Серцевий ритм виборчої кампанії в Росії не вирізняється постійністю й рівномірністю. Висловлюючись медичною мовою, після того як президент обрав наступника, а наступник обрав майбутнього прем’єр-міністра, очікуваної брадикардії не вийшло. Ритм із самого початку став прискореним із переходом на тахікардію. Після новорічного затишшя Росію стрясають скандали, арешти й очікування чогось дуже недоброго. Дії влади позбавлені будь-якої логіки. Абсолютно безневинного кандидата на участь у кампанії Михайла Касьянова знімають з президентських перегонів, хоча його участь у них була на руку саме Дмитру Медведєву, оскільки показала б чутливому Заходу, що з демократією в Росії, принаймні зовні, все гаразд. А те, що народ не хоче правих, то vox populi, vox dei, й організувати оглушливий провал Касьянова не становило б жодних труднощів.
Характерно, що проблеми Касьянова почалися одразу після того, як Медведєв на II Загальноросійському громадському форумі виголосив свою передвиборну програму, сповнену ліберальних пасажів. Не встигли штатні пропагандисти проспівати гімни черговій ліберальній декларації, аж раптом компетентні органи прозріли й виявили, що так довго й безуспішно розшукуваний бізнесмен, зокрема й поліцією декількох країн, Семен Могилевич перебуває в самій Росії. Поки його звинувачують в ухилянні від сплати податків, але всі чудово розуміють, що слідчих цікавлять його справи, пов’язані з газом. А це пряма дорога до головного кандидата у президенти, що очолює наглядову раду «Газпрому».
БИТВА В ДОРОЗІ
Перший віце-прем’єр Сергій Іванов на колегії «Роскосмосу» 23 січня обрушився з критикою на розробників і виготівників глобальної навігаційної супутникової системи ГЛОНАСС за її неготовність повною мірою забезпечувати всі послуги, яких від неї чекають влада й потенційні споживачі. Раптом куратор проекту виявив, що, за його словами, «...склад орбітального угруповання не забезпечує 100% доступності послуг на території країни, а чіткісні характеристики не відповідають сучасним вимогам». З необхідних 24—30 супутників запущено лише 16, а з них працюють у системі лише 13. Три вельми дорогі апарати просто літають у просторі, як якесь залізяччя. І це після того, як на екранах перед усією країною перший віце-прем’єр подарував президентові нашийник для лабрадора Коні, щоб господар міг завжди знайти свого улюбленця. При цьому глядачам не пояснили, що для функціонування диво-нашийника лабрадору довелося б тягати за собою джерело живлення завбільшки з цеглину й відповідної маси. Також залишилося за кадром те, що не завжди президент міг би стежити за своїм собакою, бо система покриває територію Москви не всі 24 години, а лише 14—15. Якщо президент дійсно занепокоєний прогулянками Коні, то варто було б придбати приймач-нашийник, підключений до американської системи GPS (General Position System). Вона забезпечує стеження за об’єктами на всій планеті 24 години на добу, точність визначення координат значно вища, й вартість її приймача в декілька разів менша, ніж у ГЛОНАСС. Та й маса приймача GPS набагато менша, ніж у російського аналога, тож Коні не вибивався б із сил, тягаючи на собі такий нашийник-приймач. За старою радянською традицією розробникам і виготівникам наказано до 10 лютого усунути недоліки й доповісти про виконання. При цьому кому як не Сергію Іванову відомо, що повний комплект супутників вдасться запустити не раніше 2010 р., і ніякі накази цей процес прискорити не можуть.
Швидше за все, щодо недоліків ГЛОНАСС Сергій Іванов прозрів не напередодні колегії «Роскосмосу». Кардинально змінилася розстановка сил у Кремлі й навколо нього. Коли всенародно докладав Путіну про успіхи системи ГЛОНАСС, він був у першому ряду кандидатів у наступники, й для того, щоб сподобатися хазяїну, всі засоби годилися. Але вибір припав не на нього, й Сергій Борисович зрозумів, що в обстановці полювання на відьом у нього немає індульгенції, й про його гріхи, дійсні або уявні, незабаром згадають і почнуть розгляд. Аудит «Роскосмосу», проведений Рахунковою палатою наприкінці минулого року, виявив низку істотних фінансових порушень, а йдеться про дуже великі кошти. І є досить багато охочих зайнятися цим питанням всерйоз. До того ж, нинішній президент і незабаром прем’єр займається кадровим підбором майбутнього уряду, а за наявності серйозних упущень і невиконаних даних Путіну зобов’язань можна опинитися поза російським Білим домом. У такій ситуації колишня дружба не допоможе, оскільки кадровий склад уряду тепер доведеться узгоджувати з обраним у березні президентом, а Медведєв Іванову нічим не завдячує. Це з Путіним перший віце-прем’єр служив в одній організації, а Дмитро Медведєв працював в іншому відомстві. Тож довелося зіграти на випередження. Але чи допоможе?
«ОКОВЫ ТЯЖКИЕ ПАДУТ»?
Виступ Медведєва на форумі мав показати, що період жорсткого придушення свободи преси й підприємництва з його приходом піде в минуле. Невипадково кандидат у президенти сказав ще раніше, що термін «суверенна демократія» не зовсім вдалий. Тим самим зацікавленим особам у західних столицях дали зрозуміти, що до влади йде свого роду граф Вітте, який змінить шанувальника Столипіна. Народу було обіцяне подальше поліпшення нелегкого життя. Звісно, головна увага приділяється національним проектам, виконання яких буде головним стрижнем виборчої кампанії Медведєва.
Уся ця ліберальна риторика розрахована на зовнішнього споживача. Захід відчуває дедалі більший страх перед Росією, й насамперед через зростаючу залежність від її енергоресурсів. При цьому в Брюсселі й інших столицях чудово відомо, що при зростанні видобутку газу в 4% на рік власного виробництва блакитного палива не вистачить для внутрішніх потреб. Уже зараз без центральноазійського газу Росія не зводить свій газовий баланс. Авторитарна Москва у будь-яку мить може залишити Європу без енергоресурсів, і зробити з цим щось досить швидко не вдасться. Тому, незважаючи на будівництво нових трубопроводів на півночі й півдні Європи, там гарячково шукають інших постачальників. Першопрестольну буквально днями дуже неприємно вразив Тегеран, що запропонував свою участь у проекті NABUCCO. Іншими словами, постачати досить велику кількість газу до Європи альтернативним шляхом без участі Росії. Не відмовився від цього проекту й туркменський президент. Тож Москві є про що турбуватися. Збити полум’я страху, що дедалі розгорається, й мусить ліберальна риторика кандидата. Слід сказати, що знайдуться ті, хто в це повірить, особливо з числа зацікавлених осіб типу Шредер-Проді.
Другою проблемою, яку має розв’язати обіцянка ліберального повороту, це легалізація російської правлячої еліти, насамперед, бізнесової. Поки цього добитися не вдалося, незважаючи на всі хитрування команди Путіна. Ставка робилася на зацікавленість у російських енергоресурсах і в можливості вкласти капітал у їхній видобуток. Однак сподівання не виправдалися. По- перше, зацікавлених у газі й нафті виявилося набагато менше, ніж передбачалося, і їхній вплив на західний курс значно переоцінювався. Природно, що серед противників виявилися, насамперед, ті країни, які від російського газу залежали набагато менше, насамперед, Велика Британія. Прикрощі між Лондоном і Москвою почалися тоді, коли на англійський газовий ринок не допустили «Газпром». От у Москві й почали боротьбу з підступним Альбіоном, який пригрів політичних і фінансових емігрантів. Але ж так було завжди. Маркс, Герцен, Ленін, Сунь Ятсен саме в Лондоні знаходили притулок, коли в Європі для них ставало надто гаряче. Усі наскоки Москви на Лондон мають характер дрібної помсти за те, що, на відміну від Німеччини, англійці до себе «Газпром» не пустили, а потім їхній приклад наслідували інші. Тепер обіцяють це виправити й вибудувати нові відносини.
По-друге, ставлення до російського капіталу залишається вельми настороженим, і, з невеликим винятком, його представників до закритих клубів не пускають. Проблеми полягають у тому, що відповідні фінансові органи західних країн дуже прискіпливо розглядають гроші з Росії й часто ведуть розслідування їхнього походження з сумним для їхніх власників результатом. Легалізації немає, й вона не передбачається.
Але навіть привид ліберального повороту не на жарт налякав багатьох у московських коридорах влади. Опір Медведєву зростає не по днях, а по годинах. Саме в цьому контексті слід розглядати його надто неорганізовану виборчу кампанію. Адже крім телеекранів він її фактично не веде, й нічого іншого, крім інформації про контроль за національними проектами, немає. Зате вистачає насторожуючих ознак. Так званий молодіжний рух «Наші» заявив про намір перетворитися на політичну партію, для спостереження за перебігом реалізації «плану Путіна». Іншими словами, майбутньому президенту ясно дають зрозуміти, що він буде під ковпаком у новоявлених контролерів.
Потім відбувся арешт Семена Могилевича і його бізнес-партнера Володимира Нєкрасова. Офіційний представник держдепартаменту Том Кейсі не виключив, що США можуть вимагати видачі Могилевича, обвинуваченого за океаном у шахрайстві, рекеті й відмиванні грошей. Якщо в Москві мають намір демонструвати лібералізм, то віддайте рекетира й шахрая в руки американської феміди. А там може багато чого прояснитися, про що у Білокам’яній говорити не хочуть зі зрозумілих причин. Не видати, то про лібералізм можна забути. Іншим разом не повірять. До речі, і в Україні арешт Могилевича може датися взнаки неприємним відлунням. Дуже ймовірно, що не все чисто в РосУкрЕнерго. У будь-якому разі Дмитро Фірташ поквапився від Могилевича відмежуватися. До того ж, і Лондон схоче перевірити реальність ліберальних обіцянок і повернеться до проблеми видання Лугового у зв’язку з отруєнням Литвиненка. Тож арешти в Москві прямо спрямовані проти Медведєва і є для нього серйозним застереженням.
Ніякого ліберального повороту в Росії не буде. Проти цього виступає єдиний фронт спецслужб усіх калібрів, керівники державних корпорацій і правляча бюрократія. І який там поворот, якщо фінансові ринки лихоманить, і загальне падіння виробництва незабаром ударить по виробниках енергоресурсів. В умовах надлишку пропозиції нафти її ціна неминуче падатиме. Відповідно — й вартість газу, прив’язана до нафти. Повноводна ще сьогодні ріка грошей через кордон може неабияк обміліти, а потім і пересохнути. Практика криз у Бразилії, Мексиці, Аргентині, країнах Південно-Східної Азії свідчить, що ніякі мільярди золотовалютних резервів від дефолту не рятують. Відповідно, й стабілізаційних фондів надовго не вистачає. Тож логіка підказує російським можновладцям повертати не в бік лібералізму, а навпаки, закручувати гайки ще сильніше. Поки авторитаризму в Росії альтернативи немає.
