Я визнаю, що це незвичайний спосіб бачити світ, але, читаючи газету, я постійно дивуюся мірі людської доброти. Останні повідомлення, що надійшли з Центру добробуту і філантропії коледжу Бостона, показали, що американці пожертвують близько 250 млрд.дол. в окремих благодійних внесках 2010 року, на кілька мільярдів більше порівняно з минулим роком.
Люди віддають свою донорську кров незнайомцям, їдуть з гуманітарними місіями в такі місця, як Гаїті та Судан, і ризикують своїм життям, аби боротися з несправедливістю в інших місцях. Жителі Нью-Йорка звикли читати про героїв метро — сміливців, які стрибають на рейки, аби врятувати пасажирів приміських потягів, котрі впали, а потім часто втікають, відчуваючи ніяковість від уваги або поваги.
Як психолог я захоплений походженням і наслідками такої доброти. Деякі з наших моральних відчуттів і моральних спонук є продуктом біологічного розвитку. Це пояснює, чому ми часто добрі до нашої власної плоті та крові — до тих, кому передалися наші гени. Цим також можна пояснити нашу моральну прихильність до тих, кого ми вважаємо членами нашого рідного племені.
Є адаптивна логіка в тому, аби бути добрими щодо тих, з ким ми безперервно взаємодіємо, ми чухаємо їхні спини, вони — наші. Але немає ніякого дарвіністського пояснення жертвуванню наших коштів анонімним незнайомцям, особливо тим, що перебувають далеко.
Пояснення нашої етичної поведінки походить від розуму, уяви та культури. Могутньою силою є використання мови для розповіді історій. Вони можуть змусити нас думати про далеких людей, ніби вони наші друзі та сім’я.
Чужі історії, відтворені в грецьких трагедіях, комедії ситуацій, що транслюються на телебаченні, а також газетні історії — все це зіграло важливу роль у розширенні сфери морально-етичних інтересів. Інший чинник — поширення ідеологій, як світських, так і релігійних, що заохочують нас піклуватися про далеких людей, що переконують нас розширити нашу доброту за межі нашого найближчого кола.
Навіть дуже порочна сила капіталізму, ймовірно, змогла зробити нас кращими. Недавнє дослідження 15 всіляких популяцій, як повідомив журнал Science, показало, що суспільства, які розглядають анонімних незнайомців найоб’єктивніше — це ті, в яких розвивається ринкова економіка. Як підкреслив Роберт Райт, у міру того, як люди стають усе більше й більше взаємозалеж ними, сфера морально-етичних інтересів відповідно розширюється.
Ніхто не стверджуватиме, що ми починаємо ставитися однаково до близьких нам людей і далеких. Я не можу навіть допустити, що це коли-небудь станеться. Людина, яка б однаково ставилася до своєї власної дитини і невідомої дитини в далекій країні, і яка відчувала б ту ж саму любов і ті ж самі зобов’язання щодо обох — уже навряд чи була б просто людиною. Проте ми зараз спостерігаємо процес, коли відмінність між «нами» і «ними» стала не настільки гострою, як це було раніше.
Ефект нашої доброти не є нульовим. Ті, хто приймають благодійність, покращують своє життя, але й ті, хто надають її, також отримують вигоду. Вони почуваються добре, бо вони добрі. Справді, недавні дослідження показали, що витрачати гроші на інших навіть корисніше, ніж витрачати їх на себе. Це не короткострокове задоволення: ті, хто жертвують багатство і час для інших, зазвичай щасливіші в житті, ніж ті, хто цього не робить. Парадоксальне відкриття тут полягає в тому, що для того, щоб бути щасливим, потрібно забути про своє щастя і замість цього спробувати примножити щастя інших.
Проте все, до чого ми прагнемо, не полягає лише в досягненні повного благополуччя. Моральна поведінка є чимось більшим, ніж просто співчуттям і благодійністю. Як етичні істоти ми ще й прагнемо до справедливості.
Експериментальні економісти виявили, що люди жертвують свої власні кошти, аби покарати шахраїв і «паразитів суспільства», і роблять це навіть щодо анонімних незнайомців, з якими вони ніколи знову не взаємодіятимуть, — поведінка, названа «альтруїстичним покаранням». Такі дії також приносять задоволення. Позитивну реакцію нервової системи люди отримують як від надання благ тому, хто їх потребує, так і від вилучення їх у того, хто на це заслуговує.
Це зворотний бік благодійності. Ми зацікавлені в тому, аби бути добрими до анонімних незнайомців, так само як і зацікавлені, аби шкодити тим, хто погано поводиться з ними. Це може спонукати нас мати справу з певним злом на відстані через санкції, бомбардування і розв’язування війни. Ми хочемо змусити страждати цих лиходіїв.
При цьому виникає проблема, яка полягає в тому, що наші життєво важливі моральні почуття погано гармонують з наслідками. При здійсненні благодійності щодо інших країн часто більше враховується те, як це виглядатиме у випусках новин, ніж те, де гроші найбільше потрібні. І результати лабораторних досліджень демонструють, що люди продовжать карати, навіть якщо вони добре знатимуть, що це реально погіршує ситуацію. Ми легко можемо простежити наслідки цього явища в реальному світі.
Розширення людської моральності — це чудовий шлях для людства, але було б ще краще, якби цей процес поєднувався з холодним раціоналізмом.
Пол Блум — професор психології Єльського університету. Його остання видана книга має назву «Як працює задоволення».
