7 липня на 87-му році життя помер колишній міністр закордонних справ СРСР, а згодом президент Грузії Едуард Шеварднадзе. Можна без перебільшення сказати, що разом з ним у небуття зійшла ціла доба, пов’язана з горбачовською Перебудовою, демократизацією Радянського Союзу, його розвалом і важкими пострадянськими роками.
Як повідомляють ЗМІ, похорон відбудеться цієї неділі. Ухвалу про дату похорону Шеварднадзе прийнято його родиною за узгодженням із членами держкомісії для організації похорону колишнього президента, створеної за дорученням прем’єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі. Місце поховання колишнього міністра закордонних справ СРСР наразі не назване, але не виключено, що його буде поховано на подвір’ї його особняка в Тбілісі поряд із могилою дружини Нанулі Цагарейшвілі.
Шеварднадзе називали одним із головних соратників Горбачова за доби перебудови, гласності та розрядки міжнародної напруженості. Світову популярність Шеварднадзе дало перебування його на посаді шефа радянської дипломатії. Саме він за дорученням Генсека ЦК КПРС Михайла Горбачова вів переговори щодо ядерного роззброєння, а також про виведення військ з країн колишнього соціалістичного табору та Афганістану.
Примітною є й кар’єра Шевардназде, який народився в селі Маматі Ланчхутського району Грузії в багатодітній родині вчителя російської мови і літератури.
Він з відзнакою закінчив медичний технікум, що дозволяло вступити до інституту без іспитів, але дістав пропозицію стати звільненим секретарем комсомольської організації і віддав перевагу політичній кар’єрі замість лікарської.
Дослужившись до першого секретаря Тбіліського міськкому партії, 44-річний Шеварднадзе 1972 року очолив республіканську парторганізацію.
Але його стрімкій державній кар’єрі в Радянському Союзі сприяло знайомство в 1970-х роках з першим секретарем Ставропольського крайкому партії Михайлом Горбачовим. За два з половиною місяці після приходу до влади Горбачов викликав Шеварднадзе до Москви і запропонував йому стати міністром закордонних справ.
Після розпаду СРСР і скинення режиму Звіада Гамсахурдіа грузинські політичні сили запропонували колишньому радянському урядовцеві знову очолити республіку, тепер уже незалежну. Двічі — в листопаді 1995-го і в квітні 2000 року — Шеварднадзе з великою перевагою вигравав президентські вибори.
Також двічі проти нього здійснювалися замахи. У серпні 1995 року його ранило вибухом бомби. У лютому 1998 року президентський кортеж у центрі Тбілісі обстріляли з гранатомета і автоматів. Життя Шеварднадзе врятував броньований «Мерседес».
А 2003 року Шеварднадзе пішов у відставку. До цього його змусила революція Троянд, яка відбулася в Грузії і яку ініціював лідер Єдиного національного руху Михаїл Саакашвілі.
Вчора колишній президент СРСР Михайло Горбачов назвав свого колишнього підлеглого справжнім і ідеальним представником грузинського народу і дуже талановитим політиком, який «багато що робив, — в плані наведення ладу зі всілякими злочинами».
У самій Росії і колишніх радянських республіках різне ставлення до Шеварднадзе, оскільки він, можна сказати, є одним із могильників Радянського Союзу. Що думають в Україні про роль Шеварднадзе, читайте думку українських і грузинських експертів.
«ПОМІСЬ БРЕЖНЄВА З ГОРБАЧОВИМ»
Давид БЕРІТАШВІЛІ, грузинський експерт і політолог:
— У Шеварднадзе не така гладка біографія на Батьківщині, як на світовій арені. Для десятків мільйонів людей — він соратник Горбачова. У той же час він багато робив для того, щоб війська Радянського Союзу, які застрягли в Європі, пішли до себе додому. Його заслуги перед Східною Європою є, і вони важливі.
До Грузії Шеварднадзе повернувся після того, як стався переворот і був вигнаний законно обраний президент Гамсахурдія. Проте прибічники законного президента не змирилися. За Шеварднадзе без його прямого схвалення сталася війна в Абхазії. Два його заступники, які мали величезну владу: Джаба Іоселіані та Тенгіз Кітовані поставили його перед фактом, що загнали туди війська й підставилися під грандіозну провокацію. Шеварднадзе, якому незручно було сказати, що це відбувається без його відома, взяв відповідальність на себе.
Разом з Гейдаром Алієвим (президент Азербайджану 1993—2003 рр. — Ред.) Шеварднадзе заклав фундамент нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан. Ця річ у біографії Шеварднадзе найбільш важлива.
До кінця 1990-х рр. йому вдалося подолати наслідки громадянської війни, беззаконня людей з автоматами. Але не можна сказати, що в Грузії почався підйом: залишилася корупція, яка вбиває будь-яку країну, кумівство, некваліфіковані кадри.
У Шеварднадзе були окремі «сплески». Наприклад, він зумів відстояти грузинський фільм «Покаяння». Москва була проти того, щоб цей фільм вийшов у світ, але Шеварднадзе захистив творців фільму, і його всі побачили.
Шеварднадзе — це помісь Брежнєва з Горбачовим. З одного боку, він робив комуністичну кар’єру, з другого — навчився терпіти незалежну пресу. Але все-таки він був вихованцем Комуністичної партії.
Шеварднадзе став на ноги в Москві, але він був керований нею, і побоювався її. За нього кандидатури ключових міністрів, наприклад, силових, узгоджувалися з Москвою. У деяких випадках він підписував угоди — на кшталт того, що відбувається в Україні, — припиняють вогонь в однобічному порядку, а в цей час стратегічні позиції займає противник. Якщо підсумувати, то у відносинах з Москвою він був надміру довірливий і керований.
«ДРАМАТИЧНА І ЛЕГЕНДАРНА ФІГУРА, ЯКА ПОПЕРЕДИЛА ГКЧП, А ТАКОЖ АКТИВНО СПРИЯЛА ЯДЕРНОМУ РОЗЗБРОЄННЮ»
Євген МАРЧУК, державний діяч
— Шеварднадзе — особистість легендарна і драматична у тому смислі, що він — виходець із стопроцентної радянської кондової системи і разом з тим сприяв Горбачову. А в моєму розумінні найголовніше, що він був сильним і наполегливим у ядерному роззброєнні. Я думаю, що одному Горбачову без нього було б важко досягти цього. З іншого боку він пішов на розрив з Горбачовим, коли на з’їзді Рад він попередив про військовий переворот. Тобто він не передбачив ГКЧП, а володів якоюсь інформацією. І коли він публічно в залі подає у відставку у знак протесту, що Горбачов не вживає дієвих заходів у зв’язку підготовкою воєнного путчу. Справді цей путч відбувся і для України ця обставина була у низці причин, які допомогли України здобути незалежність.
Мені доводилось одного разу з ним зустрічатись. А під час засідання секретарів РНБО СНД 2002 року я познайомився з дуже близьким соратником Шеварднадзе секретарем національної безпеки Грузії Нугзаром Сардаєм. І через декілька тижнів поступає інформація, що він покінчив життя самогубством. Це був серйозний мужній чоловік, але в Грузії проти нього здійняли справжнє цькування за нібито його причетність до загибелі Гамсахурдія. А він як порядний класичний грузин довго відбивався, але в нього увірвався терпець, коли стали тероризувати його сина. І одного дня йому секретарка занесла в кабінет пакет газет, у яких була чергова партія звинувачень на його адресу, то він застрелився. Я їздив на похорон секретаря і привіз його сім’ї мої фотографії пана Сардая з Мінська, на яких він виглядав трохи засмученим. Тоді мені його дружина сказала, що президент не захистив його. Тобто він застрелився не тільки через те, що проти нього здійняли цькування, а й через те, що президент, знаючи правду, що він не причетний до цього, ніяк його не захистив.
І ця драматична і легендарна по своєму фігура на зломі розвалу Радянського Союзу, яка попередила ГКЧП, а також активно сприяла ядерному роззброєнню, зменшенню ядерної загрози. Ну, і до того ж, Шеварднадзе був один із стовпів Радянського Союзу.
«...СВОЄРІДНА ПРЕДТЕЧА СААКАШВІЛІ»
Юрій ЩЕРБАК, дипломат, публіцист, письменник:
— Шеварднадзе — одна зі знакових постатей епохи Горбачова, але перед тим він здобув дуже велику популярність у Грузії. Хоча він і не пішов далеко у своїх радикальних реформах, але першим, будучи молодим генералом КДБ, розпочав широкомасштабну боротьбу з корупцією серед грузинської еліти. Та знаменита історія, коли він питав, скільки коштують годинники на руках очільників Грузії — вже стала легендою.
Ставши президентом Шеварднадзе прагнув захищати інтереси Грузії. Перед тим він відіграв значну роль у зовнішній політиці Радянського Союзу. Російські імперіалісти не даремно його проклинають, оскільки Шеварднадзе вирішив багато питань під час переговорів із Заходом в ключі миролюбної і нової політики Горбачова. У цьому питанні він був дуже послідовним. Домовленості щодо виведення радянських військ з Європи — не тільки наслідки поступок Горбачова і Шеварднадзе, як зараз намагаються це представити російські шовіністичні коментатори та історики. Але це було і відображенням об’єктивної ситуації, яка склалася на той час в Європі.
Шеварднадзе зробив величезний драматичний крок, я пам’ятаю як ми всі скам’яніли, коли він вийшов на трибуну під час з’їзду народних депутатів і попередив: в Радянському Союзі наближається диктатура. Таким чином, він порвав свій союз із Горбачовим і дав зрозуміти, що Горбачов переходить на сторону правих сил.
Я зустрічався з Шеварднадзе в Мадриді під час підписання Хартії «Україна — НАТО» в 1997 році. Запам’ятав його повільну, мудру ходу, повільні слова, рукостискання. Мені було дуже цікаво з ним поспілкуватися, подивитися як він виглядає. Вже тоді він справляв враження не дуже здорової людини, але, слава Богу, він зміг ще пожити достатньо часу. І треба сказати, випробування, які впали на його долю були дуже тяжкими. Він пережив страшний замах на своє життя.
Я вважаю, що Шеварднадзе був одним із передвісників епохи ліберальних змін в Радянському Союзі. Він був вірним другом Горбачова до моменту, поки Горбачов не схибив, і відійшов від лінії ліберальних реформ. Він був передвісником змін у Грузії. Безперечно, Шеварднадзе, він увійде в історію Грузії, як один із перших керівників, які намагалися провести реформи.
Мені довелося бути в Грузії за часів його керівництва: ставлення до українців та України було ідеальним. Він проводив ту політику щодо України, яку, грузини мали в своїй душі: позитивне ставлення до України та нашої боротьби за національну незалежність. Я пам’ятаю, коли українські публіцисти, пригнічені тупим агресивним совком, який панував в Україні, розповідали легенди, то орієнтувалися саме на Шеварднадзе.
Як грузинський патріот, він абсолютно розумів значення України для балансування тієї політики, яку запроваджував Горбачов. Він правильно прочитав сигнал України, коли вона вийшла зі складу Радянського Союзу. У Грузії він очолював подібний процес...
Шеварднадзе зміг перейти межу між радянським «советским человеком», «патріотом» радянської батьківщини (фікції, яка нав’язувалася) і став патріотом своєї нації. В цьому плані, він, звичайно, став прикладом і для України.
