У 1950-х роках чимало американців боялися, що Радянський Союз перевершить Сполучені Штати як провідну державу в світі. Радянський Союз мав найбільшу в світі територію, посідав третє місце за кількістю населенням і друге місце з економіки й видобував більше нафти й газу, ніж Саудівська Аравія.
Крім того, СРСР володів майже половиною ядерної зброї в світі, мав більшу армію, ніж США, й мав більше вчених, що займалися науковими дослідженнями. Він висадив водневу бомбу 1952 року, всього через рік після США, й першим запустив супутник у космос l957 року.
З погляду м’якої сили комуністична ідеологія була привабливою для Європи після Другої світової війни внаслідок її боротьби з фашизмом, а також у країнах третього світу через її ідентифікацію з популярним рухом за національну незалежність. Радянська пропаганда активно сприяла міфу про неминучість тріумфу комунізму.
1959 року Микита Хрущов хвальковито заявляв, що Радянський Союз наздожене США до 1970 року, найпізніше — до 1980 року. Вже 1976 року Леонід Брежнєв сказав французькому президентові, що до 1995 року комунізм домінуватиме у світі. Такі передбачення підкріплювалися щорічними темпами економічного зростання на 5—6 % і збільшенням частки СРСР у світовому виробництві з 11 % до 12,3 % між 1950 і 1970 роками.
Після цього, втім, темпи зростання СРСР і його частка в світовому виробництві почали швидко падати. 1986 року Михайло Горбачов описав радянську економіку як «дуже хвору». «Ми відстаємо за всіма показниками», — говорив він. Рік потому міністр закордонних справ Едуард Шеварднадзе сказав своїм чиновникам: «Ми з вами представляємо велику країну, яка 15 років, що минули, дедалі більше втрачала свою позицію як однієї з промислово розвинених країн-лідерів».
Що дивно в ретроспективі, це те, якими неточними були західні оцінки радянської влади. Наприкінці 1970-х років Комітет з наявної небезпеки стверджував, що радянська влада перевершує владу США, і американські вибори 1980 року відобразили такі страхи. Проте 1991 року Радянський Союз був зруйнований.
Розвал Радянського Союзу значно скоротив Росію територіально (76 % території СРСР), демографічно (50 % населення СРСР), економічно (45 % виробництва СРСР) і за кількістю військовослужбовців (33 % чисельності збройних сил СРСР). Крім того, м’яка сила комуністичної ідеології фактично зникла.
Проте в Росії було майже 5000 одиниць розгорнутої ядерної зброї й понад один мільйон збройних сил, хоча її загальні військові витрати становили лише 4 % загальносвітової кількості (порівняно з 40 % США), а її здатність демонструвати свою потужність у світовому масштабі дуже зменшилася.
Щодо економічних ресурсів, то ВВП Росії в розмірі 2,3 трильйона доларів США становив 14 % від ВВП США за незалежними оцінками, а її дохід на душу населення в розмірі 16 000 доларів США (виміряний стосовно паритету купівельної спроможності) становив приблизно 33 % аналогічного показника США. Її економіка великою мірою залежала від доходів від нафти й газу, а не товарів, вироблених із використанням високих технологій, які становили лише 7 % експорту промислових товарів (порівняно з 28 % у США).
Як м’яка сили, незважаючи на привабливість традиційної російської культури, Росія не дуже представлена в світі. За словами російського аналітика Сергія Караганова, Росія має використовувати «жорстку силу, включаючи військову, бо вона живе в набагато небезпечнішому світі й не має нікого, за ким можна було б сховатися, й тому, що у неї мало м’якої сили, — тобто соціальної, культурної, політичної та економічної привабливості».
Росія більше не схильна до комуністичної ідеології й громіздкої системи централізованого планування, й вірогідність фрагментації за етнічним принципом, хоча ця загроза все ще існує, вже зменшилася. Якщо у Радянському Союзі етнічні росіяни становили всього 50 % населення, то тепер вони становлять 81 % населення Російської Федерації.
Політичних установ, необхідних для створення ефективної ринкової економіки, явно недостатньо, а корупція нестримно зростає. Російському капіталізму баронів-розбійників бракує ефективного регулювання, яке створює довіру в ринкових відносинах. Система охорони здоров’я перебуває в запустінні, смертність зростає, а показники народжуваності зменшуються. Середній російський чоловік помирає в 59 років — незвично низький рівень життя для розвиненої економіки. Демографи ООН передбачають, що населення Росії може зменшитися з 145 мільйонів осіб сьогодні до 121 мільйона до середини нинішнього століття.
Є багато можливих варіантів майбутнього для Росії. З одного боку, дехто уявляє Росію банановою республікою з розвиненою промисловістю, корумповані установи якої й непереборні демографічні проблеми та проблеми з охороною здоров’я неминуче призведуть до занепаду.
Інші стверджують, що реформи та модернізація дозволять Росії подолати свої проблеми й що її керівництво рухається в цьому напрямку. Наприкінці 2009 року президент Дмитро Медведєв закликав Росію до модернізації економіки, до ліквідації принизливої залежності від експорту природних ресурсів і до припинення відносин у радянському стилі, які, як він сказав, заважають зусиллям країни залишитися світовою державою.
Але, як стверджує Катінка Барич із Центру європейських реформ, поняття російських лідерів про модернізацію є надміру статистичними, особливо якщо врахувати, що державні установи так погано працюють. «Інноваційна економіка потребує відкритих ринків, венчурного капіталу, вільно мислячих підприємців, оперативних судів у справах про банкрутство й твердого захисту інтелектуальної власності, — говорить вона. — Натомість є широко поширені монополії, всюдисуща корупція, задушливе втручання держави, слабкі й суперечливі закони».
Недієздатна влада і всеосяжна корупція роблять модернізацію важким завданням. Петро Авен, президент «Альфа-банку», стверджує, що «економічно це дедалі більше схоже на Радянський Союз. Є величезна залежність від нафти, потреба в капіталі, потреба в серйозних реформах, тоді як дуже сильним є соціальний тягар. Застій — це головна загроза». Російський економіст прямо заявляє, що «відносно модернізації немає жодного консенсусу».
Незалежно від результату, завдяки своїй залишковій ядерній потужності, наявності великого людського капіталу, знань у галузі кібертехнології й положення в Європі й Азії, в Росії знайдуться ресурси, щоб створити великі проблеми в глобалізованому світі або зробити великий внесок у цей світ. Тому ми всі зацікавлені в російських реформах.
Джозеф С. НАЙ — колишній заступник міністра оборони США, професор Гарвардського університету й автор книжки «Майбутнє влади», яка незабаром з’явиться у пресі.
