Учора, в день інавгурації президента Путіна, в центрі Москви громадські активісти намагалися зібратися навколо Манежної площі, щоб виявити протест проти інавгурації вибраного президента. Московська поліція затримала в центрі столиці близько 120 людей. «За спробу несанкціонованого пікетування», як пояснили у відомстві.
Серед них — відомий правозахисник Лев Пономарьов і опозиціонер Борис Нємцов. Напередодні в Москві проходив «Марш мільйонів», у якому взяли участь понад 70 тисяч осіб. За різними даними, поліція затримала від 400 до 600 людей. У соціальних мережах пишуть, що затриманим інкримінують адміністративне порушення: непокора законному розпорядженню службовців поліції, за що порушникам загрожує штраф або адміністративний арешт до 15 діб. Лідер «Лівого фронту» Сергій Удальцов, який раніше був переведений з ОВС у лікарню із загостренням виразки шлунку, відпущений на свободу. Світовий суд засудив опозиціонера за непокору до штрафу, що складає одну тисячу рублів. Як зауважила в своєму блозі на радіо «Эхо Москвы» телеведуча Ксенія Собчак, після вчорашнього маршу їй стало зрозуміло, що єдиний спосіб уникнути наростання радикалізації — це перебудова. «Є лише один сценарій, за яким моє покоління тридцятирічних, працюючих, активних і, головне, думаючих, не бажаючих агресії людей може виграти, — це сценарій, за яким у країні в ТЕРМІНОВОМУ ПОРЯДКУ ПОЧНУТЬСЯ ШИРОКОМАСШТАБНІ РЕФОРМИ», — підкреслила вона.
«День» звернувся до провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі Лілії ШЕВЦОВОЇ з проханням розповісти, чого можна чекати від третього президентства Володимира Путіна при тому, що в Москві й інших містах Росії постійно відбуваються протести, чи здатна російська влада зробити перебудову, а також дати оцінку можливому новому етапу взаємин між Україною та Росією, коли господарем Кремля буде втретє Путін.
— Можливо, це парадокс — ми маємо все того ж політичного лідера в Кремлі і, вочевидь, з усе тією ж командою і з тією ж психологією та баченням життя, політики, суспільства. І в той же час Путін ступив у абсолютно нову річку. Він приходить правити в абсолютно новій Росії. Поки неясно, наскільки він розуміє, що ситуація кардинально змінилася і Росія не та, яка зустрічала його 2000 року, переобирала його 2004-го. І в принципі спочатку терпіла, потім значна частина Росії, можливо, навіть підтримувала його і сподівалася на нього — ця Росія вже не існує. Колишній путінський консенсус розвалився. Він втратив Москву на цих сфальсифікованих виборах, значну частину освіченого міського населення в інших містах. І сам факт, що несподівано навіть для самої опозиції, самих протестуючих учора на знак протесту на Якиманку, на Болотну площу, на московські вулиці вийшло вже понад 70 тисяч осіб, є свідченням того, що Путін справді втратив Москву. Тепер він сидітиме як московський правитель за кремлівськими стінами. А за ними він житиме в абсолютно іншому світі — ворожій йому реальності. І той факт, що влада застосувала до вчорашніх демонстрантів жорстоке насильство — а цей наказ міг віддати лише Путін (без погодження з Путіним і Медведєвим таке не могло статися) — все це свідчить про те, що Путін розуміє лише одну логіку влади: не можна відкривати кватирки, а тим більше дверей. Бо в такому разі потік незадоволеності не втримати. Він зробив висновок із горбачовського правління. Перебудова в горбачовські часи привела до звільнення суспільства. Путін цього боїться, не хоче і не бажає. Тому влада була готова вчора застосувати силу. Вона використовувала всілякі приводи для того, щоб застосовувати силу до жінок і людей похилого віку. Є сотні побитих і понівечених людей. Вперше за довгі роки, починаючи з 1993-го, влада побачила, що частина суспільства готова до радикалізації та опору в зіткненні з поліцією. Тобто на вулиці вийшло абсолютно нове молоде покоління, яке наразі не боїться і не жахається насильства, готове на круті заходи боротьби з владою. Фактично вчора й була інавгурація Путіна, його вступу до нової країни, де є покоління, яке готове до місіонерської та активної боротьби з цією владою. І сама влада, звичайно ж, призвела вчора до радикалізації цього протесту. Тепер про жодну домовленість, круглі столи між путінським Кремлем і значною частиною протестувальників і мови бути не може. Але в той же час, звичайно, відбуватиметься і не лише радикалізація протестів опозиції, не лише зростання рівня її непримиренності. Звичайно, існуватиме значна частина інтелігентського політичного стану, який боїться вулиці і вважатиме за краще й надалі служити владі, перебувати на її орбіті.
— А як щодо викликів?
— Перед Путіним одне завдання — як зберегти владу, як продовжити владу свого керівного угруповання. І він, мабуть, розуміє, що не може спиратися на сучасну освічену частину суспільства, яка дала йому таку відповідь під час виборів: «Ні, ми тебе більше не підтримуємо, для нас ти нелегітимний президент». Тому в Путіна залишається лише один спосіб, що завжди був у російських і в інших правителів, які намагалися зберегти політичну владу й життя після того, як їхній ціннісний ресурс було вичерпано. Він і надалі намагатиметься покладатися на традиціоналістську частину населення, яку потрібно постійно підгодовувати. А бюджетний пиріг весь час зменшується і залежить від ціни на нафту. Але навряд за рахунок цього він може виконати всі обіцянки, які роздавав пенсіонерам, провінційній Росії, міським прошаркам, бюджетникам під час своєї передвиборчої кампанії. Зрештою, коли закінчиться бюджетний пиріг, у нього залишиться лише один спосіб — це спиратися на репресивні механізми. Він також знає з російської і з інших історій, що корумпована поліція, спецслужби, армійське начальство в жодному разі не намагатиметься підтримати й зберегти систему з лідером, який втрачає позиції.
— А як ви прокоментуєте обіцянку Путіна після вступу на посаду «зміцнювати демократію і розширювати участь громадян в управлінні країною»?
— (Сміється.) Це ж чудово. Я уважно слухала виступ президента, який іде, і нового. Дмитро Медведєв, який працював маскою при збереженому лідері — Путіні. Обоє вони згадали про громадянські права, про демократію і прагнення розширити демократію. Вони обоє нагадують мені часи кінця правління Брежнєва і особливо Черненка, абсолютно старого імпотентного хворого лідера, які своєю риторикою і про демократію, і про те, що Радянський Союз скоро прийде до комуністичного достатку, лише підсилили відчуття нудоти. Це лицемірство з боку обох лідерів, які працюватимуть у тандемі, і цинізм є чинником величезної сили, який підсилюватиме відчуття нудоти щодо режиму з боку не лише освічених верств, а й людей із провінції.
— Виникає запитання: яку спадщину залишає Медведєв? Адже саме на нього робили ставку освічені верстви населення.
— Медведєв великою мірою деморалізував суспільство, сприяв деградації еліт розривом між постійним базіканням про модернізацію, права, реформи, лібералізм і так далі і тим, що Росія рухається в абсолютно іншому напрямкові. У Росії посилювалася роль репресивних органів, агресивність корумпованого апарату. Цей розрив привів до ще більшого відчуження суспільства від влади. Тому те, що сказали Путін і Медведєв у своїх виступах у Кремлі, навряд чи може внести щось оживляюче та оптимістичне. Тим більше, навряд чи можуть розширити їх опору серед суспільства.
— Яке ваше враження від інавгурації?
— Коли я спостерігала за всім процесом інавгурації, постановники допустили жахливу помилку: по телебаченню, яке транслювало це по всіх шести каналах, як за брежнєвських часів, вони показали картинку з вертольота. І на картинці була цілком порожня Москва. Кортеж колишнього прем’єра й нині обраного президента з будівлі уряду до Кремля проїжджав величезний шматок Москви і жодної людини не було на вулицях. Зверху було видно, що стоять поліцейські на рівній відстані один від одного. А навколо нікого — ні людини, ні собаки, ні кішки. Нікого, окрім поліції, неначе Москву уразила нейтронна бомба. Будівлі стоять, сонце світить, кортеж їде, а Росії немає, народу немає. Це була очевидна картина: влада очистила московські вулиці від людей, від мешканців.
— Ви сказали, що освічені росіяни мають замало оптимізму щодо третього президентства Путіна. А що ви можете сказати з приводу того, чого Україні слід очікувати на етапі Росія при Путіні-3?
— Я думаю, що перед Путіним постає дилема: з одного боку, він, звісно ж, не хоче закривати російських кордонів та удавати із себе якогось вовкулаку, вампіра Дракулу, який сидітиме в кремлівському палаці. Адже Путін розуміє, що в бажанні його «родинного» в сицилійському сенсі клану виживання російського правлячого класу залежить від відкритих кордонів із навколишнім світом, від того, наскільки зручно вони можуть використовувати навколишній світ для зручного життя. Саме тому серед присутніх гостей на інавгурації були Шредер, Берлусконі. Коротше кажучи, Путін зовсім не хоче виглядати представником корейської династії Кімів і хоче мати конструктивні для себе відносини з навколишнім світом. Але при цьому є логіка розвитку російського самодержавства. Її ніхто не змінював, і він її не змінить, і він її розуміє: російське самодержавство може виживати за однієї умови: якщо воно забезпечується не лише підлеглістю населення всередині, а й, крім того, якщо воно намагається зобразити державу зі сферами інтересів та сферами впливу. Тобто державництво, особливо неоімперськість, є найважливішим стрижнем путінського самодержавства. Тому Путін намагатиметься або реально впливати, або імітуватиме збереження впливу в довколишньому пострадянському просторі. Він не раз говорив про Євразійський союз, а у своєму інавгураційному виступі також сказав, що хоче позиціонувати Росію у світі як центр тяжіння в Євразії. А це нова форма неоімперськості. І я вже не думаю, що Україна уникне долі країни, яку Кремль кине напризволяще, щоб погодитися з її вільним плаванням. Усі останні місяці ми бачили спроби Кремля залучити Україну в будь-який спосіб до членства в цьому Євразійському союзі. Оскільки Євразійський союз без України виглядатиме неповноцінним. Тому я хочу вас привітати, що Україна буде предметом особливої трепетної ніжності з боку путінського Кремля. А там вам, українцям, вирішувати, чи хочете ви бути в обіймах путінського Кремля та в якій ролі, чи ні.
— А сам факт відсутності Президента України на інавгурації. Про що він може свідчити, на вашу думку?
— Гадаю, відсутність Януковича на інавгурації не означає якихось кардинальних змін у цьому дуже дивному типові відносин між Кремлем та Януковичем. На мою думку, присутність Януковича на цій інавгурації обмежила б можливість України в маневруванні між Європою та Росією. Особливо в цей складний момент для Януковича з точки зору його способу розв’язання проблеми Тимошенко.
