Присвоєння звання Героя України лідеру українських націоналістів Степану Бандері, який загинув від кулі радянського агента, стало символічним вчинком Президента Віктора Ющенка, в якого завершується термін повноважень. Для нього це останній політично значимий акт — як Президента і перший — як лідера майбутнього правоцентристського блоку, який збирається відстоювати національно-демократичні цінності. В самій Україні таке прославляння Бандери не могло не викликати суперечок. Комуністи вже вимагають від майбутнього президента указ скасувати. Засудила цей акт і Партія регіонів, яка стверджує, що дії Ющенка ведуть до розколу України.
Проте біда України полягає саме в тому, що безперечних героїв, які приймаються всім народом, принаймні щодо XX століття, у неї немає. Той же Бандера — культова фігура для Західної України і предмет ненависті для значної частини населення Східної України, яка сумує за радянським минулим і до цих пір приймає радянську версію історії своєї країни. А ось протилежний приклад. Командуючий 1-м Українським фронтом генерал Микола Ватутін, українець і визволитель Києва 1943 року, був смертельно поранений в бою із загоном Української повстанської армії. Сьогодні на сході країни його героїзують, тоді як на заході Ватутін сприймається багатьма як ворог, один із ватажків радянських окупантів. До речі, не виключено, що наступний президент України «для рівноваги» присвоїть звання Героя України і Ватутіну, що викличе настільки ж неоднозначну реакцію.
Але Ватутін усе-таки був відданим сталінським генералом і до боротьби за незалежність України жодного стосунку не мав. А всі ті, хто в середині XX століття боровся за українську незалежність, деякий час співробітничали з німецькими нацистами. І Бандера, зрозуміло, не був виключенням. Адже німці боролися проти двох головних ворогів українських націоналістів — Польщі та СРСР. І з погляду перспектив української державності радянські комуністи були гіршими за нацистів, оскільки були принциповими противниками незалежності України. Німці ж, як гадав Бандера і більшість інших лідерів Організації українських націоналістів (ОУН), будуть зацікавлені у створенні української держави. Ці надії зникли, коли в липні 1941 року німці розігнали тільки-но створений у Львові український уряд і заарештували Бандеру та деяких інших діячів ОУН. А вже з початку 1942 року нацисти розгорнули кампанію репресій проти українських націоналістів.
Варто зауважити, що Бандера в той період набагато менш активно співробітничав із нацистами, ніж майбутній головком УПА Роман Шухевич, присвоєння якому звання Героя України 2007 року викликало значно менше шуму, ніж у випадку з Бандерою. Тоді як Бандера перебував у концтаборі Заксенхаузен, Шухевич зі своїми людьми разом із німцями бився проти Червоної Армії та білоруських партизан, причому його дії були схвалені керівництвом ОУН.
Поки Бандера та його соратники зберігали надію на перемогу Гітлера, вони не хотіли повністю поривати з ним, розраховуючи все ж домогтися в нього якоїсь автономії України. Лише наприкінці 1942 року, після Сталінграда та Ель-Аламейна, було вирішено створити УПА і боротися як із німцями, так із Совєтами. Боротьба з німцями завершилася влітку 1944 року, коли вони залишили Україну, а з радянськими військами тривала до 1953-го.
Український політичний колабораціонізм часів Другої світової війни принципово відрізнявся від російського. ОУН існувала з середини 1920-х років і вела боротьбу проти польської і меншою мірою проти радянської держави, користуючись широкою народною підтримкою в Західній Україні. Із німцями українські націоналісти почали співробітничати лише тому, що з їхньою допомогою намагалися досягти своєї мети — незалежності своєї країни. Іншого вибору в них не було. З більшовиками співробітництво виключалося. З Англією та США, союзниками СРСР у боротьбі з Гітлером, жодних шансів налагодити співпрацю на той момент не було. Щоправда, 1943 року, порвавши з Німеччиною, ОУН Бандери прийняла рішення орієнтуватися на західних союзників, але Рузвельт і Черчілль про це, зрозуміло, не знали. При цьому за спиною в ОУН і УПА була багата традиція українського національного руху, пам’ять про Західноукраїнську та Українську республіки 1919—1920 років.
А ось у Російської визвольної армії за душею нічого не було. Власов, Малишкін, Жиленков та інші вожді РВА претендували на роль визволителів Росії від більшовизму лише тому, що потрапили в німецький полон. В іншому випадку вони продовжували б успішну кар’єру в Червоній Армії, а Власов досить вірогідно міг би закінчити війну маршалом Радянського Союзу. Цікаво, що поспіхом створений гімн РВА «Мы идем широкими полями...» виконувався на мотив пісні Дунаєвського «Широка страна моя родная». Гімн же УПА «Червона калина» був написаний ще 1914 року для галіційських січових стрільців, які боролися у складі австрійської армії. Бійцям УПА й на думку не спало б використовувати для гімну радянську музику.
Так, ОУН на чолі з Бандерою широко застосовувала терор. 1934 року Бандера організував убивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького і був за це засуджений до довічного ув’язнення. Але терористами були і багато інших лідерів національно-визвольної боротьби — в Алжирі та Палестині, Ізраїлі та Ірландії, — і це не заважає їхнім народам їх героїзувати. І в санаційній Польщі, і в роки гітлерівської окупації, і в Радянському Союзі українці пригноблювалися і не могли легальним способом захищати свої права. Це ріднило їх з іншими колоніальними народами і закономірно приводило до терору і партизанської війни як способу боротьби — а, як свідчить історія, цей спосіб інколи приводить до успіху.
Народи схильні прощати тероризм лідерам національно-визвольних рухів. Перешкодою для офіційної героїзації служать лише масові військові злочини і злочини проти людства (окремі подібні факти — неминучі супутники партизанської війни). Але тут слід зазначити, що ОУН і УПА як організації не причетні до Голокосту, зокрема, до знищення євреїв (а також польської інтелігенції) у Львові в липні 1941-го. Це було встановлене в ході розслідування на слуханнях в американському Конгресі ще 1954 року. Про це також свідчать документи, розсекречені Службою безпеки України 2008 року. Тоді ж було підтверджено, що ОУН Бандери та УПА ніяк не були причетні до масового винищення євреїв і не мали антисемітських пунктів у своїх програмних документах, а також що їхнє керівництво припинило політичне співробітництво з німцями невдовзі після розгону українського уряду.
До речі, в УПА служило немало євреїв із Західної України. Один із них, Михайло (Гірш) Келлер, потрапивши в радянський полон і опинившись у Кенгірському таборі, очолив там 1954 року знамените повстання ув’язнених. Звичайно, окремі прояви антисемітизму в загонах УПА зустрічалися, особливо серед вихідців із Волині, а деяким членам УПА, які раніше служили в німецькій поліції, довелося взяти участь і в «остаточному вирішенні єврейського питання». Але такі самі колишні поліцейські служили і в радянських партизанських загонах. А радянські партизани взагалі часто відстрілювали євреїв, які перебували в їхніх рядах, під тим приводом, що вони нібито є агентами гестапо.
Варто також зазначити, що до однієї із найпохмуріших сторінок історії УПА — війни з поляками на Волині в 1943—1944 роках, коли були вбиті десятки тисяч польських мирних жителів, — Бандера непричетний. У той час він перебував у Заксенхаузені й реально впливати на дії УПА не міг. І в злочинах проти людства він не замішаний. Зауважу, до речі, що присвоєння звання Героя України Шухевичу, який брав участь, як і Бандера, в замаху на Перацького, і був причетний до вбивств поляків на Волині, офіційних протестів з боку Польщі не викликало.
Російські парламентарі вже висловлюють невдоволеність стосовно Бандери-героя. Не виключено, що будуть і офіційні заяви з Москви. З’явилися протести і в польських ЗМІ, проте МЗС Польщі заявив, що не коментуватиме указ Ющенка. Зрозуміло, нікому не спаде на думку присвоювати Бандері звання Героя Росії або нагороджувати його вищим польським орденом Білого Орла. Але настільки ж безглуздо намагатися диктувати українській владі, кому вона повинна, а кому не повинна надавати звання Героя України. Хай кожен народ залишається зі своїми героями.
