У міру того, як дедалі більше фотографій знущань над іракськими в’язнями поширюється світом, багато хто одночасно розлючений і збентежений від побаченого. Як могли прості американські солдати, незалежно від того, чи виконували вони накази або ж діяли за власною волею, виглядати такими незворушними, навіть веселими на тлі своєї жорстокої поведінки?
Надмірні намагання військових слідчих і співробітників органів розвідки, а також пихате ставлення адміністрації Буша до міжнародного права лише сприяли прискоренню кризи. Але лише деякі коментатори звернули достатньо уваги на місце дії цієї моторошної вистави: це було не поле бою, а в’язниця.
Саме експертів із місць позбавлення волі найменше здивували звіти і повідомлення про те, що відбувається в Абу- Греїбі. Вони визнають, що в’язниці, як особливо роз’єднуючі й авторитарні установи, часто викликають поведінку, яку весь світ вважає зіпсованою і розбещеною, але яку вважають прийнятною, і навіть нормальною, за тюремними гратами. Справді, деякі з найвідоміших тюремних скандалів вибухнули у США, де у тюрмах утримують більше в’язнів (як загальна кількість ув’язнених, так і кількість ув’язнених на душу населення), ніж у будь-якій іншій країні.
Порівняно зі старим кривавим режимом Саддама Хусейна в Абу- Греїбі, можна сказати, що американські в’язниці утримуються досить добре. Але у міру того, як обов’язкові правила винесення вироків відправляли за грати дедалі більше американців, почали виявлятися інциденти, сумно схожі на потворні картини жорстокості, зняті в Іраку.
Цей зв’язок є невипадковим. Тюремні скандали у США прямо пов’язані з американським тюремним персоналом в Абу-Греїбі.
Наприклад, у штаті Вірджинія захисники прав людини повідомляють про те, що ув’язнені у двох тюрмах зазнавали знущань і образ, а також «надмірного і зловмисного використання сили з боку тюремного персоналу», до якого часто входило застосування електрошоку й гумових куль. Джон Армстронг — нинішній заступник директора з експлуатації американських тюрем в Іраку — подав у відставку зі своєї попередньої посади після того, як його ім’я прозвучало на двох судових процесах у зв’язку зі смертю внаслідок протиправних дій в одній із цих тюрем. Сержант Айван Фредерік — людина, яка несе безпосередню відповідальність за сумно відому сьогодні ділянку в’язниці Абу-Греїб, раніше служив у виправних установах у Вірджинії.
У Пенсільванії в ході розслідування 1998 року щодо в’язниці, сумно відомої расистськими поглядами охоронців, було виявлено відеокасети зі сценами побиття і витончених способів приниження в’язнів. Спеціаліст-контрактник Чарльз Гранер, визнаний головним винуватцем безчинств в Абу-Греїбі, працював у цій в’язниці в Пенсільванії з 1996 року.
Деякі з найстрашніших прикладів жорстокого поводження з ув’язненими було виявлено в Техасі — столиці смертних вироків Америки — штаті, у в’язницях якого утримують більше в’язнів, ніж у Німеччині, Франції, Бельгії та Нідерландах разом узятих. Під час перебування Джорджа Буша-молодшого на посаді губернатора Техасу федеральний суддя ухвалив, що вся тюремна система штату була просякнута «культурою садистського й зловмисного насильства». Тюремна варта у Техасі постійно вдається до використання фізичної сили, зробив висновок суддя, начальство ігнорує сексуальне поневолення, а ізолятори у штаті виконують функцію «фактичних інкубаторів психозу».
Попри таку жахливу репутацію, окупаційна влада США в Іраку залучила колишнього директора тюремної системи Техасу Лейна МакКоттера для надання допомоги в налагодженні роботи у в’язниці Абу-Греїб у травні 2003 року. За два місяці раніше приватну тюремну компанію МакКоттера згадав Департамент юстиції США у зв’язку з непильним контролем і жорстоким поводженням з ув’язненими у тюрмі в Нью-Мексико. До цього МакКоттер очолював виправний відділ в Юті, але був змушений подати у відставку після смерті ув’язненого-шизофреника, якого роздягнули догола та прив’язали до гамівного крісла на 16 годин.
Звісно, жорстоке поводження у в’язницях у жодному разі не є винятково американським явищем. Навіть у Західній Європі, де тюремна система більшою мірою орієнтована на реабілітацію злочинців, ніж в інших країнах, періодично вибухають грандіозні скандали. 2000 року головний лікар ветхої паризької в’язниці «Санте» Веронік Вассер опублікувала страшне викриття «практично середньовічних» умов в’язниці, що кишить пацюками, де в’язнів годують гнилими продуктами, існує велика різниця в температурі приміщень, мають місце погрози з боку охоронців, спроби самогубства на грунті відчаю, а також процвітає торгівля наркотиками, і широко поширене сексуальне насильство, яке часто здійснює персонал в’язниці.
Згідно зі звітом за 2003 рік, умови лише погіршилися з часу появи звіту лікаря Вассер і переповнені в’язниці Франції знаходяться на «шляху в пекло». Особливу тривогу викликає тривале попереднє ув’язнення підозрюваних у скоєнні злочинів у Франції. У країні, яка вважає себе цивілізованою противагою агресивній американській гегемонії, майже половину всіх ув’язнених ніколи не засуджували за скоєння злочину.
Чому ж в’язниці в усьому світі є осереддям таких страждань і порушень службового обов’язку? Частково це бере початок у природі цих установ. У в’язницях утримують велику кількість невдоволених і некерованих людей, які перебувають там проти своєї волі. У той час як у кращих виправних установах здійснюють програми, спрямовані на те, щоб допомогти ув’язненим повернутися в суспільство, у в’язницях в’язні знаходяться в умовах суворої й часто деспотичної дисципліни і порядків, що позбавляють людину індивідуальності, таких як нумерація й обшуки з роздяганням — методи, які більше сприяють озлобленню, ніж виправленню.
По інший бік грат знаходяться низько оплачувані, часто погано навчені службовці, які мають практично абсолютну владу над нестриманими мешканцями тюрем. З часом навіть ті, хто має найкращі наміри, починають ставитися до своїх підопічних із холодним відчуженням, якщо не з жорстоким презирством.
Не для всіх тюрем характерна ця корозійна й поляризуюча динаміка. Але експерти з в’язниць визнають, що певні чинники, включно з перевантаженістю тюрем, недостатнє навчання охоронників, відособлене керівництво, зруйнована інфраструктура, проблеми на грунті расизму та відсутність відповідальності й підзвітності перед суспільством, роблять такі трагедії неминучими.
Багато з цих умов існують у в’язницях у всьому світі. Усі вони мали місце в Іраку на додачу до напруження, спричиненого воєнними діями, й офіційно схваленими прийомами допиту, які, як зараз визнають високопосадовці у США, порушують Женевські угоди. Замість того щоб приділити належну увагу попередженням «Червоного Хреста» та інших організацій, Пентагон дозволив небезпечній тюремній динаміці вийти з-під контролю.
Розслідування подій в Абу-Греїбі постараються визначити, в чому полягали помилки керівництва, що призвели до таких наслідків. Але, щоб справедливість могла перемогти, як обіцяв Держсекретар США Колін Пауелл, судові розгляди не повинні зупинятися на простих солдатах, які виявилися досить дурними, щоб позувати на цих страшних фото. Що важливіше — жорстоке поводження з в’язнями в Іраку вимагає ретельного вивчення практики утримання в ув’язненні не тільки там, а й у нашому власному суспільстві у США.
