Днями президент Франції Ніколя Саркозі заявив про необхідність переосмислення організації Європи, а канцлер Німеччини Ангела Меркель закликала створити в Європі бюджетний союз. На погляд французького лідера, «новий договір буде сприяти більш тісної інтеграції та введе більш жорстку фінансову дисципліну в ЄС. Європа буде зметена, якщо не візьме себе в руки». Зі свого боку федеральний канцлер відзначила, «ми не тільки говоримо про створення бюджетного союзу, ми вже починаємо його створювати». Чи не запізно лунають подібні заяви і як переосмислення основ Європи вплине на європейські перспективи України? Про це «Дню» — в інтерв’ю екс-першого заступника міністра закордонних справ Олександра ЧАЛОГО.
— Ситуація складна. Тому що проект євро вiдбувся і повертати назад неможливо. Водночас зараз є дві ключові протилежні позиції. Позиція Німеччини як економічного лідера зони євро і Європейського Союзу загалом. Берлін готовий допомогти фінансово стабілізувати ситуацію, але хоче, щоб були створені механізми за рахунок підсилення наявних регуляторних функцій в рамках країн зони євро чи за рахунок спеціальних додаткових зобов’язань окремих країн. Ці механізми повинні гарантувати, що вся допомога, яка буде надана в зоні євро, не піде в пісок, а буде залучена до того, щоб стабілізувати країни-боржники, скоротити їхній бюджетний дефіцит і налагодити конкурентоздатну економіку в цих країнах.
І є позиція іншого табору, країн, які б хотіли отримати допомогу, але при цьому не хотіли б робити жодних реформ заради цієї допомоги. Йде гра нервів. Я переконаний, що здоровий глузд переможе і країни Євросоюзу знайдуть збалансовану формулу виходу з боргової кризи. Можливо, це буде не дуже швидкий процес, але я переконаний, що Німеччина зробить свій шлях до компромісу і країни-боржники не мають іншого вибору, як зробити свій шлях до компромісу.
— А що ви скажете про заяву Радослава Сікорського, який висловив невдоволення щодо пасивності Німеччині у розв’язанні кризи?
Я чув виступ Сікорського безпосередньо у Берліні. Незважаючи на можливу критику всередині Польщі, він попросив Німеччину якомога ефективніше почати діяти в якостi лiдера, і в тому числі прийти на допомогу всім країнам, які мають зараз боргові проблеми. Так, справді, сьогодні на Німеччину, на Меркель чиниться дуже великий тиск. Усі хочуть отримати від Німеччини легких кредитів, легкої фінансової допомоги. А мені здається, що позиція Меркель коректна, оскільки вона готова політично розблокувати механізми фінансової допомоги країнам боржникам лише тоді, коли буде впевнена, що відбудеться реформування існуючої системи регуляції фiнансових відносин країн зони євро на міждержавному рівні, чи країни-боржники нададуть належні обіцянки, що будуть здійснені внутрішні реформи. Я думаю, що це тільки питання часу і компроміс має бути знайдено. Тому що ціна незнаходження компромісу катастрофічна як для Німеччини, так і для всіх країн зони євро.
— Як ці останні заяви Меркель і Саркозі можуть вплинути на європейську перспективу України, зокрема і парафування Угоди про асоціацію на грудневому саміті в Києві?
— Економічні і фінансові негаразди, які зараз є в зоні євро і в цілому в ЄС, тиснуть на Європейську комісію, щоб вона давала нові можливості виходу бiзнесу ЄС на нові ринки. І в цьому контексті угода про асоціацію між ЄС та Україною дуже цікава для Євросоюзу. Вона дає євроспільноті стратегічну перспективу з досить ліберальною платою за вхід вийти на новий великий ринок в Центральній Європі. Тому з одного боку ця ситуація позитивною для України. З іншого боку, безперечно, зараз ситуація абсолютно несприятлива для вирішення стратегічного питання, яке ставить українська сторона, — надати перспективу членства. Тому що Європейський Союз зараз бореться за те, щоб зберегтися в тому к складі, який є на сьогодні, особливо в зоні євро. Тому у них немає зараз політичних можливостей, щоб говорити про нові хвилі розширення особливо стосовно такої непростої країни, в їхньому сприйнятті, як Україна.
— Але з одного боку Європарламент рекомендує Єврокомісії підписати Угоду про асоціацію і дати Україні перспективу, але Німеччина заявляє, якщо не буде вирішено справи Тимошенко, вона не погодиться на парафування угоди. Що треба робити Україні, як вийти з такої пастки, у яку вона потрапила?
— Мені здається, що ми дуже близькі до того, щоб саміт відбувся і щоб під час нього відбулося прийняття тексту Угоди через заяву — таке теж можливо — або через парафування. А для цього потрібно три речі. По-перше, щоб текст Угоди був погоджений остаточно на рівні експертів. Це технічне питання. По-друге, все ж таки було б дуже позитивно якби українська судова влада змогла б прийняти адекватне рішення до саміту, яке стосується справи Тимошенко ( інших резонансних справ ) i яке б дало можливість розрядити ситуацію. Я вважаю, що за нинішньої ситуації є всі підстави в апеляційній інстанції прийняти рішення про зміну запобіжного заходу. Тобто не обов’язково Тимошенко має знаходитися за гратами. Але це вирішує суд. Однак, якби таке рішення було, то це стовідсотково гарантувало зняття всіх політичних проблем. По-третє, якщо другого моменту не відбудеться, то українська дипломатія повинна переконувати наших колег з Євросоюзу, а там є багато таких, хто підтримує парафування угоди 19 грудня, бо парафування чи прийняття тексту — це технічний крок. Він абсолютно не вирішує політичного питання, чи буде потім пiдписана та ратифікована угода, чи ні. Тому ставити певні політичні вимоги до чисто технічного кроку — це нерівноцінний пакет. Можливо, виходячи з такої позиції, слід переконувати скептиків серед членів Єврокомісії та серед лідерів певних країн Євросоюзу, які ще остаточно не прийняли рішення стосовно того, чи парафувати угоду, чи ні 19 грудня.
— До речі, в рекомендаціях Європарламенту органам влади ЄС щодо розвитку взаємин із Україною говориться про те, що «Російська Федерація чинить надмірний тиск на Україну для того, щоб не вводити зону вільної торгівлі з Євросоюзом, а натомість приєднатися до Митного союзу з Росією, Білорусією та Казахстаном». Що ви скажете на це?
— На мою думку, подібні заяви, у яких намагаються представити Україну як певне яблуко розбрату між ЄС і Росією, не є позитивними. Я вважаю, що нам потрібне нове політичне мислення, більш загальноєвропейське, яке ситуацію довкола України не представляє у термінах біле — чорне, свій — чужий. Мені здається, що сьогодні більш важливо було б дивитися на ситуацію — як Україна разом з Європейським Союзом та Росією могла будувати загальноєвропейський простір безпеки та економічний простір через створення ефективної зони вільної торгівлі як з Євросоюзом, так і з Росією в межах СНД.
— Ніхто не сумнівається, що Путіна оберуть президентом Росії на третій термін. А він активно виступає за залучення нашої країни до Євразійського союзу. Зважаючи на це, як нашій країні треба вибудовувати відносини з Росією?
— Ми входимо в дуже сприятливу фазу розвитку нової геополітичної й геоекономічної ситуації на теренах Великої Європи. Ця фаза як ніколи вимагає інтеграції, кооперації і співпраці. На мій погляд, ми повинні брати участь у тих загальноєвропейських проектах, які зараз на порядку дня чи будуть сформульовані і які базуються на тому, що певний час на теренах Великої Європи будуть існувати Європейський Союз, Євразійський союз, як економічні союзи, НАТО і ОДКБ як організації колективної безпеки. І всі вони будуть трансформуватись із організацій, які конкурують один з одним, в організації, які будуть більше робити наголос на співпраці. І тут роль України полягає в тому, щоб вписатися в нові геополітичні і геоекономічні тренди та намагатись виграти від цієї співпраці і намагатися використовувати синергію співпраці великих для збільшення власної безпеки і добробуту.
