Я часто думаю про уроки історії. На тлі глобальної економічної кризи я згадую невиправданий досвід протекціонізму в 30-х роках. Коли відбувалися дискусії щодо ратифікації Лісабонського договору Європейського Союзу, я нагадав іншим факт незалежності, яка була здобута лише два десятиліття тому Чеською Республікою і залишається чутливим питанням для нашої країни. І захищаючи такі пріоритети, як енергетична безпека ЄС і стратегічну важливість відносин із нашими східними сусідами, я згадав про нещодавні кризи з питань безпеки в Грузії і газову в Україні.
Але минуле також дає і позитивні уроки. Один із них — успіх Організації Північноатлантичного договору (NATO). Безсумнівно, це був Альянс, який стабілізував країни Західної Європи, що століттями були охоплені боротьбою за владу, і створив блок, спроможний чинити опір потенційним загрозам зі східної частини біполярного світу.
Перемога НАТО над Варшавським пактом була досягнута не за допомогою зброї, а демократичних принципів, які були чужими для комуністичного блоку. Чеська Республіка — тоді ще Чехословаччина — на собі відчула досвід цього, коли Празька весна, спроба гуманізувати соціалізм, загинула під танками армій Варшавського договору. Однак коли закінчення холодної війни означало кінець пакту, то Північноатлантичний альянс досі залишився і відіграє важливу роль.
Більше того, НАТО розширилося і тепер включає 28 країн, з яких третину становлять колишні вороги Варшавського договору. Чи є ще кращий приклад відкритості НАТО і любові до свободи? Будучи єдиним функціонуючим міжнародним військовим альянсом, НАТО також бере активну участь у операціях за межами держав-членів Альянсу. Чи є кращий приклад легітимності цієї організації? На сьогоднішній момент операції НАТО включають не лише військову активність, але й відновлення інфраструктури й навчання місцевих сил безпеки. Чи є кращий приклад поваги до третіх країн? Я не думаю.
Я маю особистий досвід того, що означають такі обіцянки, як «добровільне членство», «братська допомога» і «тимчасове перебування» військ Варшавського договору: нав’язане диктаторство, насильницька окупація і безкінечне залякування. З моєї точки зору, важливість вкладу США в НАТО полягає не стільки в силі першої у світі ядерної наймогутнішої держави, а радше в дусі наднаціональної відповідальності за демократію, з яким американські солдати висадилися в Нормандії, або скидали їжу в Західному Берліні для його мешканців.
Коли я думаю про майбутній розвиток НАТО, то намагаюсь уявити світ без цієї організації. Я бачу країни, яким загрожує тероризм (і яка країна може насмілитися сказати, що це не так?) і які залишаються на одинці, щоб захистити себе. Я бачу країни, які зазнали вторгнення, і які надто пізно намагаються знайти союзників. Я бачу Афганістан чи іншу нестабільну країну, яка стає центром партизанських організацій і наркокартелів. Я бачу країни, які через стратегічне розташування стають іграшкою в руках потужних сусідів.
Як президент, Барак Обама правильно сказав у нещодавній промові, відкриваючи нову стратегію щодо Афганістану й Пакистану, «сама ідея, що вільні країни можуть зібратися разом ради спільної безпеки ... була засадничою причиною створення НАТО шість десятиліть тому і це має бути нашою спільною метою сьогодні». Якщо світ без НАТО справді існував, то я був би першим, хто б закликав, виходячи з історичного досвіду, який супроводжував Мюнхенську угоду й кінець демократичної Чехословаччини, створити Альянс, який би захищав свободу, рівність і повагу до людської гідності йі життя.
На щастя, такий Альянс існує, і Чеська Республіка є його членом. Раз так, то ми відповідальні за його цінності, включаючи нашу внутрішню політику. Ось чому наш уряд повинен був стояти твердо проти викликів у середині країни під час дискусій щодо продовження мандату наших військ у Афганістані, і чому ми захищаємо розміщення протиракетної оборони.
Наше членство в НАТО також означає відповідальність за майбутнє. Ось чому ми повинні пам’ятати свою історію.
Мірек ТОПОЛАНЕК — прем’єр-міністр Чеської Республіки.
