Відгук на статтю Володимира БОЙКА «Болгарія та Україна в історії Європи» («День», №110-111 від 22—23 червня 2018 року)
Дружба і прихильність єднають серця українців і болгар. Тут важливим чинником є не тільки слов’янські корені, спільність у культурі, мові, звичаях, а й нелегка наша історія. Цій благородній справі служать й пізнавальні статті, які друкувала і нині подає газета «День». Як відомо, старання журналістів цього видання і авторитетних науковців України два роки тому завершилися виходом у світ книги «Сестра моя, Софія...», що поповнила серію Бібліотеки газети. Про появу в Україні такої унікальної книги я з приємністю розповів своїм давнім друзям із міст Стара-Загора і Велике Тирново, з яким підтримую добрі стосунки чимало літ.
На продовження цієї теми хочу сказати, що з великим зацікавленням прочитав матеріал історика Володимира Бойка «Болгарія та Україна в історії Європи» («День», №110-111 за 22—23 червня 2018 р.). Читачам нагадаю: його він написав на основі матеріалів конференції науковців наших країн, яка нещодавно відбулася в Софії. Її учасники-доповідачі акцентували увагу не тільки на витоках українсько-болгарських відносин, що сягали часів підписання Брестського миру (як відомо, серед творців вікопомної події були також дипломати-переговірники УНР і Болгарії), а й на сучасному стані контактів і зв’язків, відколи наша країна здобула незалежність. Автор стверджує: «За останні роки українсько-болгарські відносини стрімко розвиваються. І це посилює взаємний інтерес обох народів. Один із його проявів, а водночас помітний чинник розвитку, — книга «Сестра моя, Софія...».
У цьому тексті звернув ще увагу на повідомлення, зроблене на конференції болгарським науковцем Володею Мілачковим. Він дослідив, що глава Болгарської держави, приймаючи в 1919 році Вірчі грамоти від українського посла Олександра Шульгина, наголосив: «Ми знаємо, які солдати впали за свободу Болгарії». Від себе скажу, що нам у радянський період підносили роль у визволенні Болгарії від Османської імперії і турецького гніту лише російської армії. Але ніхто і ніде не говорив, скільки тисяч солдатів-українців у ній було. Під час туристичної поїздки мав можливість побувати в музеї «Оборони Шипки». В меморіальному залі наша група з Волині з гордістю вчиталася у виписані золотом рядки подяки і слави героїчним захисникам цього перевалу — полкам Житомирському, Подільському і Волинському та багатьом офіцерам, серед яких було прізвище генерала Михайла Драгомирова. Він народився у Конотопі в родині давніх вихідців із Галичини і отримав поранення саме в жорстоких боях на Шипці. До речі, Драгомирова вважають найбільшим військовим теоретиком Росії наприкінці ХІХ ст. Варто також пам’ятати, що восени 1944 року саме частини і з’єднання ІІІ Українського фронту під командуванням маршала Федора Толбухіна вже повторно принесли визволення народу Болгарії — на цей раз від німецького нацизму.
Про міцніючі економічні зв’язки суверенної України і демократичної Болгарії свідчать чимало фактів, серед яких — паромна переправа Чорноморськ — Варна. А про постійний потік наших туристів на курорти сонячної країни теж багатьом добре відомо. Тож нехай міцніють і розвиваються українсько-болгарські зв’язки не тільки в сфері економіки, торгівлі, туризму, а й науки, освіти і культури. Саме про це йдеться у Договорі, підписаному між Інститутом історії України НАН України та Інститутом історичних досліджень Болгарської академії наук. У ньому визначено широкий перелік напрямів для спільної роботи. А координувати її буде комісія істориків у складі науковців обох академій.
P.S. Кожен із нас може зробити значно більше, щоб відсоток друзів і прихильників України у братній Болгарії неухильно зростав. Цьому сприяє масовий доступ до послуг інтернету.
