Якщо вірити пропаганді, то Америка та її європейські союзники виконують велику роботу для зміцнення безпеки єдиної й вільної Європи. На саміті НАТО в Бухаресті були дані обіцянки щодо майбутнього членства України й Грузії (без зазначення конкретної дати) й схвалені американські плани розміщення обмеженої системи ПРО в Польщі й Чехії.
Але реальність дещо відрізняється від цієї картини. Спроби Джорджа Буша відшліфувати свою президентську спадщину призвели до запеклої суперечки. Деякі держави-члени НАТО зі старої Європи вважають, що Америка нав’язує їм поспішне розширення. Деякі країни Східної Європи побоювалися, що в аАльянсі зароджується проросійський табір під керівництвом Німеччини. Тим часом життєрадісний тон подальшої зустрічі Буша й Володимира Путіна в Сочі видав відсутність реальних домовленостей.
ДОПОМОГА ДЛЯ ТИХ, ХТО ДОПОМАГАЄ СОБІ САМ
Утім, насправді, не це турбує Європу. Чверть споживаного газу вона отримує з Росії, й ця частка має різко зрости. Кремль користується своєю монополією на трубопроводи Схід—Захід і пропонує вигідні газові контракти, втручаючись таким чином у газовий бізнес Європи. За допомогою таких своїх друзів, як Німеччина, він блокує спроби лібералізації європейських ринків і диверсифікації постачань.
Крім того, Росія проштовхує проект трубопроводу «Південний потік» вартістю 15 млрд. доларів для постачання газу по дну Чорного моря й через Балкани до Центральної Європи. У ньому беруть участь три держави Європейського Союзу — Болгарія, Угорщина та Італія, цікавість виявляє Австрія. Це послаблює шанс альтернативи, що підтримується ЄС, — газопроводу Nabucco, будівництво якого вже зайшло в глухий кут частково через російську політику викручування рук на Каспії, а також тому, що з політичних причин постачання з Ірану неможливі.
Перспективи в сфері енергетичної безпеки не налаштовують на оптимізм, але ЄС міг би допомогти собі в три способи. По- перше, енергійніше проштовхувати проекти трубопроводів, що послабляють хватку Росії на сході. Мають тривати зусилля щодо надання життя Nabucco. Але політичну підтримку належить також надати проекту White Stream, оригінальному трубопроводу меншого діаметра, що має постачати каспійський газ через Чорне море до Європи в обхід ненадійної Туреччини. Серйозні переговори з цього питання привернули б увагу до монополії Росії, що викликає занепокоєння. Крім того, Захід уже має доступ до нафто- й газопроводу, що йде з Каспійського регіону до Туреччини.
По-друге, ЄС має жорсткіше домовлятися з Росією про постачання газу. Його населення утричі більше за російське; щодо ВВП він у 13 разів багатше. І, зрештою, також в інтересах Росії гарантувати, щоб центральноазійський газ продавався до Європи (тобто переважно через Росію), а не прямо до Китаю. Крім того, Європа — це найбільш вірогідний ринок для нового великого газового родовища, яке Росія планує розробляти в Арктиці. Її погано керованій, газовій промисловості, що загрузла в боргах, для модернізації потрібні західні гроші й досвід.
Але, крім того, Європі слід вимагати більшої лібералізації й прозорості газової індустрії. При глибокому й ліквідному ринку Кремлю було б важче маніпулювати постачаннями. «Газпром» — торгова назва газового підрозділу корпорації «Кремль» — мусить мати можливість інвестувати до Європи лише в тому випадку, якщо він підкорятиметься правилам. До «Газпрому» ЄС має виявити таку ж жорсткість, як і до Microsoft, зобов’язавши його публікувати деталі його контрактів і звітність таких загадкових компаній-посередників, як «РосУкрЕнерго». Здається, що чимала їхня кількість існує тільки для відкачування експортного прибутку до кишені таємних власників. А «Газпрому» треба розділити підрозділи, що займаються транспортуванням, збутом і зберіганням, щоб забезпечити повний доступ третім сторонам — як ЄС змусив вчинити власні компанії.
Тенета газового бізнесу можуть здатися чимсь менш захопливим, ніж протиракетні технології в стилі «зоряних воєн». Але для єдності й безпеки Європи вони мають більше значення.
