Марина УСЕНКО, прес-секретар голови Херсонської ОДА:
— Попередній тиждень видався насиченим на події, які красномовно засвідчили, що людське життя — дивовижна річ. Днями мені минуло 40 років. Для жінки, кажуть, критична дата, але це — як сприймати. Я зрозуміла просту, але важливу річ: стан душі не залежить від цифри в паспорті. Сприйняття світу і себе в ньому залежить від «кольору» наших думок та вчинків. Головне — пропустити це крізь серце і поселити в голові. Цей День народження я пам’ятатиму. Не сам день, а щирі слова, які почула від тих, хто був біля мене, позитивні емоції, які відчула. А ще пам’ятатиму відчуття болю, коли напередодні зателефонував зять і сказав, що моїй онкохворій сестрі стало гірше. Це страшно, коли нічого не можеш вдіяти, коли сподіваєшся лише на Божу Милість... Я давно розумію, що таке смерть, але примиритися з нею не можу. Так, напевно, ніколи не примиряться зі смертю чоловіків дружини військових, які загинули в зоні АТО. Хлопця із Чорнобаївки, що неподалік Херсона, поховали цього тижня. Яка я була люта на військового комісара, який не піднімав слухавки, коли я намагалася отримати інформацію про ці трагічні події. І як я розкаююся за той гнів, бо дізналася, що він тоді займався організацією похорону. Останки хлопця із Каховки, котрий загинув у літаку Іл-76, привезуть невідомо коли. І мені моторошно, коли думаю, що зараз переживає сім’я солдата... Того сумного вечора 18 червня ми з подругами молилися. Не у церкві, а просто зустрівшись, мовчки, подумки. Молилися за всіх чоловіків, котрі перебувають на війні. За дітей, які ростимуть без батьків. Ми просили у Бога миру. Сумно дуже, але... життя триває. Сьогодні колега поділилася радістю — в її сестри 19 червня народилася донечка. Я побажала дитинці, яка народилася зі мною в один день, щоб країна, в якій вона ростиме, була незалежною, заможною, а головне — мирною.
Роман ЗАГОРУЙКО, священик:
— За останній час життя в країні та в моєму місті відчутно змінилось. Є і втрати, і досягнення, і розчарування, і щира радість. Першим позитивом, звичайно, є широкий сплеск патріотизму. Люди почали розуміти, що головну роль у розбудові демократії відіграє народ. Місяці Майдану показали український героїзм, свідоме віддання найціннішого скарбу — життя — заради майбутнього держави. Ситуація на Донбасі підняла український народ на допомогу армії, сім’ям військових. Ми стали більш людяними, милосердними, відкритими. Погано, що мало змін у владному апараті, в очищенні верхівки від корупції. Чистота управління, за яку боролись тисячі людей, поки є мильною бульбашкою. Це є найбільшим розчаруванням для мене. Позаяк я священик, то оцінювати позитив і негатив можу виходячи з подій, які пов’язані з Церквою. Важливо, що і УПЦ МП бере участь у проблемах суспільства, допомагає українській армії. У Херсонській єпархії вийшло розпорядження архієпископа Іоанна про збір коштів на допомогу армії. Наші священики також можуть любити свою країну, працювати на її благо. Проте негативом у нашій Церкві є відсутність суттєвих змін. Боротьба за автокефалію УПЦ зайшла в глухий кут через проросійськи налаштованих архієреїв. Ми бачили неприємні епізоди участі наших священиків в угрупованнях терористів Донбасу, зі зброєю в руках та їхнього благословення сепаратистів на вбивства. Прикро, коли пастир забуває про своє пряме покликання — служіння Христу, проповідь. Наші архіпастирі так і не змогли відкрито осудити пряме вторгнення РФ на нашу територію, і це дуже прикро. Але маю надію, що започатковані зміни в Україні підуть на краще і наші діти житимуть під мирним небом, в успішній країні та сповідуватимуть Боже ім’я у храмах самостійної Української автокефальної церкви.
Оксана ШОРНИК, журналістка:
— Я втомлююсь від інформаційної лавини бруду, яка котиться із сусідньої країни. Гидко читати брехню, з жахом думаю про те, що російські журналісти продали свою честь і гідність. Останній випадок зачепив за живе, бо стосується херсонського студента Андрія Наливайка. Телеканал НТВ укотре промив мозок своїм глядачам: буцімто простий хлопець нажився на тому, що стояв на Майдані. А зараз у дорогому костюмчику відпочиває на Мальдівах під пальмами. Хоча прекрасно видно на світлині, що Андрій сфотографувався біля штучних дерев. Тільки ось російські агітатори прокололися ще раз. Адже Андрій Наливайко під час Майдану перебував у СІЗО за підозрою в убивстві міліціонера, і на початку Революції гідності він входив до угруповання КОБ. Сьогодні в Україні є не лише зовнішній ворог, а й внутрішній. Чи зробили ми висновки з того, що відбулося на Майдані? Чи консолідуємось як нація? Чи відчули свою гідність? Адже ми виходили на площі своїх міст за правову державу, в якій закони мали б чинність, а не залишалися на папері. Поки ж закони як не працювали, так і не працюють. Днями в Антонівській селищній раді відбулося фактично захоплення влади. Ігоря Семенчева, у минулому голову сільради, котрого звинувачують у корупції, з нехтуванням законами поновлюють на посаді. Ще не має рішення прокуратури, а він так швидко одержує перемогу...
Гадаю, наш народ вступив в еру свого очищення, трансформації свідомості. І це — тривалий процес.
Катерина ГАНДЗЮК, депутат Херсонської міської ради:
— Минулого року ми з чоловіком їхали до друзів у Чернівці на весілля. Задля пригоди вирішили поїхати через Придністров’я. Побачили, що таке російські миротворці з автоматами на БТРах. Законсервований Радянський Союз — ось яке враження від транзиту через ПМР. Там нас затримали прикордонники, пояснювали, що існує безліч причин нас депортувати, аж доки ми не запитали, що вони хочуть насправді, і нам відповіли: 10 доларів. Сплативши гривнями, ми поїхали в бік молдовського кордону. «Что, мучили вас?» — запитав начальник паспортного контролю. Почувши ствердну відповідь, співчутливо вимовив: «Ну, а как вы хотели? Это же се-па-ра-тис-ты!». Ми всю дорогу сміялися з цих сепаратистів. Тепер це слово більше не смішить. Мабуть, зміна тем для спілкування — найбільші зміни останніх місяців. І хоча в особистому житті також є гарні події — я отримала значне підвищення на роботі, нарешті закінчила збирати матеріал для одного з розділів дисертації, але погані новини загальнодержавного рівня перекривають усе хороше. Під час Майдану ми багато чого дізналися про міліцію. Політичні в’язні, побиття людей, спецпідрозділи з назвами тварин та міфічних тварюк: беркути-грифони-барси... Навіщо ми це дізналися? Як приготувати «коктейль Молотова», як рятуватись від світло-шумових гранат? Далі — масові вбивства, мертві герої... Вся країна в жалобі. А потім російські війська в Криму, «зєльониє чєловєчкі», аеропорт Бельбек... Дивимося з жахом, як Росія захоплює наші військові кораблі. І лише тепер повертаюся до звичного життя. Немає вже неврозу від новин. Совість мучить за це. Починається неприхована агресія Росії на сході, гинуть солдати, в активному лексиконі з’являються такі слова, як біженці, терористи, війна. І сьогодні мені геть ніяково, що сприймаю все це якось спокійніше. Люди планують відпустки, ходять на концерти. В усіх з’явилася якась психологічна броня. У мене теж. Ще не можу сказати, добре це чи погано.
