На поставлене «Днем» запитання «Що мусить зробити для України її майбутній президент?» на наших шпальтах відповідали жителі Криму, Хмельницької, Житомирської, Рівненської, Харківської, Львівської, Чернівецької, Вінницької, Одеської, Херсонської, Донецької, Сумської, Тернопільської, Чернігівської, Черкаської та Полтавської областей. Завершують формування «суспільного запиту» для майбутнього глави держави закарпатці.
Федір ВАЩУК, ректор Ужгородського державного інституту інформатики, економіки та права, доктор технічних наук, професор:
— У Закарпатті ми любимо наголошувати, що живемо в центрі Європи, оскільки біля м.Рахова знаходиться відповідний географічний знак. На сьогодні троє сусідів закарпатців — Угорщина, Словаччина та Польща — уже перебувають в Європейському співтоваристві, а Румунія опиниться в ньому найближчим часом. Там президенти, уряди, парламенти зуміли згуртуватися навколо цієї стратегічної мети та змогли повести за собою все суспільство. Багатьом соціально вразливим верствам довелося затягнути паски, але через кілька літ і пенсії, і стипендії досягли пристойного рівня. В Україні, певен, цей рух до ЄС почне третій президент. Йому буде дуже важко: парламент розколотий, урядова коаліція теж нестійка. Але треба всім разом усвідомити розпливчастість нашої багатовекторності.
Гадаю, перший та другий президенти нашої держави — Леонід Кравчук та Леонід Кучма зробили максимум того, що могли. Головне — вберегли країну від розколу, забезпечили стабільність. Коли в Закарпатті останнім часом трапилися дві катастрофічні руйнівні повені, то саме Леонід Кучма домігся того, аби тисячам потерпілих держава безкоштовно відбудувала знищене житло.
Чомусь існує хибна думка: якщо президент із заходу, то він патріот України, а східняк — ледь не чужинець. Нам варто раз і назавжди відкинути цю нісенітницю. Донецький шахтар чи металург не менше любить свою Вітчизну, ніж галицький вчитель чи фермер. Закарпатцям теж часто приписують міфічний сепаратизм тільки за те, що вони відстоюють інтереси регіону та вимагають більше повноважень у відносинах із центром. Визрілу в передвиборний період ідею створення Фонду розвитку регіонів для допомоги дотаційним територіям до снаги реалізувати новому керманичу. Майбутній президент має перш за все об’єднати простих людей всіх регіонів у одне ціле. Для цього не завадить відновити перевірені в минулому побратимські зв’язки між областями, активніше практикувати обміни художніми, театральними колективами. Може, розглянути доцільність введення посади віце- президента? Ним міг би бути, приміром, представник заходу або центру, якщо главою держави є посланець півдня чи сходу, і навпаки.
Новий президент історично покликаний остаточно утвердити в українському суспільстві спокій, толерантність, аби люди повірили в себе, в свою державу, парламент, уряд.
Новий президент приймає державу, яка за 13 років незалежності здійснила значний поступ в економіці, науці, становленні громадянського суспільства. Тому жодні відступи назад неприпустимі. Історичне покликання третього президента України — стати епіцентром нових докорінних змін на краще. При потребі, можливо, й за рахунок суттєвого перерозподілу функцій між різними гілками влади, зокрема й на користь парламенту. До речі, у наших сусідів — угорців і словаків — глава держави виконує таку роль, і там депутати й виборці підтримали політичну реформу, віддавши перевагу парламентсько-президентській формі правління.
Петро СКУНЦЬ, поет, лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка:
«Коли діждемось Вашингтона?» — одразу спливає в пам’яті, лишень заходить мова про майбутнього українського президента. Адже саме з Вашингтона, першого американського президента, почався процес творення американської нації. І нині маємо на карті світу могутню країну, що постала з розрізнених та ще й ворогуючих громад.
Наш майбутній президент повинен бути сильною, непересічною особистістю. То країни з розвинутими демократіями можуть собі вибирати в отці нації посередність, там вона хоча й зашкодить, та державний механізм спрацює на «автопілоті». Це має бути також істинний патріот України, що не тільки розумом, а й інстинктивно знатиме й відчуватиме, в чому відроджувана сила саме українського народу. Новий президент мусить бути вже нині витвором національної ідеї, головним носієм якої йому належить стати. І не варто озиратися ні на Схід, ні на Захід у творенні власного гідного життя. Самостійність України доведеться творити за принципом Черчілля: в політиці немає друзів, є інтереси. А на це здатен зважитися тільки президент-особистість, націлений не на символізацію держави, а саме на державотворення. Він повинен створити справді народну армію, народну міліцію, народну службу безпеки.
Так звана багатовекторність — це, мабуть, розумно, коли говоримо про зовнішню політику держави. У зовнішній політиці новий президент змушений буде діяти так, як підкажуть обставини. Зрозуміло, важливо, аби з нами світ рахувався. Та для цього ми повинні остаточно визначитися у внутрішній політиці. Серед першорядних завдань нового глави держави — відвоювання інформаційного простору України.
Новий президент України повинен повернутися обличчям до села, припинити приватизацію стратегічних об’єктів індустрії та природних багатств, забезпечити розвиток як альтернативних енергоносіїв, так і традиційних, які в нашій країні просто занедбані.
У перекладі з латини слово «президент» означає: той, хто сидить спереду. Сьогодні нам треба такого, хто йде спереду.
Мирослава КАЛАМУНЯК, генеральний директор ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика», депутат обласної Ради:
— Цими днями в Ужгороді відкрили новий залізничний вокзал, зведений за ініціативою чинного Президента Леоніда Кучми. Понад тисячу людей вісім місяців трудилися в три зміни, без вихідних. І що читаємо в деяких газетах? Навіщо нам такий великий вокзал, краще б пустили гроші на щось інше. Можна уявити, яку гіркоту відчувають від таких писань будівельники з багатьох регіонів України. Як часто бракує нам звичайного почуття вдячності за добре, радісне. Я дуже б не хотіла, аби після виборів половина України лементувала, що не того й не такого президента обрали. Хоч би хто отримав булаву, нам треба пам’ятати слова Т.Г. Шевченка: «Обніміться ж, брати мої». А президенту з перших днів, без розкачування, належить набрати собі команду, на яку можна обпертися. І поряд з вирішенням поточних справ братися за стратегічну перспективу хоча б на п’ять років уперед. Новому главі держави конче необхідно разом з урядом, Верховною Радою зафіксувати стабільні, довготривалі правила гри держави з виробниками продукції. Знаєте, як мовлять у нашому середовищі: хай Бог нас береже від «підтримки вітчизняного товаровиробника». Бо це переважно зміни в гірший бік, якісь утиски. Останнім часом все ж уряд почав робити конкретні кроки для розвитку нашої легкої промисловості, й вірю, що новий президент продовжить цю роботу. Сьогодні наша фабрика вже понад 10% продукції реалізовує на внутрішньому ринку. Вдалося відновити роботу понад десяти колишніх колгоспних швейних цехів у селах.
Молю Господа, аби новим президентом став справжній патріот України, який любитиме й поважатиме свій народ, знатиме його життя, проблеми. Аби йому було легше об’єднати суспільство навколо себе, гадаю, у формуванні уряду слід спробувати зробити ставку на всі крупні політичні сили, представлені в парламенті. Для цього треба перейняти досвід Польщі, де понад десять літ після відновлення незалежності калейдоскопічно змінювалися президенти, уряди, й кожен звинувачував у смертних гріхах попередників, а ті у свою чергу — діючих колег, а незадоволений життям народ злостився на всіх. Доки влада не сказала «годі» розбрату та чварам: давайте продовжувати курс одне одного, рухаймося до Євросоюзу.
На відміну від наших східних сусідів, наш майбутній президент має наповнити самоврядування новим змістом, розширити виборність посад. Настав час взятися йому і за наведення порядку з бюджетом країни: в нас десятки мільярдів гривень в позабюджетному процесі. Настав час рішуче змінити ситуацію, яка є величезним полем для зловживань і корупції.
Таке враження складається, що вся Європа й Америка прикипіли до наших президентських виборів! Це приємно тішить, бо, значить, чогось вартує у світі наша Україна.
Протоієрей Димитрій СИДОР, депутат Закарпатської облради:
— Православні українці пильно стежать за поведінкою й обіцянками кандидатів у президенти. Спроби кандидатів у президенти очорнити один одного, відшукуючи грішки юності, не є аж занадто розумними з погляду священика. Діючи таким чином, ми б сьогодні мали піддати анафемі апостола Павла — за гоніння на християн, апостола Петра — за відречення від Христа, відмовитися від друга, що колись ненароком вдарив, батьків здати в дім для людей похилого вiку, за те, що колись карали!.. Для православних України, як і для самого Господа Бога, ціну має не стільки те, що було з кандидатами в президенти колись, скільки те, якими вони себе сформували саме на сьогодні. Добре розуміємо, що Україна, хоч і порядком розкрадена, все ще ласий шматок для багатьох лиходіїв. То хто ж буде тим президентом, який не забуде своїх виборців зразу після виборів, хто не продасть істинних православних, не дасть розколоти наш спільний дім — державу? На мою думку, той і стане президентом, хто встигне заручитися благословенням і реальною підтримкою як православних, так і тих неправославних, що є також дійсними істинними патріотами своєї держави України.
