Китайці довго захоплювались економічним динамізмом Америки. Але вони втратили довіру до американського уряду та її дисфункціонального економічного управління. Це повідомлення було передане голосно і ясно під час моєї недавньої поїздки до Пекіна, Шанхаю, Чунцина й Гонконга.
Дебати, що наступають на п’яти іпотечній кризі, про межу боргу і дефіцит бюджету стали останньою краплею. Вищі китайські чиновники обурені тим, як Сполучені Штати дозволяють політиці козиряти фінансовою стабільністю. Один високопоставлений політик відзначив у середині липня: «Це справді шокує... Ми розуміємо політику, та безрозсудність вашого уряду, що продовжується, викликає здивування».
Китай не є безневинним свідком гонки Америки в безодню. У період після азіатської фінансової кризи кінця 1990-х Китай накопичив близько 3,2 трлн. доларів валютних резервів, щоб захистити свою систему від зовнішніх шоків. Дві третини цієї суми — близько 2 трлн. доларів — це інвестиції в доларові активи, в основному американські казначейські й агентські цінні папери (наприклад, Fannie Mae і Freddie Mac). В результаті наприкінці 2008 року Китай обігнав Японію як найкрупніший іноземний тримач американських фінансових активів.
Китай не лише справді відчував себе в безпеці, роблячи таку велику ставку на колись відносно безризикові компоненти світової резервної валюти, його курсова політика не залишала іншого вибору. Для того, щоб підтримувати жорстке співвідношення між юанем і доларом, Китаю довелося повернути в обіг непропорційно велику частку своїх валютних резервів, вклавши їх в доларові активи.
Ті дні залишились у минулому. Китай визнає, що більше немає сенсу дотримуватися його нинішньої стратегії зростання, яка сильно спирається на поєднання експорту, й масивного буфера з доларових валютних резервів. Три ключові події привели китайське керівництво до такого висновку.
По-перше, криза і Велика рецесія 2008—2009 років були тривожним сигналом. Хоча китайські експортні галузі зберігають високу конкурентоспроможність, є певні сумніви щодо посткризисного зовнішнього попиту на китайські товари. Від США до Європи і Японії — пошарпані кризою країни з розвиненою економікою, на які припадає понад 40% китайського експорту, — кінцевий попит, імовірно, зростатиме повільнішими темпами найближчими роками, ніж під час експортного буму Китаю впродовж останніх 30 років. Будучи тривалий час найпотужнішим двигуном китайського зростання, нині в експортно-орієнтованому імпульсі спостерігається значний спад.
По-друге, вартість страхової премії — за завищений, в основному доларовий резервуар валютних резервів Китаю, — була збільшена політичним ризиком. У той час як зараз розгортається сценарій щодо погашення урядом США боргу, само поняття безризикових доларових активів викликає сумніви.
Останніми роками китайський прем’єр Вень Цзябао і голова КНР Ху Цзіньтао неодноразово висловлювали заклопотаність із приводу фіскальної політики США і статусу зони безпеки казначейських цінних паперів. Як і більшість американців, китайські лідери вважають, що США, врешті-решт, ухиляться від кулі прямого дефолту. Та не в цьому річ. Сьогодні є великий скептицизм щодо будь-якого «вирішення проблеми» — особливо такого, яке спирається на «шаманство», щоб відкласти значимі бюджетні коректування.
Все це завдає довготривалої втрати авторитету прихильності Вашингтона до «забезпечення облігацій всіма доходами і запозиченнями» уряду США. І це порушує серйозні питання щодо мудрості значних інвестицій Китаю в доларові активи.
Нарешті, керівництво Китаю враховує ризики, пов’язані з його власними макроекономічними дисбалансами і тією роллю, яку його економічне зростання за рахунок експорту і доларових валютних накопичень відіграє в збереженні цих дисбалансів. Більше того, китайці розуміють політичний тиск, який розвинені країни, що відчувають голод зростання, чинять на його суворий контроль змінного курсу юаня стосовно долара — тиск, який вражаюче нагадує аналогічну кампанію, направлену на Японію в середині 1980 років.
Проте, на відміну від Японії, Китай не прислухатиметься до закликів щодо проведення різкої одноразової переоцінки юаня. В той же час він визнає необхідність вирішення цієї геополітичної напруженості. Китай робитиме це шляхом надання стимул-реакцій для внутрішнього попиту, тим самим відлучаючи себе від опори на доларові активи.
Із врахуванням цих думок Китай дійшов до дуже прозорої відповіді. Його нова дванадцята п’ятирічка вся присвячена цьому — зрушення в структурі економіки Китаю на підтримку вжитку, що вирішує прямі нестійкі дисбаланси Китаю. За рахунок акценту на створення робочих місць у сфері послуг, масову урбанізацію, а також розширення мережі соціального захисту, станеться значне зростання трудових доходів і купівельної спроможності споживачів. У результаті частка вжитку китайської економіки може збільшитися щонайменше на п’ять процентних пунктів ВВП до 2015 року.
Зміщення балансу в бік вжитку вирішує багато питань, згаданих вище. Воно рухає економічне зростання від небезпечної надмірної залежності від зовнішнього попиту, при цьому переміщуючи підтримку до невикористаного внутрішнього попиту. Крім того, воно знімає напруженість із заниженого курсу валюти як опори для зростання експорту, що дає значну свободу дій Китаю в нарощуванні темпу грошових реформ.
Проте, збільшуючи долю вжитку у своєму ВВП, Китай також поглинатиме велику частку своїх надлишків заощаджень. Це може привести його поточні рахунки до балансу — або навіть невеликому дефіциту — до 2015 року. Це дозволить різко знизити темпи валютних накопичень і перервати необмежений попит Китаю на доларові активи.
Таким чином, Китай, найбільший іноземний покупець паперів уряду США, найближчим часом скаже «досить». Ще одна беззмістовна бюджетна операція у поєднанні зі слабкішим, ніж очікувалося, зростанням американської економіки найближчими роками свідчить про тривалий період нестандартних дефіцитів державного бюджету. Це порушує головне питання: відчуваючи нестачу китайського попиту на казначейські цінні папери, як американська економіка, що відчуває брак накопичень, зможе себе фінансувати, не переживаючи різкого зниження курсу долара і/або значного збільшення реальних довгострокових процентних ставок?
Зарозуміла відповідь, отримана від інсайдерів у Вашингтоні, полягає в тому, що китайці не наважаться розіграти такий ендшпіль. Врешті-решт, де ще вони зроблять ставки на активи? Чому вони ризикуватимуть зазнати втрат в їхньому масивному портфелі доларових активів?
Відповіді Китаю на ці питання очевидні: він більше не готовий ризикувати фінансовою та економічною стабільністю, ѓрунтуючись на порожніх обіцянках Вашингтона й хибному економічному управлінні. Китайці нарешті кажуть «ні». Читайте по їхніх губах.
Стівен РОУЧ — член професорсько-викладацького складу в Єльському університеті, голова без виконавчих повноважень ради директорів інвестиційного банку Morgan Stanley Asia і автор книжки «Наступна Азія».
