Махмуд Ахмадінежад нині припустився помилки, яку роблять всі іранські президенти: він кинув виклик владі Верховного лідера країни аятоли Алі Хaменеї. І він приречений на провал.
Виклик, зроблений Ахмадінежадом, є такою передбаченою частиною іранської політики, що його стали називати «президентським симптомом». Він з’являється від упевненості президента в тому, що оскільки він обраний народом лідер, то його не повинен обмежувати контроль з боку Верховного лідера. Проте історія Ісламської Республіки наповнена невдалими спробами її президентів консолідувати незалежний центр влади. Кінець кінцем, божественна влада перевершує політичну.
Ця подвійна влада закладена в конституції Ісламської Республіки, вона неминуче схиляється у бік божественності, особливо під час другого президентського терміну. Ахмадінежад не є винятком із цього правила. Насправді, оскільки він натиснув сильніше, ніж його попередники, його зірка заходить швидше. Крім того, спірні президентські вибори в червні 2009 року і політична криза, яку вони спричинили, завдали непоправної шкоди демократичній легітимності Ахмадінежада.
Хаменеї мусив використовувати свою владу, аби підтримати президента, і з того часу неодноразово засуджував «Зелений рух», який виступав проти переобрання Ахмадінежада. В результаті Ахмадінежад став найдорожчим президентом для Хаменеї на сьогодні, оскільки він змусив Верховного лідера експлуатувати свою владу перед лицем спільного ворога — крок, який поставив під сумнів його здатність мислити самостійно і заплямував його репутацію.
Проте сам Ахмадінежад зазвичай ігнорував кризу, що настала після виборів, у своїх прилюдних виступах і, ймовірно, вважав, що підтримка Хаменеї після виборів означала — Верховний лідер залишатиметься пасивним перед лицем посягань на його традиційні повноваження і прерогативи. Насправді останні два роки Ахмадінежад неодноразово підточував парламент, а також раптово розпустив міністрів, пов’язаних з Хаменеї, таких як міністр закордонних справ Манучехр Моттакі та міністр розвідки Гейдар Мослегі.
Відтоді, як Хаменеї став Верховним лідером 22 роки тому, він був порівняно слабким, проте зумів адаптуватися, заохочуючи слабкі сторони інших високопосадовців Ісламської Республіки. Він підтримував розподіл на фракції в уряді і при потребі ослабляв фракції, які він давніше підтримував. Однак важливішим є те, що він забезпечив збереження слабкості президентів Ірану незалежно від їхньої популярності і від того, які питання вони вирішували.
Таким чином, зараз, коли загроза з боку «Зеленого руху» зменшилася — принаймні в очах Хаменеї, — настав час закликати до відповіді Ахмадінежада. Обидва дуже зайняті підготовкою до парламентських виборів у березні 2012 року, а також до президентських виборів 2013 року, і Хаменеї перестав церемонитися. Він дав зелене світло офіційним пропагандистам атакувати Ахмадінежада і наближених до нього, виставляючи їх як людей, що не вірять у принцип покровительства шиїтського права, ключову концепцію, яку заповідав засновник Ісламської Республіки Великий аятола Рухолла Хомейні.
З офіційної точки зору, Ахмадінежадові і його оточенню не вистачає раціоналізму і мудрості; насправді, кажуть, що вони перебувають під владою забобонів. Ходять також чутки, що деякі з них скористалися допомогою чорної магії, аби викликати духів із могил, і що в Ахмадінежада був прямий контакт з Прихованим (дванадцятим) імамом (месією шиїтів).
Так само судова влада, що перебуває під контролем Хаменеї, висунула обвинувачення проти віце-президента Махаммада Реза Рахімі в керівництві економічною мафією, і багато союзників Ахмадінежада вже заарештовано або перебуває під слідством.
Ймовірно, що Рада Опікунів, яка може накласти вето на використання законодавства і заборонити брати участь кандидатам у виборах, використовує свою владу, аби змістити баланс на користь консервативних критиків Ахмадінежада. Лідери табору противників Ахмадінежада, брати Алі і Садек Ларіджані, які очолюють парламент і судову владу, відповідно, допоможуть Хаменеї змістити президента з центру влади.
Проте оскільки Хаменеї не може прийняти існування лише однієї, об’єднаної політичної фракції, малоймовірно, що він дозволить таборові Ларіджані (до якого належить мер Тегерана Махаммад Бакер Калібаф і колишній міністр закордонних справ Алі Акбар Велайаті) стати досить сильним, аби перемогти на наступних президентських виборах.
Мабуть, Хаменеї створить нову фракцію для боротьби з традиційними консерваторами після повалення Ахмадінежада. Це може змусити його вибрати нову особу для наступних президентських виборів, кого-небудь з незначним внутрішнім політичним досвідом і незначним впливом на життя звичайних людей. Одним з можливих кандидатів є Саїд Джалілі, чинний перемовник Ірану з ядерних питань, або хто-небудь на кшталт його. Лише ті, у кого є сильна підтримка в розвідці або у Вартових революції, а також незначний авторитет у внутрішній політиці, можуть подати заявку.
Повний контроль над судовою владою, апаратом розвідки і військовими створює непереможний образ Хаменеї перед усіма його політичними фракціями або обраними чиновниками. Це поведе режим все більш автократичним шляхом, маючи на увазі більше агресії вдома та ігнорування Заходу зі ще більшою самовпевненістю.
Проте концентрація влади в руках Верховного лідера ставить Ісламську Республіку під загрозу. Після смерті Хаменеї немає сильного і очевидного наступника. І оскільки він систематично послаблював політичні інституції Ірану, аби Ісламська Республіка ідентифікувалася саме з ним, то його відсутність створить вакуум. Його сила сьогодні провіщає велику невпевненість у майбутньому Ірану.
Мехді ХАЛАДЖІ — старший науковий співробітник у Вашингтонському інституті.