Наприкінці минулого місяця польська газета написала, що адміністрація Барака Обами планує скасувати розгортання американських протиракетних щитів у Польщі та Чехії. Замість цього Білий дім, згідно з чутками, має намір побудувати модифіковану версію близької дії на Балканах або в Туреччині. Адміністрація припускає, що ця передислокація зменшить російське занепокоєння, водночас продовжуючи гарантувати ефективний захист проти загрози зростаючої ядерної програми Ірану. Прихильники цього рішення стверджують, що результатом стане посилення співробітництва з Росією, віднайдене схвалення з боку західноєвропейських союзників, які виступали проти щита, і, що найкраще, — можливість перенести увагу США від сварливого сходу Європи на більш істотні проблеми в інших місцях.
Якщо адміністрація і знає про політичні недоліки цього нового підходу, вона, схоже, вважає, що вони обмежаться незначним непорозумінням у американо-польських і американо-чеських відносинах, яке можна буде легко виправити вдалим піаром і втішним призом. Зрештою, що таке трохи ображених почуттів двох невеликих союзників у порівнянні з покращенням відносин із Москвою? Хіба перспектива «перезавантажених» відносин із Росією не варта відходу США з Центральної Європи та скасування попередніх рішень щодо протиракетної оборони?
Насправді, ні. Ці недоліки дуже реальні, вони простягаються набагато далі, ніж простий піар, і включають основні, довгострокові стратегічні інтереси США. Розглянемо хоча б ці чотири:
1. Дестабілізований східний фланг. З моменту російського вторгнення в Грузію центральноєвропейські країни опинилися на стратегічній передовій, що знову активізувалася. Протиракетна оборона пом’якшує їхнє тяжке становище, надаючи видимий доказ американського патронажу в галузі безпеки — доказ, отримати який вони б так не прагнули, якби в 90-х роках НАТО створило план дій у особливій обстановці для оборони регіону. Відмова від протиракетного щита не позбавить регіон комплексу незахищеності, який просто проявиться в більш наполегливих закликах до територіальної оборони з боку НАТО, збільшенні витрат на регіональну оборону та доступі до сучасних американських бойових комплексів. Всі ці вимоги спричинять роздратування Росії не менше, ніж протиракетна оборона.
2. Більш неконструктивна обстановка в НАТО. Існує широко поширена думка, що якщо США змінять своє рішення щодо протиракетної оборони, цей крок пом’якшить суперечності всередині НАТО, заспокоївши тих членів, які виступали проти щита, таких як Німеччина. Насправді цей крок лише переспрямує політичну енергію центральноєвропейських країн на пошук нових і, можливо, більш суперечливих форм підтримки їх безпеки. Уявіть собі реакцію Німеччини на польський заклик збільшити витрати на оборону або на запит балтійських країн на перенесення баз НАТО в східному напрямку. Крім того, потенційні альтернативи для об’єктів протиракетної оборони є обмеженими, і за планом адміністрації може бути потрібно, щоб об’єкти побудували в таких країнах, як Німеччина, де громадська думка ще більш негативно налаштована щодо протиракетної оборони. Сукупним ефектом стане посилення, а не пом’якшення напруження в і без того натягнутих відносинах всередині Альянсу.
3. Осміліла Росія. Москва навряд чи інтерпретує передислокацію протиракетної оборони так, як на це розраховує Обама, — як захід, що підвищує довіру, покликаний стимулювати російське співробітництво на інших фронтах. Замість цього російські лідери вивчать простий урок: коли Америці та її союзникам погрожують, Вашингтон відступає. Росія вже побачила, як адміністрація Обами знизила американську підтримку Грузії та відмовилася від просування українського членства в НАТО. Третій відступ менше ніж за рік напевно спричинить типову реакцію Росії на відступ: додаткову агресію. Москва, яка бачить, як її багаторазові вимоги про виділення їй сфери впливу сьогодні мовчки задовольняються, завтра буде більш зухвалою в своїх наполегливих вимогах визнати цю сферу.
4. Знецінені альянси. Мабуть, найсуворішою довгостроковою розплатою за новий план стане ефект, який він справить на американські альянси. З розрахунку на душу населення поляки й чехи надали більше матеріальної та політичної підтримки політиці США, ніж більшість більш великих союзників Америки, спростувавши старе твердження про те, що нові члени НАТО безкоштовно користуватимуться благами американської програми безпеки. Рішення залишити політиків, які виступали за протиракетний щит, ні з чим може призвести до того, що інші лідери з країн атлантичного альянсу двічі подумають, перш ніж іти на політичні ризики на користь Америки. І це стосується не лише Центральної Європи, а й інших маленьких і невеликих держав, включаючи ті, що зазнають загрози з боку режимів-ізгоїв на кшталт Ірану та Північної Кореї.
З усіх цих причин перенесення систем протиракетної оборони з Центральної Європи не зіграє на руку інтересам США. Більш ніж два роки лідери в Варшаві та Празі працювали з найкращими намірами, проводячи безліч важких переговорів, щоб гарантувати безпечну та політично надійну територію для будівництва систем протиракетної оборони, яка захищала б союзників США й посилювала внутрішню безпеку Америки. Ніщо так не зашкодить міжнародній довірі до США, як поява американського президента поруч із російським президентом Дмитром Медведєвим на зустрічі в ООН, яка відбудеться цього місяця пізніше, щоб оголосити про джентльменську угоду щодо передислокації систем протиракетної оборони.
Як і кожен інший випадок, коли Сполучені Штати кидали Центральну Європу в гонитві за угодами з великими державами, подібний крок призведе до геополітичних наслідків, з якими американські дипломати боротимуться і десять років потому. Сподіваймося, що перш ніж Обама зробить цей необачний крок, він зупиниться і як слід подумає про розплату.
А. Весс МІТЧЕЛЛ є президентом вашингтонського інституту «Центр аналізу європейської політики», що займається вивченням Центральної Європи. Джеймі ФЛАЙ є виконавчим директором неоконсервативного мозкового центру «Зовнішньополітичні ініціативи». З 2005 по 2009 рік він працював у Міністерстві оборони та в Раді національної безпеки США.
