Якраз у той момент, як дим внутрішніх політичних конфліктів останніх років у Туреччині почав розсіюватися, убивча атака курдських сепаратистів на турецьких солдат стала причиною оголошення урядом можливого військового нападу на територію північного Іраку. Подібна перспектива ставить під загрозу Туреччину, Ірак і США. Однак є підстави сумніватися, що ситуація так само небезпечна, як свідчать останні новини.
Туреччина звинувачує іракських курдів у приховуванні від 3000 до 3500 найактивніших турецьких курдських бойовиків, партизан-сепаратистів КРП звинувачують у смерті 80 турецьких солдат протягом цього року. Конфлікт досяг свого апогею 7 жовтня, коли курдські бойовики убили 13 турецьких солдат поблизу кордону Туреччини та Іраку.
Турецьке суспільство вимагає дій, і уряд прем’єр-міністра Реджепа Таїпа Ердогана відреагував. 17 жовтня, незважаючи на заклики з боку Іраку і США зберігати спокій і бути стриманими, турецькі законодавці проголосували 507 «за» і 19 «проти», дозволяючи Ердогану в будь-який час віддати наказ про нанесення військового удару через кордон з Іраком протягом наступного року.
Ердоган направив курдам переконливе послання. Однак, з низки причин, військові Туреччини, швидше за все, обмежать свої операції незначними вторгненнями і цілеспрямованими ударами з повітря, а не розгорнуть повномасштабні військові дії.
По-перше, турецькі військові не зацікавлені в ризиках, які можуть виникнути внаслідок внеску, який вони зроблять своїми діями у ворожнечу, що існує в Іраку між різними сектантськими угрупуваннями. Повномасштабне вторгнення цілком може спровокувати курдських партизан Іраку почати тривалу та криваву битву з турецькими військами, що може тільки підірвати підтримку влади Ердогана за рубежем і вдома.
По-друге, турецький уряд сподівається зберегти курс просування країни вперед до вступу в Євросоюз. Вторгнення в Ірак може заморозити розвиток цього процесу. Керівник зовнішньополітичного відомства ЄС Хав’єр Солана недвозначно дав зрозуміти, що Європа рішуче виступає проти будь-яких великомасштабних військових операцій турецьких військових в Іраку.
По-третє, Туреччина ясно усвідомлює, що курдські сепаратисти тільки і чекають великомасштабного вторгнення на територію Іраку. Що може нанести більший збиток Туреччині, ніж втягування її в конфлікт з Іраком, США і ЄС? Ердоган не збирається потрапити в цю пастку.
Беручи до уваги всі ці чинники, останній крок парламенту Туреччини потрібно сприймати швидше як ультиматум регіональному уряду іракських курдів, що вигнав турецьких курдів, а також як спробу переконати США використати свій значний вплив у даному регіоні. Це швидше грубі політичні методи, а не оголошення війни.
Парламентський дозвіл ретельно сформульований, щоб підкреслити обмежені цілі Туреччини. Він підкреслює, що турецькі військові не збираються окупувати територію Іраку або скласти загрозу іракським курдам або їх нафтовій інфраструктурі. Напад, безумовно, зробить провінції іракських курдів менш привабливими для іноземних інвестицій. Однак Туреччина не має ніяких підстав завдавати удару по майну іноземних нафтових компаній.
Центральний уряд Іраку також усвідомлює дану небезпеку і, мабуть, виявить максимальну стриманість. Обмежений удар Туреччини по північному Іраку, ймовірно, викличе незначне суспільне засудження, а також риторичні міркування про суверенітет Іраку.
Загрози іракській нафтовій інфраструктурі навколо північного іракського міста Кіркука, а також на іншій території, яка підконтрольна курдському регіональному уряду, мінімальні. Уряд Туреччини усвідомлює, що будь-яка спроба перекрити 600 мильний трубопровід відКіркука до середземноморського турецького порту Джейхан буде мати незначну короткочасну дію через те, що більшість експортних нафтових потоків Іраку з півдня проходять в сотнях миль від кордону з Туреччиною.
Крім того, турецькі військові можуть вчинити більш значний тиск на іракських курдів набагато менш радикальними методами. Вони можуть закрити два головних прикордонних переходи, які є важливим маршрутом для продовольства, палива та інших товарів, які призначені для іракських курдів. Туреччина може також скоротити експорт електроенергії до північного Іраку.
Проте навіть малі військові операції містять ризик. Якщо РПК буде здійснювати великі напади на військовослужбовців і цивільне населення на території Туреччині, обурення громадськості може залишити невеликий вибір для реакції у відповідь.
Проблема ще ускладнюється відмовою Туреччини вести прямі переговори з курдським регіональним урядом північного Іраку. Подібні переговори, як побоюється Туреччина, можуть означати мовчазне визнання того факту, що іракські курди завоювали певну автономність від Багдада. Це дуже велика поступка для турецьких військових і націоналістів.
Є також небезпека і для іракського прем’єр-міністра Нурі аль Малікі, що через турецькі військові удари по північних провінціях його уряд може втратити підтримку курдів, від яких він дуже залежить. І сунітські араби, і курди вже виражають невдоволення м’якою реакцією аль Малікі на обстріл території Іраку з боку Ірану останнім часом — спробі нанести удар по іранських курдських бойовиках, що біжать через кордон з Іраком.
Існують також ризики для США. Більшість матеріалів для військ США в Іраку і Афганістані проходять через військово-повітряну базу в Інкірліку (Туреччина). При існуючій загрозі того, що Палата представників схвалить звинувачувальну резолюцію Туреччини в геноциді етнічних вірмен дев’яносто років тому, це особливо незручний момент для двох країн розійтися по своїх позиціях в Іраку.
Однак, залишивши збоку найгірші сценарії розвитку подій, турецьке вторгнення до північного Іраку може бути тільки в інтересах курдських сепаратистів. Ось чому, швидше за все, переможе холоднокровність. Обмежені трансграничні операції стають більш імовірними, в той час, як війна між Туреччиною і іракськими курдами стає менш імовірною.
Ян БРЕММЕР — президент консалтингової компанії «Eurasia Group», що консультує з питань глобальних політичних ризиків і автор книги «J- подібна крива: новий підхід у розумінні причин розквіту та занепаду націй».
