Скандал, викликаний карикатурами на пророка Мухамеда, не вщухає. Влада Данії проводить термінову евакуацію своїх громадян з ісламських країн. Цей захід викликаний тим, що за заявою МЗС Данії, він має у своєму розпорядженні конкретну інформацію, яка свідчить, що одне з екстремістських угруповань збирається вистежувати громадян Данії. Уряд Данії послідовно евакуює своїх дипломатів. Із закликом залишити країну влада звернулася до своїх громадян, які знаходяться в Індонезії. Карикатури на пророка Мухамеда, що були опубліковані в данських газетах, спровокували гостру і тривалу дискусію про свободу слова та відповідальність журналістів. Чи мають право засоби інформації у будь-якій формі висміювати святині? З цього приводу висловлюються американські журналісти.
Крістін ТЕТУМ, президент Товариства професійних журналістів, репортер газети Denver Post:
— Торік ми висловили догану одній газеті через те, що вона опублікувала карикатуру, на якій мексиканці були зображені в непристойній манері. Тоді ми заявили: «Ви маєте право публікувати це — ми всі маємо право на свободу слова — але це право передбачає і відповідальність». Данські газети мали право на публікацію цих малюнків, а інші європейські газети мали право їх передрукувати. Проте треба звернути увагу на мотиви, якими керувалися данські журналісти. Чи друкували ці карикатури лише для того, щоб збуджувати пристрасті й провокувати? Або для того, щоб хизуватися своїми передовими ідеями? Або щоб заявити: «Подивіться на себе — як абсурдно ви себе поводите через вашу релігію?» Якщо газети, що опублікували ці малюнки, керувалися такими мотивами, то їхнi дії викликають багато запитань, оскільки ці малюнки є образливими для адептів певної релігії.
Хороший приклад показала газета Philadelphia Inquirer, яка також опублікувала ці карикатури. Проте редактор цієї газети дав ясно зрозуміти, що карикатури друкуються лише задля того, щоб краще поінформувати читачів про таку суперечливу подію. Це абсолютно законна і добре обгрунтована позиція, оскільки люди мають сформувати свою думку про подію, подивившись своїми очима на її першопричину. Газета також запропонувала місцевим лідерам мусульманської громади розпочати діалог, щоб краще зрозуміти, яким чином варто освітлювати події в світі iсламу.
Треба також зазначити, що в світі існують різні думки про свободу преси. Багато людей, які мешкають в країнах, де сталося масове безладдя, імовірно ніколи не чули, що газети не контролюються державою, і тому вони сприйняли карикатури як черговий антимусульманський жест Заходу. Тобто, ми бачимо, що бракує взаєморозуміння між суспільством, яке довгий термiн практикує свободу преси, і суспільством, в якому цієї свободи ніколи не було.
Я не думаю, що ця історія якось серйозно вплине на редакційну політику засобів масової інформації США. Але, з другого боку, можливо, журналісти дещо більше замислюватимуться про справжні мотиви своїх дій і публікуватимуть суперечливі статті та ілюстрації лише тоді, коли для цього є гідні причини.
Том РОЗЕНСТІЛ, творець і керівник Проекту за якість в журналістиці, ранiше — критик у газеті Los Angeles Times і старший кореспондент журналу Newsweek:
— Я не можу оцінити контекст, у рамках якого були опубліковані ці карикатури. Я необізнаний ані з данською пресою загалом, ані з газетою Jyllands-Posten, ані з данськими художниками-карикатуристами. Тому я можу лише сказати кілька простих речей.
Преса має бути одночасно і лідером суспільства, і дзеркалом цього суспільства. Підтримка цього балансу і становить мистецтво журналістики. Якщо завжди потрафляти смакам невибагливої аудиторії, то ні до чого хорошого це не приведе — це неповноцінне інформування, і природно, що рівень суспільства від споживання подібних матеріалів не підвищується. З другого боку, авангардні твори, яких ніхто не розуміє, також не мають шансів — авторів не слухатимуть або не читатимуть і навіть можуть на них розсердитися.
Проте питання про сатиру — це трохи інше питання. Сатира передбачає редагування, пропозицію деякого погляду. Це не правда в прямому значенні цього слова: це інтерпретація правди, репрезентація її у більш абстрактному вигляді, фактично це — «моя правда проти твоєї правди». Засоби масової інформації звичайно знають різницю між свободою слова і свободою підбурювання. Але самі по собі засоби масової інформації не мають боятися масових протестів і насильства. Проте я не думаю, що хтось здатний вважати, що карикатура варта того, щоб за неї вмирали люди.
Немає нічого незвичайного в тому, що богохульство, яке виявили в карикатурах, інспірувало масові протести. Але акції обурення набули такого розмаху, що історія з цими малюнками набула абсолютно іншого значення. Нині виникає дуже багато запитань — після початку заворушень багато засобів масової інформації відмовилися від передрукування цих малюнків, хоча ці карикатури самі стали новинами перших шпальт, так само, як новинами стають виступи бен Ладена. Газети, які передруковують ці карикатури, роблять це не тому, що поділяють погляди художника, а тому, що прагнуть інформувати своїх читачів про суть конфлікту. Чим більшого масштабу набуватиме цей скандал, тим газети частіше передруковуватимуть ці карикатури — у них просто не буде іншого виходу, оскільки ці картинки і становлять саму суть новини.
