Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Бал невизначеності

Чому довкола Грузії стільки галасу?
9 жовтня, 2012 - 00:00

У кандидата у прем’єр-міністри Грузії Бідзіни Іванішвілі 5 жовтня спливає 360-денний термін перебування у країні. Іванішвілі був позбавлений грузинського громадянства, оскільки з’ясувалося, що він громадянин Франції. Громадяни ЄС мають право перебувати в Грузії 360 днів, після чого повинні покинути її межі. Ця анекдотична правова колізія на розклад політичних сил, звичайно, не вплине, але свідчить про те, наскільки сильно заплуталася ситуація у Грузії після перемоги коаліції «Грузинська мрія».

Головний підсумок цих парламентських виборів — різко збільшена міра невизначеності в політичній системі Грузії. Михайло Саакашвілі і його партія «Єдиний національний рух» проводили жорстку, послідовну політику реформ, яка може комусь подобатися, а комусь ні. Але ця політика була зрозуміла і передбачувана. Якби перемогу отримав «Єдиний національний рух», то нікому не довелося б гадати, у якому напрямі розвиватиметься Грузія. В ході передвиборної кампанії «націонали» роздавали виборцям календарі, в яких були відмічені дати реалізації різних інфраструктурних і соціальних проектів. Тобто плани конкретизувалися до дрібниць.

Що ж до «Грузинської мрії», то вона вела типово популістську кампанію, не те що не позначаючи дати, але навіть конкретні проекти, які збирається реалізовувати. Кампанія «мрійників» будувалася на негативі і відпрацьованих прийомах «чорного піару». Наприклад, Іванішвілі обіцяв зруйнувати міст через Куру в Тбілісі, побудований Саакашвілі. Це нагадує обіцянки Ресіна знести пам’ятник Петру I у Москві після відставки Лужкова. Ламати не будувати. Використання непопулярних символічних об’єктів для мобілізації масового протесту — давно відомий прийом. Так під час Паризької комуни було зруйновано Вандомську колону, яку відновили після придушення комунарів. Бастилію штурмували як символ «старого режиму» тощо.

Атака на символи використовувалася прагматичним Іванішвілі і його соратниками повною мірою. Реформа правоохоронної системи — гордість М. Саакашвілі — була дискредитована «тюремним скандалом». Піддавалися кепкуванням інфраструктурні проекти грузинського президента. Так Іванішвілі назвав «анекдотом» проект будівництва нового міста Лазіка. Висміяти можна все що завгодно, але Лазіка не просто «потьомкінське село». Це місце було вибране через глибоководну бухту, яка дуже зручна для будівництва порту. Саакашвілі планував побудувати хаб, який гратиме роль ключового перевалочного пункту в регіоні. Такий «анекдот» навряд чи кого насмішив у Кремлі, тому зупинка проекту піде Іванішвілі в «залік».

Взагалі підвищений інтерес Кремля до Грузії пов’язаний саме з її транзитними можливостями. Після виборів російські коментатори стали навперебій стверджувати, що Грузія для Росії особливої ролі не грає. Мовляв, Абхазія і Південна Осетія наші і ми їх не віддамо, а інша Грузія нам не цікава. Це, м’яко кажучи, лукавство. Якщо Грузія не цікава, то чому довкола неї стільки галасу? До того ж у Кремлі зараз модно підходити до міжнародних проблем з точки зору великої геополітики. Досить поглянути на мапу, аби зрозуміти, що Абхазія і Південна Осетія можуть служити лише важелями тиску на Грузію. Самостійної геополітичної цінності ці території для Росії не становлять, про що побічно свідчить той безлад і беззаконня, які там сьогодні відбуваються.

Зате інша Грузія, як і в давні часи, продовжує залишатися важливим транзитним коридором. Через Грузію повинен пройти «Набукко», почато будівництво терміналів зрідженого газу, будується велика залізниця, яка з’єднає Грузію і Туреччину, планувався хаб у Лазіці тощо. Все це абсолютно не влаштовує Кремль, що веде активні оборонні бої за свою «енергетичну імперію». «Модернізації» й «інновації» так і залишилися проектами і відволікаючими розмовами. Свіжий анекдот у тему: «Новини російського хай-тека: прем’єр-міністр Медведєв обговорив на зустрічі з Цукербергом зміну пароля у «Фейсбуці».

Ставки на сировинний шлях розвитку Росії у третє президентство Путіна ще підвищилися, про що свідчать процеси у паливно-енергетичному комплексі РФ. Ігор Сєчін, за повчанням Володимира Путіна, прагне створити енергетичну суперкомпанію, російський аналог «Стандарт Ойл» на базі «Роснефти». Агресивна політика по всьому периметру Росії за сировинні ресурси і транзитні коридори при такому економічному курсі неминуча. Потрібно узяти під контроль Центральну Азію, Каспійський басейн, Грузію, Україну, «притиснути» країни Східної Європи. І, відповідно, напруженість по всьому периметру Росії наростає. Нещодавно Путін досяг «проривних» домовленостей з Киргизією, а там знову активізувалася опозиція і справа вже дійшла до спроб штурму парламенту. Незрозуміло, чим обернуться вибори в Україні, де ситуацію важко назвати стабільною. Вірмено-азербайджанський конфлікт знову переходить у гостру фазу. У Грузії невизначена ситуація. У Казахстані режим Назарбаєва явно себе вичерпав, а позитивної альтернативи йому доки немає, що також підвищує градус невизначеності. Інакше кажучи, кордони «енергетичної імперії» опинилися у «поясі підвищеної невизначеності». У Кремлі підозрюють підступи Вашингтона і симетрично у відповідь створюють таку ж невизначеність на Близькому Сході, фактично підтримуючи президента Сирії Башара Асада.

Як вся ця ситуація розв’яжеться, багато в чому залежить від результату президентських виборів у США. Обама створив методами «м’якої сили» зони невизначеності практично по всьому світу. Він у цій справі виявився великим фахівцем. Якщо Обама буде переобраний, то ця політика буде продовжена, оскільки проводити іншу політику він просто не вміє. Як у футболі видатний захисник не може настільки ж ефективно грати у позиції нападаючого, так і в політиці є своя спеціалізація. Але подальше продовження такого курсу багате небезпечними наслідками для всього світу. Якщо «жандарм планети» в особі США продовжить свою бездіяльність, то «хулігани» можуть зовсім розперезатися і наламати дров. Наслідки передбачити неможливо в ситуації повного розброду і хитання у всьому світі.

Що стосується Мітта Ромні, то це класичний республіканський «яструб», який проводитиме жорстку зовнішню політику, знижуючи рівень невизначеності у світі. Цікава інформація міститься на сайті кандидата Ромні у розділі про Росію. Він звинувачує Обаму в провалі його спроби умовити Росію співпрацювати з Америкою і проголошує курс на «перезавантаження перезавантаження». Зокрема це виражатиметься в підтримці зусиль Євросоюзу зі зниження енергозалежності від Росії. Мітт Ромні підтримує проект «Набукко», який за Обами так і не зрушився з місця. Він також обіцяє налагодити тіснішу і всебічну співпрацю з країнами Центральної Азії. Все це — відкрита атака на російську «енергетичну імперію». Тому Кремль закручує «гайки» у внутрішній політиці й активно намагається підім’яти під себе пострадянський простір. Після Грузії цікавих сюжетів слід чекати з України і далі по всьому списку «поясу нестабільності».

Переформатування політичного й економічного розкладу сил у світі в разі приходу до влади Ромні здійснюватиметься на користь Америки. Тут ілюзій бути не повинно. Але глобальне зниження невизначеності менш небезпечне, ніж її збільшення, зокрема для Росії. До речі, перші теледебати колишній священик і місіонер Мітт Ромні переконливо виграв у Барака Обами, який пишався своїми ораторськими талантами...

www.ej.ru, 5 жовтня 2012 р.

Автанділ ЦУЛАДЗЕ
Газета: