Як і в Україні, президентська кампанія у США вступає у вирішальну фазу. Ця обставина помітно позначається на тональності й аргументації політичних дискусій у Штатах. Активним учасником американської кампанії є давній «доброзичливець» Буша-молодшого Джордж Сорос.
Я ніколи серйозно не займався партизанською політикою, але нині — не звичайні часи. Президент Джордж В. Буш наражає на небезпеку Сполучені Штати та всесвітню безпеку, підриваючи при цьому американські цінності. За те, що я виступаю проти нього, компанія Буша оголосила мене дияволом.
Президент Буш балотувався у 2000 р. на платформі, що обіцяла «скромну» зовнішню політику. Якщо його переоберуть, доктрина «превентивної дії» Буша — і вторгнення до Іраку — будуть закріплені, й світу доведеться миритися з наслідками. Відмовившись від політики Буша на виборчих дільницях, Америка отримає шанс відновити повагу та підтримку світу.
Терористичні напади 11 вересня 2001 р. зажадали рішучої відповіді. Але вони також призвели до припинення важливого процесу, такого необхідного для демократії, — повного й справедливого обговорення проблеми тероризму. Буш приборкав критику, назвавши її непатріотичною. Впродовж 18 місяців після 11 вересня йому вдавалося придушувати будь-яке інакомислення. Так він повів Америку в невірному напрямку.
Фактично Буш зіграв саме на руку Осамі бен Ладену. Вторгнення до Афганістану було виправданим: там жив бен Ладен і там були розташовані навчальні військові табори «Аль-Каїди». Вторгнення до Іраку виправданим не було. Це був ненавмисний подарунок Буша бен Ладену.
Одразу після 11 вересня в усьому світі спостерігалася стихійна симпатія до Америки. Її змінило широко поширене обурення. Зараз набагато більше людей, готових ризикнути своїм життям, щоб убити американців, ніж їх було 11 вересня.
Буш любить наполягати на тому, що терористи ненавидять американців за те, ким вони є, — вільнолюбними людьми, а не за те, що вони роблять. Але війна й захоплення породжують невинні жертви. Ми рахуємо похоронні мішки американських солдатів — понад 1000 — з Іраку. Решта світу також рахує жителів Іраку, яких вбивають щодня і, можливо, в 20 разів більше.
Тортури затриманих у в’язниці «Абу Греїб» також не були роботою кількох «поганих хлопців». Це була частина системи поводження з ув’язненими, створена міністром оборони Дональдом Рамсфельдом. Світова громадська думка засуджує Америку, а розплачуються наші солдати в Іраку.
Буш переконав людей у тому, що він зможе гарантувати безпеку Америки, граючи на страхах, викликаних нападами 11 вересня. Коли існує загроза, люди збираються під певним прапором, і Буш скористався цим, виховуючи почуття небезпеки. Його компанія припускає, що люди, насправді, не хочуть знати правди і що вони повірять практично у що завгодно, якщо їм це повторювати досить часто. Мабуть, з американцями щось не так, якщо ми спіймались на це.
Наприклад, близько 40% американців усе ще вважають, що Саддам Хуссейн був пов’язаний із подіями 11 вересня, хоча Комісія з розслідування нападів 11 вересня — заснована Бушем та під головуванням члена Республіканської партії — точно встановила, що жодного зв’язку немає. Мені хочеться закричати: «Прокинься, Америко. Невже ти не розумієш, що нас вводять в оману?»
Війна в Іраку була погано продуманою від початку і до кінця — якщо вона колись закінчиться. Це — війна вибору, а не необхідності. Понад те, Америка розв’язала війну, використовуючи хибні аргументи. Зброю масового знищення не знайшли і зв’язок Саддама з «Аль-Каїдою» не встановили. Тоді Буш заявив, що Америка розв’язала війну, щоб звільнити Ірак. Але демократію неможливо нав’язати силою.
Саддам Хусейн був тираном, і жителі Іраку — і весь світ — можуть радіти своєму визволенню від нього. Але Америка взяла на себе зобов’язання підтримувати правопорядок; натомість ми залишалися байдужими тоді, коли грабували Багдад та інші міста. Якби нас хвилювали жителі Іраку, в нас було б більше військ для захоплення. Ми мали забезпечити захист не лише для міністерства нафтової промисловості, а й для інших міністерств, музеїв і лікарень Іраку.
І все ж найгірше те, що коли американські солдати зіткнулися з опором, вони використали методи — вторгнення в оселі та погане поводження з в’язнями, які віддалили та принизили населення, породжуючи обурення та гнів.
Різких поворотів і помилок в адміністрації Буша — безліч. Спочатку іракську армію зруйнували, потім Америка спробувала відновити її. Спочатку Сполучені Штати намагалися знищити баасистів, потім Америка звернулася до них по допомогу. Коли повстання вийшло з-під контролю, Америка призначила іракський уряд. Людиною, вибраною керувати ним, був протеже ЦРУ з репутацією «сильної особистості» — все це є далеким від демократії.
Попри зусилля кампанії Буша щодо здійснення контролю за поданням інформації, становище в Іраку жахливе. Більшу частину західної частини країни здали повстанцям, перспектива проведення вільних і справедливих виборів у січні швидко відступає, наближається громадянська війна.
Війна Буша в Іраку також завдала незліченної шкоди Америці, ослабивши її військову міць і підірвавши бойовий дух збройних сил. Перед війною Америка могла демонструвати переважаючу силу. Більше вона не може цього зробити. Афганістан вислизає з-під контролю. Північна Корея, Іран, Пакистан та інші країни з новими силами взялися за ядерні програми.
Адміністрацію Буша можна критикувати за багато інших політичних акцій, але жодна з них не важлива настільки, як Ірак. Війна коштувала майже 0 мільярдів, і витрати зростатимуть, бо попасти в Ірак було набагато легше, ніж буде з нього вибратися. Буш з насмішкою попросив Джона Керрі пояснити, як би він зробив інакше. Керрі відповів: він усе зробив би інакше і що він буде в кращому стані, щоб витягнути нас. Але і йому доведеться нелегко, бо Америка загрузла в трясовині.
Провідні військові й дипломатичні експерти відчайдушно попереджали Буша не вторгатися в Ірак. Він ігнорував їх. Він подавив критичний процес, стверджуючи, що будь-яка критика головнокомандуючого наражає американські війська на небезпеку. Але це — війна Буша, і він мусить нести за неї відповідальність. Американці повинні на хвилину відступити й запитати: хто привів їх до такого безладдя?
Хвилинний роздум має порушити інше питання: чи дає Бушу його техаська зухвалість право залишатися головнокомандувачем Америки?
