Днями президент Ірану Махмуд Ахмадінежад дав 75-хвилинне інтерв’ю журналу Time. Це вже друге інтерв’ю Time голови Ісламської Республіки Іран за останні три місяці. Скотт Маклеод, який узяв це інтерв’ю, зазначає, що «Ахмадінежад був, як завжди, натхненний; він відповідав запитанням на запитання («А ви не вірите в Бога?»), виправляв перекладача (він трохи розуміє англійську, але вважає за краще не говорити нею) й сміявся, коли, як йому здавалося, він отримував очко в протистоянні двох риторик. Ахмадінежад поводився так, незважаючи на те, що в нього був розпал напруженого робочого тижня, протягом якого він вітав делегатів конференції, що ставить під сумнів факт Голокосту, прийняв виклик студентів Університету Амір-Хабір, які виспівували «Смерть диктатору!», й вів кампанію на підтримку кандидатів на іранських муніципальних виборах, серед яких і його сестра, яка балотується в міську раду Тегерана. Коротше кажучи, це був звичайний тиждень найзнаменитішого й найбільш харизматичного «подразника» Сполучених Штатів, який не носить ім’я Кім Чен Ір, і ми обговорили всі ті події 2006 року, в зв’язку з якими Ахмадінежад виявився одним із провідних гравців на світовій арені. В ексклюзивному інтерв’ю іранський президент і претендент на звання «Людина року» обговорює конференцію, на якій він поставив під сумнів Голокост, свій лист американському народу й свої ядерні плани». (www.inopressa.ru)
— Навіщо ви написали нещодавній лист американському народу?
— Ви його читали? Мій лист має цілі й завдання. Багато американських громадян у листах і посланнях, які вони мені надсилають, вимагають, щоб я прямо виклав свої погляди. Багато хто з них говорить, що американський уряд не дозволяє їм скласти уявлення про мою позицію в усій її повноті й без викривлень. Тож я поговорив із ними прямо. Поведінка американського уряду завдала страшних збитків позиції Сполучених Штатів у світі. Жодна країна у світі не розглядає США як друга. Коли згадуються США, людям, звичайно, тим самим нагадують про війну, агресію й кровопролиття, а це недобре. Іншими словами, американський народ розплачується за те, в що він не вірить.
— Це був привід для піар-акції щодо поліпшення вашого іміджу чи ви дійсно прагнете діалогу зі Сполученими Штатами?
— Ми розділяємо відносини з американським народом й з американським урядом. Відносини з урядом США — це інша історія. Я надсилав листа Джорджу Бушу. Я дійсно хотів, щоб він переглянув свою поведінку. Але, судячи з усього, лист не дав жодних результатів.
— Комісія Бейкера — Гамільтона рекомендувала США розпочати з вами діалог. Якби адміністрація Буша звернулася до Ірану, ви були б готові зараз розмовляти з президентом Бушем?
— Ми вважаємо, що люди, які приймають важливі рішення в Америці, повинні змінити свій підхід. Зараз вони думають лише про свої власні інтереси. Вони не розглядають те, що має значення для людей у цьому регіоні. Вони повинні зрозуміти, що іракці також люди і можуть самі займатися своїми справами. Їм не потрібен опікун. Якщо підхід американського керівництва зміниться, тоді знайдуться шляхи вирішення проблеми.
— То ви будете вести переговори з США чи ні?
— Ми хочемо вирішувати проблеми. Ми не хочемо втрачати час. Ми не хочемо грати в політичні ігри. Чого ми хочемо, так це щоб іракському народу повернули його права. Якщо уряд Сполучених Штатів змінить свою поведінку, то умови зміняться. Тоді діалог може відбутися.
— Ви щойно провели конференцію, яка ставить під сумнів Голокост. Чому б замість цього не провести мирну конференцію? Ви могли б запросити ізраїльтян і палестинців поговорити про мир замість того, щоб обговорювати те, що трапилося 60 років тому.
— Насправді ця конференція й була мирною. Тому що протягом останніх 60 років палестинський народ зазнавав пригноблення з використанням Голокосту як приводу. Якщо прояснити питання з Голокостом, то проблему буде розв’язано.
— Яким чином?
— Коли стане зрозуміло, що Голокост не має жодного відношення до палестинського народу, тоді в нас буде дві пропозиції до західних і європейських країн. Перше рішення полягає в тому, що як ви в минулому створили цей режим, так ви можете зараз самі його прибрати. Ви чудово розумієте, що Голокост не має ніякого відношення до палестинського народу. Це просто був привід для створення цього режиму. І це погане виправдання. Просто перестаньте його підтримувати. Не використовуйте гроші свого народу, щоб допомагати цьому насильницькому режиму. Це найкраще рішення. Якщо вони не погодяться на перше рішення, тоді вони повинні дозволити народу Палестини самому вирішувати свою долю. Будь-який громадянин Палестини, чи то християнин, чи іудей, чи мусульманин, повинен разом з усіма ухвалити рішення під час дуже вільного референдуму. Немає жодної необхідності у війні. У загрозах й атомній бомбі також немає необхідності.
— Ізраїль ні з чим подібним не погодиться.
— Якщо американське й британське керівництво не підтримуватимуть їх і не допомагатимуть їм, перестануть використовувати свою владу й вплив, то ізраїльтяни погодяться.
— І не буде війни?
— Так, без війни. А чом би й ні? Усі знають, що сіоністський режим — це знаряддя в руках американського й британського урядів.
— Прем’єр-міністр Ольмерт цього тижня нібито визнав, що Ізраїль має ядерну зброю. Чи змінює це що-небудь щодо необхідності для Ірану мати ядерну зброю або щодо рішучості володіти нею?
— Ера бомб, атомів і зброї завершилася. З людьми потрібно розмовляти з позицій розуму. Де ті, хто використав ядерні бомби у Хіросімі? Їхня епоха пройшла. Ця історія належить до подій 60-річної давнини. Зараз час діалогу, логіки, а також закону й справедливості. У нашого народу й держави дуже зрозуміла логіка й здоровий глузд.
— Якщо проти Ірану будуть введені санкції в зв’язку з продовженням робіт над ядерною програмою, як ви на це відповісте?
— З іранським народом краще товаришувати, а не вступати з нами в конфронтацію. Досвід показав, що ми здатні захистити себе й уміємо скористатися будь-якими обставинами. Іранський народ — дуже розумний народ. Він знає, як витягнути максимум користі з найбільш жорстких загроз. І примусити тих, хто бажає йому зла, жалкувати про це.
— Тож що робитиме Іран?
— Він не поспішатиме. Ми впевнені, що американська влада не може нічого з нами зробити.
