Василь ЗУБАЧ, «День»,
Позитивних почуттів до нього,
мабуть, не мав ніхто. Він був
просто невід’ємною часткою
нового базару в брудному
блочному мікрорайоні Ужгорода.
Проте коли хлопці, які постійно
тусувалися там на вихідні,
дізналися, що Шляпу вбили —
схвилювалися всі. Хто?..
Заздрощів до нього не відчували.
Швидше — жалість. Кілька років
мужик торгував магазинним вином
на склянки, щось наварював, але
його з’їдала страшенна жадність.
Він привозив на велосипеді своє
добро — ганчір’яні сумки з
довгими пляшками й два пивні
фанерні ящики (стіл і стілець) — в
одній і тій самій багаторічній
заяложеній куртці, весь час
допитливо дивився на похмільних
чолов’яг і питав: «Хто спонсор?».
Доки хтось не показував грошики
— не наливав холодне або гаряче (на
5 копійок дорожче) пійло. Одного
разу його «задавила жаба» —
почав надто розбавляти. Хлопці
попередили й зорганізували
триденний бойкот. Страйк подіяв.
Усе стало на місце, і знов йшли до
Шляпи.
Його і на ім’я ніхто не знав. Він
спочатку задовбував базарний
бомонд, а потім своєю скупістю
закарпатського Плюшкіна тільки
дивував.
Комусь підфартило минулої осені
з роботою — прямо на базарі купив
Шляпі нову куртку. Той сторопів,
тремтячою рукою налив
несподіваному спонсору склянку
винця й сказав: «Пий...
Безкоштовно...». Той хотів його
тріснути по пиці наступного дня
— Шляпа нову куртку продав і
приїхав зрання в старій. Однак
потім розгнівана людина махнула
рукою, подивившись на його
перелякані поросячі очка.
І ось — убили...
Хлопці знайомим міліціонерам
показали, де жив Шляпа. Усе
виявилося простіше —
виноторговець помер своєю смертю:
«від серця». Базарні мужички
докопались до істини на своєму
уїкендному консиліумі.
Товстий хряпа давав знайомим і в
борг. До вечора. Міг витерпіти й
довше, якщо людина підходила з
вечора й просила: «Почекай ще... Не
вийшло з роботою...».
Проте раптом взяли за 50 копійок
склянку гарячого (на термос Шляпа
гроші шкодував, зберігав винне
тепло, укутуючи пляшки в ганчірки),
але грошей увечері не принесли й
нічого не сказали. Шляпа мучився
всю ніч. Про це вранці довго
плакався боржникові, хватаючись
за серце. Пішов додому з
велосипедом і ящиками раніше від
звичайного. Там скаржився на біль
у грудях сусідам, але «швидку» не
викликав — ще пропишуть чогось, а
ліки такі дорогі. Помер від
широкого інфаркту. Нікого в нього
не було. Зголосився тільки з
далекого села якийсь небіж.
Поховав за містом на кладовищі,
як годиться.
На знайдені в будинку
заощадження купив «Жигулі»
дев’ятої моделі й новий костюм.
Ужгород
