Ізраїль розпочав часткову демобілізацію резервістів після укладення перемир’я з ХАМАС. Обидві сторони заявили про свою перемогу. Це звичайне інформаційне забезпечення поточних подій. Нібито можна хоч на певний час зітхнути з полегшенням.
До чого ж дійшли сторони в результаті обміну ракетними ударами й авіаційними точковими бомбардуваннями?
Ізраїль провів у бойових умовах перевірку своєї протиракетної системи «Кипат барзел» (Залізний купол). Результати виявились настільки відмінними, що південні корейці вже запропонували закупити таку систему. Їх зрозуміти можна. Столиця Сеул розташована лише за кілька десятків кілометрів від кордону.
Безперечно, бойовики зазнали значних втрат. Як матеріальних, так і в живій силі. Більшу частину їхніх пускових установок було знищено, зруйновано інфраструктуру, вбито або виведено з дії багатьох командирів, зокрема й доволі високопоставлених. Однак це ненадовго. Практика показує, що все це відновлюється, а Іран готовий знову постачати ракети в необхідних кількостях. З точки зору посилення безпеки Ізраїлю результати операції вельми обмежені.
Те, що не було проведено наземної операції, з одного боку — добре, оскільки це дозволило уникнути втрат серед військових і цивільного населення Гази. З іншого — незрозумілі політичні цілі такої операції. Якщо не планувалось окупації палестинської території, то будь-яке руйнування інфраструктури ХАМАС та інших терористичних організацій не принесе миру і спокою. Як і після операції «Литий свинець» у 2008-2009 рр., інфраструктуру терористів було відновлено, керівні кадри підібрано і все знову повториться заново.
Звісно, лідери бойовиків наземної операції ізраїльської армії серйозно побоювалися. Під час її проведення їм би було непереливки. І в цьому плані вони, поза сумнівом, виграли. Не випадково багато хто в Ізраїлі невдоволений результатами восьмиденного протистояння, і чи допоможуть переможні реляції прем’єру Біньяміну Нетаньяху та його партії «Лікуд» виграти вибори в січні майбутнього року — дуже велике питання. Поки що, за опитуваннями, його рейтинг і партії практично не зріс. Тут може бути програш, і доволі оглушливий.
Насправді ж лідерам руху ХАМАС не варто особливо радіти. Вони практично нічого не добились, окрім чергової демонстрації повної безпорадності. Так, можна посилати шахідів, висаджувати в повітря автобуси з мирними громадянами, але жодних політичних наслідків це не матиме. Та якщо почнуть нахабніти ще сильніше, то повторення «Хмарного стовпа» в якомусь вигляді не забариться. Якщо раніше ізраїльських політиків і військових якось стримували ракетні обстріли, то тепер руки у них розв’язані, й авіація методично знищуватиме ракетні установки, склади, підземні тунелі та іншу інфраструктуру.
Поза сумнівом, суперечки між палестинськими угрупуваннями значно посиляться. Лідери ХАМАС, втягуючись в обстріли Ізраїлю, мали на увазі не стільки безпосереднього противника, скільки свого конкурента Махмуда Аббаса (Абу Мазена) в Рамаллі на Західному березі річки Йордан.
Головний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин Російської академії наук Георгій Мірський зазначив: «Глава Палестини Махмуд Аббас найменше зацікавлений у тому, щоб ХАМАС здобув перемогу. Тоді вийшло б так, що він займається тільки бюрократією, а люди з ХАМАС насправді ведуть боротьбу... В глибині душі Аббас хотів би, щоб ХАМАСу як слід «розквасили носа».
Треба пам’ятати, що першим завівся з Ізраїлем «Ісламський джихад». Тоді як ХАМАС почав дрейф від Ірану у бік Катару, перші зберегли всі зв’язки і підтримку з боку Тегерана. Останньому вкрай вигідно було розпочати конфлікт з Ізраїлем і тим самим відвернути увагу від Сирії. І удари Ізраїлю по руху ХАМАС також вигідні Тегерану, оскільки ослаблюють перебіжчиків і роблять їх відповідальними за все і про все.
З одного боку, ХАМАС повинен контролювати сектор і бути у всьому винним на випадок чужих нальотів. Чи постраждав у результаті ізраїльських бомбардувань «Ісламський джихад» та інші терористичні угрупування? Напевно, так. Але при цьому вони залишаються якось осторонь і зберігають свободу рук. І якщо ХАМАС не поставить їх під контроль, йому невдовзі доведеться відповідати за чужі провокації. І що сильніше загострюватиметься обстановка в Сирії, то ймовірніше нове загострення між Газою й Ізраїлем. І в цьому сенсі ХАМАС, безумовно, програв, але видно це буде не одразу, а через деякий час.
Насправді Ізраїль абсолютно не зацікавлений у справжньому знищенні або розвалі ХАМАС як організації. Інакше Газа перетворилася б на свого роду Сомалі, з фрагментацією на дрібні бойові угрупування, з якими просто неможливо було б узагалі про що-небудь говорити. Єдина сила, яка хоч якось може тримати їх під контролем, — це ХАМАС. Тому війна йшла, але не до повної і беззастережної перемоги.
Наступна проблема, що виникає перед Ізраїлем. Арабський світ відвернув увагу від Сирії, а зайнявся Палестиною. Ситуація для Тель-Авіва дуже нехороша, тому продовження бойових дій у принципі било по Ізраїлю, незалежно від конкретних військових досягнень.
Військово-стратегічна ситуація на Близькому Сході змінилася. Проблема не лише в конкретному зіткненні Ізраїлю і ХАМАС. Монархії Перської затоки значно ослабили вплив свого геополітичного противника Ірану. Тепер йому доведеться докласти неабияких зусиль, щоб компенсувати втрати своїх протеже, зокрема — «Ісламського джихаду» та інших угрупувань. Адже ситуація в Сирії аніскільки для Тегерана не покращилась, навпаки — погіршилась. З урахуванням обмежених можливостей іранських аятол через складне економічне становище країни проблема виявиться доволі складною у вирішенні.
Хоча турецьке керівництво на словах виступило на підтримку ХАМАС, насправді події показали, що Анкару інші гравці на це поле допускати не хочуть. Насамперед — єгипетське керівництво, яке поквапилось узяти на себе посередницьку місію. При цьому зробило все можливе, щоб виключити Туреччину з цього процесу. Водночас події в північній частині Сирії показали, що курди не схильні грати як на користь влади Дамаска, так і на боці опозиції. Їхні бойові загони взяли під контроль міста і села в пограниччі з Туреччиною і зупинили спроби оперувати в цих районах сирійських опозиціонерів. Як наслідок відновились контакти з представниками Робітничої партії Курдистану та її лідером Оджаланом, який перебуває в турецькій в’язниці.
У Йорданії паралельно з подіями в Газі серйозно загострилась обстановка. І цілком можливо, що наступний кандидат на арабську весну — не Дамаск, а Амман. У такому випадку не лише кардинально погіршиться геостратегічне становище Ізраїлю, але й триватиме розповзання цього процесу на інші регіони.
Так, високою є ймовірність організації «центральноазіатської весни» в Узбекистані й Казахстані в період наближення зміни поколінь вищого керівництва цих країн. При цьому держави Центральної Азії стають плацдармом, з якого почнеться поширення радикального ісламу на китайський Синьцзян-Уйгурський автономний район (СУАР), російські Поволжя і Північний Кавказ, а на західному березі Каспійського моря — Азербайджан.
На те, що загроза така існує, вказують події як Синьцзяне, де були виступи уйгурів і терористичні акти, так і в російському Татарстані. Були такі спроби, інспіровані з Ірану, і в Азербайджані.
Ще одним переможеним учасником у результаті подій у Газі є Москва. Всі її спроби активізувати свою участь у процесі було паралізовано спільними зусиллями мешканців Затоки, Анкарою, Каїром та Вашингтоном.
Монархії Затоки демонструють зростання ворожості до Москви, риторика контрольованих ними друкованих і електронних ЗМІ нагадує часи афганської війни 1980-х років. Ні про яку співпрацю тут просто не може йтися. Росія для мешканців Затоки асоціюється як країна, яка допомагає їхньому противнику — Ірану. З московським міністром закордонних справ вони просто не захотіли розмовляти. Його демонстративно ігнорували.
Небагато отримала російська дипломатія і в Ірані. Його керівництво не має щодо Росії вдячності ні за багаторічну підтримку в ООН, ні за завершення всупереч міжнародному тиску будівництва АЕС у Бушері. І тим більше ніхто в Тегерані не зацікавлений у посиленні ролі Москви на Близькому Сході.
Завершення гарячої фази конфлікту в Газі визначає стан військово-стратегічної нічиєї. Жодна зі сторін не відмовилася від своїх довгострокових цілей. Нинішній перепочинок усі використовуватимуть для накопичення сил і очікування моменту для нових виступів з урахуванням зміни загального становища у світі. Залишається тільки незрозумілим, як довго зберігатиметься становище нестійкої рівноваги.
ДО РЕЧІ
Нова ізраїльська система «Праща Давида», яка покликана заповнити діру, що залишається в протиракетній обороні країни, успішно пройшла перші випробувальні стрільби, повідомило в неділю міністерство оборони Ізраїлю. Газета Jerusalem Post цитує неназване джерело у військово-промисловому комплексі: випробування планувалися на 2013 рік, але були перенесені на термін раніше через «загальне відчуття екстреності». «Випробування вперше включали перехоплення цілі, яке успішно здійснила протиракета «Паралізатор» системи «Праща Давида». Випробування здійснювалися компанією Rafael на полігоні у південній частині Ізраїлю», йдеться у повідомленні військового відомства. «Праща Давида» задумана як проміжна ланка між тактичним комплексом «Залізний купол», що здатний перехоплювати ракети малої дальності типу палестинських «касамів», «градів», ліванських «катюш» і далекобійними протиракетами «Хец» («Стріла»), які протистоять іранським «шихабам» та сирійським «скадам». Міністерство оборони Ізраїлю не називає тактико-технічних характеристик «Пращі Давида». За повідомленнями місцевих ЗМІ, основне призначення комплексу — перехоплення ракет дальністю від 70 до 300 км, яких особливо багато у бойовиків ліванського руху «Хізбалла». Водночас, як зазначають РІА «Новости», прийняття на озброєння комплексу, відомого також як «Чарівна паличка», заплановано на 2014 рік. Його розробкою займаються ізраїльські компанії Rafael, Elta, Elbit спільно з американською Raytheon.
