Ця історія відбувається у Франції, Бельгії та Люксембурзі. Але насправді це загальна європейська історія, і в економічному сенсі вона охоплює весь світ. «Міттал», найбільша компанія у світі з виробництва сталі, успішно отримала контроль над «Арселором», другою у світі великою компанією, внаслідок того, що спочатку було ворожою пропозицією про поглинання.
Це не просто корпоративне поглинання; це конфлікт між бізнесом та соціальними моделями. У «Арселора», який спочатку був французькою і люксембурзькою компанією, а тепер є переважно бельгійською, є могутня база в Бразилії, і він працює в більшій частині світу. Він спеціалізується на виробництві високоякісних, спеціальних стальних продуктiв, розроблених для найскладнішого використання. Ці високоякісні продукти закуповуються на підставі середньо- і довгострокових контрактів, головним чином, давніми замовниками. «Арселор», один із найстаріших виробників сталі у світі, дуже мало залежить від надто спекулятивного світового ринку нерафінованої сталі, і у нього (в середньому) висококваліфікована і стабільна робоча сила.
«Міттал», на відміну від нього, є конгломератом, який з’явився нізвідки і став світовою провідною компанією з виробництва сталі всього лише за останні два десятиріччя. Він зробив це, блискуче об’єднавши і раціоналізувавши заводи з виробництва сталі у всьому світі. Його президентом є індус, але у нього немає фабрики в Індії. «Міттал«, головним чином, розташовується в Східній Європі, але також має сильну присутність в Азії (в Південній Кореї) та Латинській Америці.
«Міттал» — це могутня, але тендітна компанія, оскільки вона дуже залежить від спекулятивних хвиль глобального ринку нерафінованої сталі. Вона скорочує витрати і за максимальною можливістю залучає третіх осіб для виконання робіт, таким чином, її робочій силі платять менше, ніж службовцям «Арселора», і вона менш стабільна. Більш того, «Арселор» був прекрасною компанією-об’єктом для поглинання: більшість його капіталу належить різним акціонерам. Протилежне вірно по відношенню до «Мітталла», де Лакшмі Міттал та його сім’я володіють більше ніж 60% акцій. Це пояснює, чому акції «Міттала» продаються в Амстердамі, однією з небагатьох фондових бірж у світі, яка допускає внесення до списку компаній з таким невеликим плаваючим капіталом. Таким чином, не існує жодної обопільності: «Міттал» міг пропонувати ціну «Арселору», а «Арселор» не міг пропонувати ціни «Мітталу».
У таких змаганнях ставки набагато ясніші, ніж зазвичай. «Міттал» явно зацікавлений в отриманні контролю над «Арселором» з метою поліпшити свою глобальну географічну рівновагу, підвищити свою частку ринку з виробництва високоякісних стальних продуктів і зменшити свою вразливість перед спекулятивними поштовхами, які відбуваються на ринку нерафінованої сталі.
І навпаки, у «Арселора» немає будь-якої зацікавленості в успіху цього поглинання. Якщо воно призведе до більш ризикованої стратегії, його тривала політика досліджень та великих інвестицій в елітний ринок стальних продуктів може ослабнути. Його робочій силі доведеться постраждати, повільно але впевнено, від ерозії його відносних переваг у плані заробітної плати та гарантій зайнятості. Це пояснює, чому керівництво, більшість робітників та профспілки «Арселора» відмовилися від пропозиції Міттала.
Та акціонери «Арселора» зробили свій вибір. Для цього достатньо було негайного прибутку, запропонованого «Мітталом». «Міттал» переміг. Таким чином, акціонери вирішили нажитися на тимчасовому прибутку, прийнявши на себе ризик поступової ерозії фірми, і, можливо, закінчення її політики надавати великої уваги високій якості і одночасно шанобливому ставленню до її робітників.
На «Арселорi» дуже мало контрактів на певний термін або з неповним робочим днем. Цей вибір безпосередньо стосується більш ніж 150000 службовців. Непрямо він стосується всіх нас, оскільки вибір, зроблений акціонерами «Арселора», далеко не виняток; навпаки, він розкриває глибоке економічне та соціальне значення корпоративних поглинань такого типу.
Куди ж котиться наше суспільство, якщо власники компаній вважають, що якість є дуже дорогою і що робітники повинні почуватися невпевнено, щоб зробити їх менш вимогливими? Система, якою керують такі правила, може дати привід для різних соціальних конфліктiв, і можливо, призведе до насильства. Передусім, така система не є ні життєздатною, ні стабільною у довгостроковій перспективі.
Тому небезпечно зберігати застарілу правову концепцію, згідно з якою компанія належить тільки її власникам або акціонерам. Насправді компанія — це співтовариство чоловіків та жінок, які отримують свої доходи від цього ж самого економічного та технічного підприємства. Було б розумно адаптувати закон до цього фактичного стану речей, а також дати службовцям право голосу при вирішенні своєї долі. Вслід за поглинанням «Арселора» «Мітталом» уряди повинні звернути увагу на цю прогалину в законі, оскільки жодне суспільство не може піти на те, щоб дозволити економічній системі продовжувати свій марш до байдужості по відношенню до благополуччя та стабільності робітників.
Мішель РОКАРД — колишній прем’єр-міністр Франції і лідер Соціалістичної партії, зараз є членом Європейського парламенту
