Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Злодій — у законі

Про принципи прибуткових відносин
14 жовтня, 2005 - 00:00
МАЛЮНОК ІГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Крадуть усі! І трішки, і багато, приховано та відкрито, нахабно та ввічливо, з усмішкою та зі злістю, з потреби та про запас, із нагоди та з примусу, за допомогою воєн чи навмисного закону, поради чи вказівки, чи просто так — сподобалося. Все залежить від того хто й де сидить в ієрархії суспільства.

Ви в цьому ще сумніваєтеся? Тоді озирніться довкола й уважно придивіться. Проте нагадаємо: тлумачний словник Ожєгова так визначає «крадіжку» — це «злочинно привласнювати, викрадати чуже». А що означає «злочинно»? Кримінально відповідально. А «викрасти»? Таємно понести, відвезти, вкрасти. Природно, це застосовуване в суспільстві, де діють і антиподи сказаному. Ну, а якщо в суспільстві крадуть усі, це вже законно! Іншими словами кожен «злодій — у законі». І злочин уже некараний, а заохочуваний.

Але не можемо ж ми так відкрито себе називати, незручно якось: що у світі скажуть? І ми стали брехати один одному, брехня — вона ж, солодка, необразлива: кричи «для народу» — роби «для себе», головне — прибуток будь-яким шляхом, все — в законі! Така модель організації суспільства цілком правомірна. Як визначити, назвати таке суспільство вчені ще не знають, хоча Вищий Розум передбачив три форми можливої організації співтовариств по мірі інтелекту: слаборозвинене, середньорозвинуте та високорозвинений, основою яких є вид співвідношення «розуму» та «дії». Тому назвемо його за його суттю: суспільством прибуткових відносин слаборозвиненої цивілізації. В цьому випадку «крадіжку» я б визначив як умисне привласнення результату чужої праці.

Ось класичний приклад крадіжки в законі. Чоботар пошив чоботи і визначив їхню вартість у сто гривень. Кравець також пошив одяг і також визначив його вартість у сто гривень. Вони могли б просто обмінятися, задовольнивши свої запити. Але тут з’явився третій: мовляв, не витрачайте сили, я допоможу вам це зробити. І будучи сам собі голова, скупив у них за сто гривень, а продав іншим за п’ятсот, отримавши «чистий навар» у вісімсот гривень! При цьому не докладаючи жодних зусиль для їхнього виробництва! Він просто обікрав виробника. Якщо хочете — це й є суть моделі суспільства капіталу.

Їду в електричці. Почалося «обслуговування пасажирів»: ручки, насіння, пиріжки, клей за «рекламною ціною» три гривні. А позаду чую голос: «а на розкладці цей же клей — за дві». Знаємо, що торгівлі без зиску немає, а брешемо.

— Батарейку в годиннику можна поміняти? — питаю. — Можна, — відповідає, — шість гривень, на рік! Через два місяці сіла! Ну, це так — дрібненька рибка. А велика? Дивишся телевізор чи слухаєш радіотрансляцію з Верховної Ради: вже яких тільки варіантів корупції не наслухаєшся, не надивишся! Прямо картинка: човен по ріці «обіцянок» пливе, гребуть хто куди. Кричать: «Куди пливемо? Що будуватимемо? Хто там править веслом, а не кермом? А де ж кермо корабельне? Он валяється, ручок на ньому багато, кожна партія за свою схопилася, ось воно й лопнуло!» Капітанів купа: правої греби, лівої табань, крутиться човен, але все добре — пливемо ж.

Або ось із Майданом... У всі вуха: два мільйони зібралося. Всіх одягли, утеплили, на ніч уклали, нагодували... а за якою нормою? За розрахунками вчених для кожного ситого потрібно було не менше 800 гривень! Звідки грошенята? Знову брешуть. Або ще смішніше: багатий нагодує бідного. Годували, й що вийшло? Багаті тому й будують суспільство так, щоб самим бути ситими та не платити податки, збільшувати свій «актив» і тому вигадали «законотворчість» так, щоб велику частину податків платили якраз бідні з прошарком — «середнім класом». Не вперше історія «надуває» натовп, і кожного разу нове покоління потрапляє на ту ж «вудочку». Суть суспільства прибуткових відносин — дорватися до скарбниці, щоб вигідно для себе нею користуватися. В цьому суспільстві гроші є товаром, і основний економічний закон має вигляд: «гроші — гроші». Як бачимо, істинний «товар» випав, а з ним «випало» й усе промислове та сільське виробництво, бо легше взяти «з-за бугра», що ми й пережили на собі.

Але найстрашніше те, що за допомогою брехні про підвищення добробуту народу, відбувається масове пограбування його методами інфляції, девальвації, підвищення тарифів на послуги, підвищенням зарплати (з більшої зарплати — більший податок), дешевого імпорту й — особливо — шляхом політичної тяжби верхніх ешелонів влади один із одним, коли вони, обливаючись потом і розмахуючи кулаками, борються за демократію. Вся хитрість полягає в тому, що немає ніякої демократії, а є прихована форма поневолення людей можновладцями. Не випадково в тлумачному словнику слово «демократія» завжди в парі з «буржуазна», «соціалістична», «внутрішньопартійна», «народна», тобто лад, за якого парламентаризм є прикриттям панування експлуататорських класів над трудящими. Саме слово «демократія» походить, як стверджує легенда, з двох слів: демо й кратія. Демо — це «демон», у християнській міфології: злий дух, диявол. Крат — «стократно, в багато разів», чи «вкрасти». Щоправда легенда стверджує, що «Крат» — прізвище фараона, який довго думав як керувати світом, сидячи на високому горбі та спостерігаючи, як унизу заковані раби під охороною важко тягнули камені на будівництво міста. І вигадав, заявивши зізваним фараонам: охорону зняти, рабів розкувати й оголосити їм, що вони вільні та можуть багато заробляти, тому що їм платитимуть за кожний принесений камінь. І коли це було сказано, то виникла страшна картина: люди кинулися, обганяючи один одного за каменями, інші почали споруджувати тачки, щоб везти більше, утворилися бригади з керівниками, інші стали підносити воду, щоб вгамовували спрагу. Виникла влада грошей. «Ти демон, Крат!» — вигукнули фараони. «Тоді нехай це буде демократія, але вони всі теж тягатимуть камені!» — відповів він.

Вдумаймося: так що ж ми досі раби? Ні! Демократи! Нам встановили мінімальну зарплату аж 332 гривні! Але за станом на 15.09.2005 з урахуванням ринкових цін мінімальний прожитковий рівень становить: для працюючого — 1078, а для пенсіонера — 678,32 гривні! Тобто реально живемо у графі «надбідність»! І думаємо, що Євросоюз готовий взяти собі на шию ярмо з мільйоном бідних! Так на що ж витрачаємо стільки енергії й сили замість реальної роботи кожного? Ось що значить жити в суспільстві, де основний закон — прибуток будь- яким шляхом! Украв, відняв, привласнив чуже, набрехав, зробив іншому погано, не важливо. Важливо, що мені-то добре — ось трагедія нашого суспільства. Ось чому коли говорять про боротьбу з корупцією, з тіньовою економікою, контрабандою й іншими «назустріч людям» — все брехня! Бо все це суть даної моделі організації суспільства слаборозвиненої цивілізації та знищити саме себе вона не може! Ключ до її знищення — інтелект суспільства. Такий закон природи. Але «ключ» цей ми й не шукаємо, і скористатися ним не вміємо. Тому не судити треба «бандитів», а відзначати як героїв, бо вони є істинними й безмежно відданими виконавцями законів цього суспільства. Тому ніяких гучних скандалів розкрито не буде, й ми всі так само будемо «тягати камені», бо щоб жити як годиться, людині треба не йти впоперек законів природи, а наслідувати їх, будувати нову модель організації суспільства. То повинно бути суспільство соціальної гармонії, суспільство високорозвиненої цивілізації, яке має чіткий напрямок розвитку, де діє закон «товар — гроші (кількісний показник вартості) — товар», де кожна людина вільна в реалізації своїх творчих здібностей.

Чи знаємо ми, що «будуємо»? Чи знаємо ми в якому напрямку повинно розвиватися суспільство? Чи знаємо ми про істинні взаємозв’язки людей у суспільстві? Хто кого повинен утримувати й чому? Хто і як повинен керувати в суспільстві гармонії? Чи потрібні фіскальні податки (на зорі розвитку їх взагалі не було)? Як утворюється заробітна плата, які функціональні життєві потреби та як при цьому підрахувати мінімальний прожитковий рівень? Що є одиницею відліку в економічному просторі життєдіяльності й життєзабезпеченні суспільства? Як відбувається ціноутворення, утворення гарантованих пенсій? Чому повинен панувати принцип: не вклав — немає права вимагати. Тобто якщо нічого не дав суспільству — немає права вимагати що-небудь від суспільства, і навпаки: нічого не дало суспільство людині — немає права вимагати від нього.

Це — основи, і поки не буде дано відповіді на них, ми всі також будемо «тягати камені», і про це треба пам’ятати, перш ніж віддати голос за того чи іншого. Ми вже пересвідчилися, що значить просто повірити в «я знаю свої обов’язки» — почули, але не дізналися, що ти знаєш. Інакше, замість розкриття кожним своїх творчих здібностей знову вимушені будемо спостерігати «боротьбу героїв» і бути в ранзі злодія в законі, але до яких пір?

На закінчення хотілося б нагадати всього лише два з принципів геніального Генріха Форда: «Грошенята повинні текти з фабрики, а не з банку» і «Коли до влади приходять банкіри, то значить у країні не все благополучно»! Чи не так?

Володимир ПРОСТОЙ, с. Підлісся, Київська обл.
Газета: 
Рубрика: