В епоху імперій, транснаціональних корпорацій і «мегафілантропів» слова «світовий» і «устрій» уже ніяк не поєднуються.
Ми вступаємо — якщо ви, звісно, стежите за подіями — в період нового-нового-нового-нового світового устрою. Репутацію світоустрою Буша-старшого, що грунтується на міжнародній співпраці, підмочили Сомалі, Руанда й Боснія. Pax Americana, що набув за Білла Клінтона нову назву «глобалізація», зазнав краху разом із Вежами-близнюками 11 вересня 2001 р. Останні сім років світоустрій нам замінює парадигма «війни з терором», що створює більше проблем, ніж вона розв’язує.
Наразі, однак, склалася абсолютно інша ситуація. Світ більше не хоче чекати, поки США — і їхній наступний президент — піднесуть йому нову «дорожню карту» майбутнього. Натомість решта 96% населення планети вирішили зайнятися власними справами, як вони вважають за доцільне. І справи йдуть добре. Великі держави на шляху розвитку, виробничі центри й фінансові столиці — Росія, Китай, Індія, Бразилія, Саудівська Аравія, Казахстан, Об’єднані Арабські Емірати й інші — налагоджують зв’язки між собою. І хоча деякі американці радо зазначають: намічений глобальний спад свідчить, що світ іще не «відокремився» від США, на практиці ситуація виглядала б набагато гірше, якби країни з ринковою економікою на шляху розвитку не грали ролі потужних локомотивів зростання.
Ця нова розстановка сил в економіці є підмурком для нової геополітичної ситуації, в якій США швидше реагують на події, ніж визначають їхній перебіг. Стверджувати, що світ «відтане» щодо Америки, побачивши, як вона повертається до старих добрих добушівських часів, може лише людина, яка героїчним зусиллям поставила віру вище за реальність. Що, Росія в цьому разі відмовиться від «газпромівської дипломатії» й гри військовими мускулами для залякування України й підкорення «ближнього зарубіжжя»? Іран зупинить військову ядерну програму? Китай припинить надавати військову, фінансову, дипломатичну життєво необхідну підтримку буквально всім державам, які США називають «деструктивними»? Тільки якщо Америка зможе змінити ці реалії, наступний президент США матиме право оголосити про «новий світовий устрій».
Світовий устрій — це стабільна розстановка сил на міжнародній арені. Але зараз подібної передбачуваної обстановки не існує. Сьогодні вплив перерозподіляється не лише на користь «важкоатлетів» на кшталт Китаю, а й на користь Євросоюзу — найпотужнішого економічного центру на планеті. У військовому плані ми спостерігаємо різке нарощування потенціалу на Близькому Сході, в Східній Азії — а тепер і в Латинській Америці; цього тижня у Венесуелі приземлилися російські бомбардувальники, які проведуть там навчання. Набагато доречніше говорити не про новий світоустрій, а про «нове середньовіччя», оскільки ми живемо у світі, що складається не лише з держав, а й з інших гравців — імперій, транснаціональних корпорацій, релігійних рухів, неурядових організацій і «мегафілантропів», що діють на всіх рівнях дуже складної матриці впливу зразка ХХІ століття. «Устрій» щонайбільше може мати регіональний — Східна Азія перетворюється на сферу впливу Китаю, Північна Африка — Європи тощо, — а не світовий характер.
Його інституційна основа не просто тріщить по швах, а фактично руйнується. Дедалі більшого поширення набувають преференційні торгові угоди двостороннього й регіонального формату поза рамками СОТ, а Дохійський раунд переговорів у рамках цієї організації декілька тижнів тому по суті був зірваний. Рада Безпеки ООН не зазнала жодних змін з часів холодної війни. МВФ і Світовий банк перетворилися на другорядних гравців на власному полі: фінансова допомога програє в конкурентній боротьбі із більш оперативними й об’ємними прямими закордонними інвестиціями. Якою ж буде архітектура світового устрою для епохи «нового середньовіччя»?
Вона виникне або після великої війни, або «знизу». Останнє вже відбувається на Далекому Сході. Єдине питання полягає в тому, наскільки далеко ця структура пошириться. В Азії зосереджена більша частина населення й фінансових ресурсів планети. За останні роки вже зварилася літерна «юшка», здатна посперечатися з ЄС: АСЄАН+3 — лише одна з багатьох абревіатур, що виникли завдяки зусиллям Китаю щодо залучення на свій бік Японії, Австралії та Південної Кореї за рахунок торгових зв’язків, інвестицій та пактів про ненапад.
І це не просто літери — азіатська дипломатія домагається конкретних результатів. Прикордонні патрулі Шанхайської організації співпраці ведуть боротьбу з тероризмом і охороняють торгівлю в Центральній Азії; незабаром її можуть попросити допомогти НАТО в стабілізації ситуації в Афганістані. Великі держави Східної Азії проводять спільні військові навчання й планують укласти угоди про співпрацю в розробці енергоресурсів. За межами Азії нафтовидобувні країни Перської затоки й їхні державні «фонди добробуту» швидко переорієнтуються на індійський і китайський ринки — що обіцяють значно більше прибутків, аніж західні. Можливо, коли-небудь Захід і здобуде незалежність від близькосхідної нафти, але це лише посилить вплив Сходу на багаті на енергоресурси країни, створюючи «прошарок» між ним і Заходом. Китай активно розміщує інвестиції в низці держав Африки. Дехто засуджує цю політику Пекіна як «неоколоніалізм», але в нинішню епоху транспарентності він швидше за все усвідомлює «силу сорому» куди швидше, ніж свого часу Захід.
Тож можливо новий світовий устрій усе ж таки виникне — але диктувати його буде не Вашингтон, а Пекін. Холодна війна, по суті, не була суперництвом між Сходом і Заходом — бо справжній Схід формується лише зараз. Будь-який майбутній проект «упорядкування світу» мусить передбачати баланс між Сходом і Заходом, Північчю й Півднем, державними й приватними, міжнародними й глобальними чинниками. Хоч би яку назву ми дали цьому устрою, він зачіпатиме нас усіх значно більше, ніж його попередники.
Пераг ХАННА — старший науковий співробітник фонду New America Foundation, автор книжки «Другий світ» (The Second World)
