Наприкінці минулого місяця рейтинг популярності Джорджа Буша- молодшого став потроху зростати після того, як ураган Катріна сильно збив його з курсу. Підвищення рейтингу було зумовлене куди більш доцільною і швидкою реакцією на ураган Рита, що виявився, на щастя, значно менш смертоносним. А тим часом лихо, якому не видно кінця, ним є Ірак, продовжує даватися взнаки, приносячи майже щодня повідомлення про бойові втрати серед американських військовослужбовців, про масові вбивства іракців, про політичний глухий кут і про безрезультативні наступальні операції проти повстанців. А потім, уже тривожно близько до дому, прийшла звістка про пред’явлення звинувачень у суді лідерові більшості в Палаті представників Томові Делею, якого підозрюють у відмиванні грошей із метою фінансування виборів до законодавчого органу штату Техас, місця постійного проживання людини, яка в даний час займає будинок номер 1600 на Пенсильванія-авеню. За цим відразу ж президент США ухвалив призначити свого друга і один час особистого адвоката Гаррієт Маєрс на вакантну посаду у Верховному суді США.
Атаки демократів і лівих настільки ж передбачувані, як краса вашингтонської осені. Але крики обурення з лав правих консерваторів були досить гучними та злобними, щоб змусити Буша скликати в Трояндовому саду Білого дому термінову прес-конференцію — його першу формальну прес-конференцію за останні чотири місяці. Головним висновком стало те, що призначення недостатньо кваліфікованої пані Маєрс було ознакою слабкості: компромісним вибором близького дружка, покликаним уникнути травмуючої битви з лібералами щодо більш спірної кандидатури. Але найбільшої шкоди, за його власними словами, завдало звинувачення в тому, що він упустив можливість наставити на шлях істинний Верховний суд під керівництвом нового верховного судді Джона Робертса в таких питаннях, як аборти та ліквідація расової дискримінації. Він, як він сам на цьому гаряче наполягав, все ж таки залишається консерватором.
Другий, і останній, термін президентства пана Буша виявляється досить безрадісним: реформа системи соціального забезпечення, яку давно очікували і яка колись була його головним пріоритетом у внутрішній політиці, просто не здійснюється. Зростає невдоволення правого крила політичного спектру програмами, які потребують величезних коштів — найбільшими з часів Ліндона Джонсона в середині 1960-х років — здійснення яких розпочав пан Буш. Він пообіцяв «витратити стільки, скільки потрібно» (а це мабуть виллється в багато сотень мільярдів доларів) на відновлення північної частини узбережжя Мексиканської затоки після ураганів Катріна та Рита. Демократи обурюються, що він робить це за рахунок витрат на інші внутрішні програми в момент, коли розрив між багатими й бідними американцями великий, як ніколи. Величезний дефіцит бюджету й ціни на бензин, що злетіли до небес, частина збитків, заподіяних ураганами, лише посилили смуток. І сьогодні Білий дім готується до прикрощів від мстивих, політично інспірованих витоків, що стосуються особистості агента Центрального розвідувального управління (ЦРУ) США, що перебуває в шлюбі з дисиденствуючим дипломатом, який критикує іракську політику адміністрації США. Схоже, що в цій справі виявляться замішаними високопоставлені помічники президента та Діка Чейні.
З цього виру хаосу з’являються деякі спільні теми: найбільш вражає те, як некомпетентність і відсутність планування об’єднують Ірак та Катріну. Невдоволення тим і іншим злилося воєдино: в ході одного опитування громадської думки минулого тижня з’ясувалося, що 63% респондентів заявили, що тепер потрібно вивести з Іраку деяку частину або всіх американських військовослужбовців, тоді як рекордно високе (53%) число респондентів сказали, що вторгнення до Іраку було помилкою. Проте всього за декілька днів Головнокомандувач збройних сил США проігнорував свідчення власних високопоставлених генералів про те, що число боєготових іракських солдатів (здатних вести бойові дії без допомоги США) фактично скорочується — і заявив, що його підбадьорює досягнутий прогрес. Це свідчення відсутності зв’язку з дійсністю, яке має стурбувати людей (і не лише американців) далеко за межами Вашингтонського поясу.
Пан Буш намагається це витягти, але непереконливо. Один соціолог висловлює думку, що на майбутніх проміжних виборах до Конгресу США, які мають відбутися наступного року, республіканці можуть програти як Палату представників, так і Сенат. Можливо, це вже занадто. Але є мало ознак того, що, як наполягав президент, у нього як і раніше «достатньо політичного капіталу», щоб його витрачати. Навряд чи він втратить своє місце. Але йому стане все важче уникати перетворення на «кульгаву качку» (lame duck — людина, термін перебування якої на посаді наближається до кінця. — Прим. перекладача ), коли демократи посилять свої нападки на те, що вони іменують його зарозумілим «порушенням контракту» з Америкою.
