Перше запитання, яке відразу ж спадає на думку — чого вони так довго чекали? Одна версія полягає в тому, що за останні чотири роки британська влада не раз успішно запобігала терористичним актам. Принаймні, преса частенько підсміювалася над заявами тогочасного міністра внутрішніх справ Девіда Бланкетта, з яких випливало, що саме так усе й було.
Звичайно, для того, щоб встановити особи тих, хто здійснив цей акт, знадобиться деякий час. Однак ідеологія, якою вони керуються, база, яка їх підтримує, та організації, які їх і фінансують, уже й без того досить добре відомі.
Через кілька хвилин після вибухів на моєму телефоні почали один за одним лунати дзвінки — мене просили про інтерв’ю і задавали одне й те саме запитання: чого, дiдько їх забирай, вони домагаються? Це нагадало мені ситуацію в Амстердамі в листопаді минулого року, коли по дорозі на роботу убивцею-ісламістом був розстріляний відомий голландський кінорежисер Тео ван Гог. Свідки розповідали, що перед смертю ван Гог просив пощади і намагався домовитися з нападником. «Ми ж можемо поговорити про це. Давайте поговоримо про це», — твердив він, а постріл тим часом лунав за пострілом.
Реакція ван Гога, який розсердив ісламістів своїм документальним фільмом про те, як жахливо поводяться з жінками в ісламських країнах, нагадує реакцію журналістів Бі-Бі-Сі на те, що сталося, — він вважав, що у вбивці є якісь розумні вимоги, які можна обговорити у спокійній і демократичній атмосфері.
Вибачте, панове — ви маєте справу з ворогом, який нічого особливого не хоче, гнів якого не можна стримати до розумних меж методами круглого столу. Хоча ні — цей ворог справді хоче досягти певної мети: повністю контролювати ваше життя, диктувати кожен ваш рух удень і вночі. І він вважатиме своїм святим обов’язком знищити вас, якщо ви, не дай Боже, маєте нахабство чинити опір.
Той ідеологічний грунт, на якому сьогодні виростають і «Аль-Каїда», і безліч інших організацій, які діють від її імені, був визначений ще понад сорок років тому одним із її перших ідейних шефів пакистанцем Абулем-Ала аль-Маудоді. Виражається він приблизно так: коли Всевишній створив людей, він підпорядкував усі їхні тілесні потреби і рухи неминучим біологічним правилам, однак вирішив усі їхні духовні, соціальні та політичні потреби і рухи підпорядкувати їхній власній волі. Однак незабаром стало очевидно, що Людина не може жити так, як хотів Всевишній. Тому Всевишній почав посилати Людині пророків, щоб вони попередили Людину і наставили її на шлях істинний. Усього Людині було послано 128 тисяч пророків, включаючи Мойсея і Христа. У жодного з них нічого не вийшло. Зрештою Всевишній послав Людині останнього Свого пророка — Мухаммеда — носія ісламу, останнього Найвищого одкровення. З приходом ісламу всі попередні релігії були «відкинуті» («мансух»), а їхні послідовники оголошені «невірними» («куфар»). Таким чином, мета всякого доброго мусульманина — залучити до ісламу все людство. Залучити до ісламу, який до найменших деталей регулює всі духовні, економічні політичні та соціальні порухи Людини.
Але що, якщо немусульмани відмовляться наставлятися на шлях істинний? Ось тут відповіді різняться. Одні стверджують, що відповідь — у діалозі та переконанні, які повинні йти, допоки послідовники «відкинених релігій» не визнають свої помилки і не погодяться на порятунок своїх душ шляхом звернення до ісламу. Принаймні, так вважає більшість імамів, які проповідують у мечетях, вибудуваних на Заході. Але є й інші, серед яких і учень аль-Маудоді Усама бен Ладен. Вони вважають, що світ, у якому панує Захід, надто зіпсований, щоб почути хоч якісь аргументи, і звернення його до ісламу має проходити методом «газавату», шокової терапії, приклади якої ми бачили в Нью-Йорку та Вашингтоні 2001 року, минулого року в Мадриді і ось тепер у Лондоні.
Те, що серія вибухів задумувалася як «газава», підтвердилося в заяві ісламістської терористичної групи «Таємна організація «Аль-Каїди» — Організація джихаду в Європі», яка взяла на себе відповідальність за неї. У цій заяві говориться: «Ми виконали нашу обіцянку і виконали наш священний «бойовий удар» («газава») у Великій Британії після того, як наші бійці протягом тривалого часу витрачали величезні зусилля на те, щоб удар було нанесено успішно». Тих, хто завдає цих ударів, називають «гази» — це вища честь для мусульманина, яка поступається тільки «шахіду» (мученику). Гази, який потім стає шахідом — це як подвійна нагорода.
Є багато мусульман, які вважають, що ідея заперечення всіх інших релігій та об’єднання всього людства під знаменами ісламу повинна бути відкинута як небезпечний анахронізм. Однак для ісламістів навіть такі мусульмани вже зіпсовані і заслуговують лише на смерть.
Звичайно, зараз можна — як багато хто взагалі любить робити на Заході — намагатися не помічати стратегічної мети ісламістів як такої і сконцентруватися лише на їхніх тактичних завданнях. Ці завдання зводяться до того, щоб усунути «хрестопоклонників» (християнські країни) з мусульманського світу, стерти з лиця Близького Сходу Ізраїль і змінити владу всіх мусульманських країн на «справді ісламські» режими, на зразок тих, які створили аятолла Хомейні в Ірані і рух «Талібан» в Афганістані.
Щодо способів вирішення цих завдань в ісламістських колах з самого 11 вересня 2001 року йшли запеклі дискусії. Бен Ладен неухильно наполягав на тому, що газават на Заході треба продовжувати. Він твердо вірить у те, що Захід надто боязливий, щоб ударити у відповідь, і, якщо його як слід залякати, Захід робить «те, що має зробити». Його позиція отримала серйозне підтвердження, коли після страшного теракту в Мадриді «Аль- Каїді» вдалося змінити іспанський уряд. Тоді бен Ладен використав «перемогу при Мадриді» для того, щоб вимагати і від інших європейських країн дистанціюватися від Сполучених Штатів під страхом подібного ж «покарання».
Однак у Ладена є й суперник — другий номер «Аль-Каїди» Айман аль-Завахірі. Він стверджує, що спочатку ісламісти повинні виграти війну в кількох більш вразливих мусульманських країнах — зокрема в Афганістані, Пакистані, Саудівській Аравії та Іраку. Донедавна здавалося, що в суперечці перемагає аль-Завахірі — особливо у зв’язку з обстановкою, що загострилася в Афганістані та Іраку. Однак учорашній удар по Лондону — це продовження доктрини бен Ладена.
