Відгук на статтю Сергія Лащенка «Не всі критики є ворогами...» («День» №33-34 від 24-25 лютого 2017)
Шановна редакціє!
«День» — моя улюблена газета. Читаю її з півтора десятків років. Черпаю з неї те, чого не вивчав в радянській школі, ні у виші. Ніколи в газету дописів не подавав, а виникло в мене бажання висловити свої міркування стосовно статті Сергія Лащенка про мовне питання «Не всі критики є ворогами» від 24—25 лютого 2017 р. В ній, зокрема автор відмічає, що тридцятилітній житель Краматорська Олександр висловлює думку, що для того, щоб хоч 50% жителів Донбасу повернулися до рідної мови знадобиться 100—150 років. З такою думкою я не погоджуюся...
Знаний в Україні Федір Моргун, колишній перший секретар Полтавського ОК КПУ, уродженець Донбасу, в одній із своїх праць відмічає, що в довоєнні і післявоєнні роки більшість жителів не тільки шахтарських селищ, а й міст Донбасу говорила рідною українською мовою, а тепер її майже не чути і це сталося за 30—40 років, внаслідок «мудрої політики» КПРС і КПУ.
Я народився на Західній Україні, в нашому селі та й інших селах нашого регіону проживало 30—40 % населення польської національності. Всі вони спілкувалися з сусідами й у своїх сім’ях — українською мовою. Наприкінці 40-х років минулого століття їх переселили в Польщу. Через кілька років перебування на своїй батьківщині оволоділи рідною мовою.
Для поляка знання рідної мови та спілкування нею — це гордість, а для російськомовних українців спілкування українською мовою — це приниження. Внучка україномовного киянина на зауваження дідусевого товариша, чому вона не розмовляє українською мовою, відповіла: «Я не хочу среди друзей быть белой вороной». Певна частина російськомовних українців вважає: «какая разница на каком языке», інша — «а что мне даст изучение украинского языка».
Останніми роками багато наших громадян, особливо молодь, після закінчення вишу виїжджають за кордон, щоб там реалізувати свої знання, здобуті в Україні. За пару років вони досконало оволодівають мовою країни, в яку приїхали. Крім цього, наші спеціалісти, особливо лікарі, щоб одержувати відповідну посаду за професією, навчаються там для досягнення фахового рівня місцевого спеціаліста.
Наприкінці лютого ц. р. до України приїхала група лікарів-хірургів із Канади для надання допомоги в лікуванні поранених воїнів АТО. Лікар українського походження, який народився в Канаді, давав інтерв’ю нашому журналісту українською мовою, а інший лікар, уродженець України, який приїхав до Канади 17 років тому, вивчив досконало англійську мову, підвищив рівень медичних знань та умінь до рівня канадських стандартів, — давав інтерв’ю на «общепонятном языке»...
Українська мова багата, чарівна. Видатний український поет М. Т. Рильський українську мову називав «солов’їною», яку треба любити, а щоб знати її і любити, необхідні знання української історії, української культури, знати, «чиїх батьків ми діти», знати причини занепаду української мови.
Василь ДЕКАЙЛО, м. Тернопіль
