенду, хай то буде одяг чи агітаційні технології. Хоч як це парадоксально, але абсурдна теза про «безальтернативність реформ» обов'язково спрацює в силу... своєї повної абсурдності. Неможливо заперечити те, чого немає насправді. Заперечити те, що існує у віртуальному просторі, сформованому «четвертою владою».
На чому основані агітаційні технології кампанії «Голосуй — або програєш!»-96 і «Злагода заради майбутнього»-99? На банальному зомбуванні рядового виборця лозунгами, закликами й тезами, в яких навмисно порушено логічний ланцюжок між причинами та наслідками політичних і економічних явищ.
Теза, яка нав'язується виборцям пропрезидентськими ЗМІ: мовляв, здійсненню президентських «реформ» заважає неплідна робота Верховної Ради. Насправді плідна робота українського парламенту неможлива без конструктивної роботи виконавчої влади. Протидія фракцій у Верховній Раді є наслідком плутанини в головах рядових виборців, а причиною хаосу в думках громадян є нездатність нинішнього Президента чітко й виразно пояснити народу: які ж, власне, реформи він здійснює. Насправді ці реформи — плід віртуального простору, сформованого ЗМІ, а в реальній дійсності — це розбазарювання держвласності, руйнування вітчизняного виробництва та переведення вільних капіталів на закордонні рахунки та в офшорні зони. Це й є реальна суть «реформ» а-ля Кучма and С о .
З такою реальною «програмою дій» до виборця не вийдеш, тому в хід іде віртуальна абракадабра про «Злагоду заради майбутнього». Оскільки ця фраза позбавлена конкретного сенсу й відірвана від реальності, то й прискіпатися тут просто нема до чого. От уже дійсно «маємо те, що маємо», а «не маємо ми всього».
Віртуальний заклик до злагоди заради майбутнього гострослови переінакшили як «Злагода зради майбутнього». Само собою зрозуміло, що віртуальні ідеологічні «пустишки» лопнули б, як мильні бульбашки, якби опоненти Леоніда Даниловича мали доступ на телебачення. За рівних можливостей впливати на виборця реальні політики з реальними програмами не залишили б Кучмі жодного шансу. Леонід Данилович був би політичним трупом ще вчора, однак тотальний контроль телевізійного простору прокучмівською «командою» дозволяє переводити виборця з реального світу у віртуальний. У світ, в якому зомбі можуть не лише «грати в баскетбол», а й успішно керувати державою...
Як не крути, але якщо конкуренти Кучми не зможуть прорвати інформаційну блокаду й повернути наївних виборців з віртуального простору на грішну землю, то в Леоніда Даниловича буде чудовий шанс «піймати рибку в каламутній воді». Проте впевнений — представникам «канівської четвірки» вистачить громадянської мужності, а виборцям — здорового глузду, щоб відправити нині бездіяльного Президента на заслужений відпочинок...
Олег ФЕДОРЕНКО, електрослюсар
Славутич, Київська обл.
