Верховна палата парламенту Чеської Республіки не затвердила проект закону про повернення майна і фінансового врегулювання відносин держави та релігійних організацій. Таким чином, знову було відкладено проблему, що тягнеться з часів оксамитової революції 1989 року. У вересні обговорюватиметься пропозиція нижньої палати парламенту ЧР, якому, згідно з конституційним законом, потрібний щонайменше 101 депутатський голос для проходження. Чи вдасться урядовій коаліції зібрати необхідну кількість голосів, що підтримують фінансове й майнове врегулювання відносин з церквами в Чеській Республіці?
Ситуація наразі дуже складна. Невирішені майнові вимоги Церкви стали гальмом для розвитку багатьох селищ і міст, оскільки остаточно не встановлено конкретного власника ряду земельних ділянок та об’єктів, а без висновку договірних відносин неможливо планувати і проводити будівництво й розвиток мікрорайонів. Чеська Республіка бореться з проявами фінансово-економічної кризи, і уряд вимагає від населення «затягти паски», а тому не дивно, що велика кількість жителів проти передачі церквам майна в розмірі 3 млрд євро і поступової виплати 3,6 млрд євро як фінансової підтримки в цілому 17 релігійним організаціям. Опозиція, зокрема Чеська соціально-демократична партія, використовує дискусії про врегулювання цього питання у виборчому бою і часто демагогічно висловлюється проти фінансового врегулювання в прагненні отримати голоси на майбутніх виборах. Емоційні дискусії ситуацію ще більше ускладнюють. Але погляньмо на речі очима історика.
Коли в Чехословаччині перед 65-ми роками наближалася до піку підготовка до передачі влади Комуністичній партії, було використано перевірені методи радянських комуністів. Зокрема, священики та Римсько-католицька церква вважалися в Словаччині фашистами, а до політичного бою підштовхнула комуністів страта (у квітні 1947 року) президента Словаччини 1939 — 1945 рр., священика Римсько-католицької церкви Йозефа Тисо. Після комуністичного перевороту в лютому 1948 року вістря класової боротьби обернулося проти віруючого населення й окремих церков. Вигнання віруючих зі шкіл, науки та керівних посад, ліквідація дитячих, фізкультурних та молодіжних організацій, припинення діяльності монастирів та ув’язнення тисячі ченців і черниць у табори, судові процеси й тривалі роки тюремного ув’язнення церковнослужителів і керівників церков, ухвалення ліквідаційних законів, на підставі яких у церков було відібрано рухоме й нерухоме майно. Це були головні форми й методи комуністичного тиску. Церков позбавили можливості самостійно фінансувати свою діяльність. У комуністичній Чехословаччині на той час Церкву не було відокремлено від держави, а навпаки, держава фінансувала релігійні організації, включаючи зарплати священикам. На жаль, уже впродовж 20 років розв’язання проблеми відкладається, церкви й до сьогодні залежать від фінансування держави, яке щороку складає 60 млн євро зі скарбниці Чеської Республіки. Сучасний платник податків усе ж не визнає комуністичне правило: «Чий хліб їси, того пісню співай», щоб тільки церкви отримували фінанси не з державної скарбниці. З цього логічно випливає, й це справедливо, що необхідно повернути церквам їхні джерела прибутків. Наприклад, поле та сільськогосподарські садиби, ліс і лісові господарства, озера й розведення риби, будівлі монастирів та іншу нерухомість, за допомогою якої колись вироблялось якісне пиво, вино й інші продукти. А також кошти, отримані за вхідні квитки з туристів, що відвідують церковні об’єкти. Це теж чималий прибуток.
А оскільки аргументація багатьох критиків запропонованого закону була демагогічною або позначеною партійними інтересами, то в поточних дискусіях можна знайти раціональне і практичне зерно. Виникають, наприклад, побоювання, що церкви не в змозі будуть ефективно використовувати отримане майно, оскільки вони позбавлені фахівців та досвіду, а це загрожує великими втратами. За ситуації, коли держава воює з буйною корупцією, існує небезпека, що під різними приводами майно Церкви буде ліквідовано або потрапить до рук кримінальних структур. Природно, що відповідальний громадянин вимагає від парламенту, щоб схвалені закони були якісні й спрямовані на підвищення якості життя в Чеській Республіці, враховуючи ситуацію релігійних організацій.
Багато людей закликають церкви відмовитися від своїх вимог і нагадують їм про необхідність бути скромними і підкреслюють несполучуваність віри та її зміцнення з майном і його накопиченням. Це думка не єдина, але фальшива, тому що, ймовірно, виходить з уявлення, що в сьогоднішньому світі розширювати віру можна, як в Середньовіччі. Чеське суспільство в цілому має зрозуміти, що головне, загалом, — не відносини віри та майна, але віри й справедливості. Без виправлення злочинів комуністичного режиму не може бути навіть мови про будівництво суспільства цивілізованого, правового, такого, що розвивається, європейського...
Чеська громадськість уважно стежить за розвитком ситуації довкола повернення майна церквам, й існує упевненість, що й для України ця проблема багато в чому є повчальною, тому до цієї теми в наших статтях повертатимемося.
Ярослав ПЕШЕК, чеський публіцист
