Як можна було легко передбачити, справа Подрабінека плавно перейшла в з’ясування стосунків між двома кланами в російській політичній та бюрократичній еліті («День», 13 жовтня 2009р., №183). Велика її частина підтримала рух «Наші», який влаштував цькування правозахисника і журналіста. Разом із тим Рада з прав людини та сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства при президентові Росії в особі свого керівника Елли Памфілової виступила проти тиску і цькування, що суперечить російським законам та універсальним правам людини. Враховуючи, що натхненником і певною мірою організатором реакційного шабашу, влаштованого рухом «Наші», був заступник голови адміністрації президента Владислав Сурков, явне протистояння двох президентських структур наводило на думку, що з’ясування відносин між ними є лише верхівкою айсбергу гострої боротьби в коридорах російської влади. Так і виявилося.
Вочевидь, виступ Елли Памфілової виявився настільки несподіваним для Владислава Суркова, що на боротьбу з нею були кинуті всі апаратні сили. Так, член Громадської палати і за сумісництвом жінка Костянтина Костіна, заступника голови управління президента з внутрішньої політики, Ольга Костіна назвала виступ Елли Памфілової «потворно дивним», а оприлюднена думка Ради «підробленою». Воно й зрозуміло: все, що не відхиляється від розробленого управлінням її чоловіка, доступне і вірне, все, що йому суперечить, дивне і потворне. Однак Ольга Костіна залишилася в Раді в меншості. Практично всі її члени підтримали свого керівника у відповідній заяві.
Якби все обмежилося протистоянням Ради в особі Елли Памфілової та Владислава Суркова, то ці апаратні ігри залишилися мало кому відомими і відбувалися б під килимом, як це й прийнято за візантійськими традиціями російської бюрократії. Однак із певного часу ситуація почала змінюватися і все, що відбувається навколо справи Подрабінека, повернуло на інше. Є всі підстави вважати, що стаття журналіста, яка викликала такі суперечки, виявилася свого роду сараєвським пострілом, після якого почалося неабияке протистояння всередині російського правлячого класу.
Низка подій, на перший погляд не пов’язаних між собою, насправді відображають розмежування, які все розширяються, в навколокремлівських колах. Почнемо з того, що у зверненні Псковської обласної організації Всеросійської громадської організації ветеранів (пенсіонерів) війни, праці, Збройних сил та правоохоронних органів зазначається: «Ми просимо вас, шановний Дмитре Анатолійовичу, захистити нас від принижень і незаслужених образ. Ми вважаємо, що ви як глава держави повинні вжити дієвих заходів щодо так званої правозахисниці Елли Панфілової та журналіста Олександра Подрабінека — тих, хто глумиться над пам’яттю поколінь, хто чорнить наше минуле!» У відповідь Рада виступила на захист свого керівника. А вона у свою чергу багатозначуще зауважила, що «будь-хто може опинитися в такій ситуації, що його труїтимуть» і «ніхто не захищений — навіть ідеологи системи». Хоча прізвища й не названі, але ні в кого не виникло сумнівів, кого вона мала на увазі. Звучить досить застережно, якщо брати до уваги подальші події.
У День пам’яті жертв політичних репресій Дмитро Медведєв опублікував звернення у своєму відеоблозі. Слова його виступу більше нагадували тексти ліберального письменника або активного правозахисника. Президента непокоїть, що 90% російської молоді не знають імен відомих жертв репресій. Він вважає, що пам’ять про національні трагедії так само священна, як пам’ять про перемоги. Він називає сталінські репресії «однією з найбільших трагедій в історії Росії» і вважає необхідним співчуття її жертвам. Медведєв вважає, що репресіям немає жодного виправдання. Що немає виправдання тим, хто знищував свій народ. Що «ніякий розвиток країни, ніякі її успіхи, амбіції не можуть досягатися ціною людського горя та втрат»... І, що особливо важливе в контексті, який розглядається, Медведєв розмежовує Сталіна та радянський народ, який переміг у війні, підняв промисловість, створив науку та культуру. Це вже замах на свята святих, на засади. Виявляється, що для російського президента вождь усіх народів уже не ефективний менеджер і з його ім’ям не пов’язані всі перемоги у війні та будівництві сучасної держави. І ще виявляється, що ніяке зростання промисловості не варте людського горя, репресій, розстрілів і таборів. Але не це головне у зверненні російського президента. У ньому зроблена відкрита спроба змінити державну ідеологію, вказати на ті загальнолюдські цінності, свідомо відставлені в бік національним лідером Володимиром Путіним та його прибічниками, починаючи від Владислава Суркова і закінчуючи московським градоначальником Юрієм Лужковим. Російський президент, поки що на словах, від усього цього дистанціюється і стає на бік тих, кого донедавна видавлювали на периферію суспільного життя. Відкрито заявлено, що він підтримує інші цінності й сповідує іншу віру. У кого пущена стріла не складно здогадатися. І не випадково звертання у відеоблозі президента і згадана заява Ради практично співпали за часом. Якщо це випадковість, то дуже ретельно підготовлена.
Наступна подія, хоч не стосується цивільного життя, але цілком вписується у відмічений ряд. Якось так повелося, що оборона держави виявилася вотчиною прем’єр-міністра Володимира Путіна. У той час як, згідно з російськими законами, це конституційний обов’язок президента. Ось він цим і зайнявся, та ще з великим резонансом.
Президент Росії відвідав у підмосковному місті Реутово НПО машинобудування. І не просто пройшовся цехами, обмежившись оглядом різноманітних зразків ракетної техніки і посидівши за пультом управління комплексом берегової оборони, а влаштував нараду, що більше була схожою на рознос керівникам оборонно-промислового комплексу (ОПК). Президента як головнокомандуючого обурив стан ОПК. Гроші вкладаються великі, незважаючи на кризу, а виробнича база практично не оновлюється, монопольні виробники встановлюють надхмарні ціни, постачаючи в армію одиничні примірники військової техніки, а серійне виробництво не налагоджене. Незважаючи на запевнення та пропаганду успіхів, ніякої сучасної військової техніки ОПК не виготовляє, а займається лише нескінченною «модернізацією» літаків, танків та ракет, створених у 1970—1980-ті рр.
У ході недавніх маневрів «Захід-2009» військові показали своєму верховному головнокомандуючому, що всупереч телевізійним заявам про зброю, «що не має аналогів у світі», російський ОПК фізично неспроможний виготовляти сучасну бойову техніку. Про інформаційну насиченість армії говорити не доводиться. Вся так звана сучасна військова техніка — літаки Су-34, Су-35, МИГ-35, комплекс ППО С-400, оперативно-тактична ракета «Іскандер» — це модернізовані варіанти озброєння, розробленого 20—30 років тому. Воно безнадійно застаріло, і виготовляти, а тим більше озброювати цим армію просто злочин. Свіжий приклад. Невдачею закінчилася чергова, дванадцята спроба провести випробувальний пуск нової морської міжконтинентальної балістичної ракети «Булава-30». Випробування, що повинні були відбутися в акваторії Білого моря, закінчилися нічим. Ракета не вийшла з шахти атомного підводного човна «Дмитро Донський». Про чергову невдачу випробувального пуску міжконтинентальної балістичної ракети морського базування «Булава-30» повідомляти було заборонено. А чому? Бо цю саму «Булаву» розробили вже так давно, що й пригадати складно, а все ж ніяк довести до розуму не можуть. Але президенту, судячи з усього, доповіли.
Ось уже кілька місяців наявне пряме протистояння керівництва Міністерства оборони та провідних підприємств ОПК. Оборонне відомство не хоче купувати техніку минулого століття, і президент став на бік військових. Він виступив проти керівників ОПК ставлеників Путіна Іванова, Сечіна і Чемізова. Тим самим ставиться під питання функціонування великих колгоспів під назвою корпорацій ОПК типу «Ростехнології», авіабудівної, суднобудівної та їм подібних. А це сотні мільярдів рублів, і найголовніше — влада. Таким не жартують і своє кровне захищають із застосуванням будь-яких доступних засобів.
Московська і наближена до неї бюрократія почала швидко ділитися на путінських, підрозділ сурковських, і медведєвських. І тому однієї вертикалі виявляється недостатньо. Ось чому в Першопрестольній у навколоурядових колах пішли розмови про створення двох вертикалей влади: для Путіна і для Медведєва. Сама по собі ідея досить безглузда. Але за цими розмовами проглядається одна, дуже проста думка: Путіна просять посунутися. Велика Росія, але навіть її на двох не вистачає. Як каже англійське прислів’я, two wives in one house never agree in one — дві господині в одному домі ніколи не домовляться. А два господарі — тим більше.
