Колишнього генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона минулого тижня було нагороджено українським орденом Ярослава Мудрого в Лондоні. Він добре знається на українській тематиці. Саме під час його керівництва Альянсом Україна оголосила 23 травня 2002 року за підсумками засідання РНБОУ про стратегічну мету рухатися в напрямi членства в НАТО. Інтерв’ю з ним цікаве вже тим, що він ділиться своїми думками, які не обтяжені посадовими зобов’язаннями.
— Як ви розцінюєте перспективи відносин України з НАТО за президенства Віктора Ющенка?
— На певному етапі в майбутньому я розглядав би Україну як члена НАТО, а також члена Європейського Союзу. Україна — дуже велика країна, вона стратегічно вигідно розташована на Європейському континенті. І в останні кілька років вона зробила багато великих зусиль для інтеграції із західними інституціями. Я гадаю, що ще більше таких зусиль буде нині. Це не станеться одразу, бо ще багато чого треба зробити — як у військовій галузі, так і в політичній та цивільній сферах, аби Україна стала кандидатом на членство в НАТО. Але я не маю сумнівів у тому, що Україна має належати до НАТО.
— На вашу думку, як Україні вдасться пройти між інтересами Росії та своїми амбіціями щодо НАТО?
— Немає нічого несумісного в тому, аби Україна мала добрі відносини з Росією та добрі відносини з НАТО. Зрештою, НАТО та Росія мають спільну Раду, яка добре й ефективно працює. Президент Путін та я погодились раніше розбудувати солідне партнерство між НАТО та Росією. Ніщо не заважає Україні мати дружні та якнайтісніші відносини з її великим сусідом на півночі. Економіки України та Росії дуже інтегровані. Є спільні стратегічні інтереси. Але Україна та Росія можуть мати різну зовнішню політику й повинні її мати. Немає нічого неприродного в тому, що Україна може мати інтереси і на заході, й на сході.
— Якби ви були в ролі Президента Ющенка під час наступної зустрічі з президентом Бушем в Брюсселі, що б ви сказали для того, аби зробити перспективу членства в НАТО більш реалістичною?
— Я гадаю, що Президент Ющенко міг би запевнити в прагненні робити зміни в Україні — як демократичні, так і у військовій галузі, які б зробили Україну кандидатом на членство в НАТО. Модернізація Збройних сил має бути пришвидшена — хоча я віддаю належне міністрам оборони, які в минулому зробили величезну роботу в цьому напрямi. Демократичні інституції мають бути посилені, бо країна повинна об’єднатися, аби рухатися вперед. Але я в захваті від перспектив України. В Україні гарні люди, які зможуть пройти через важкі часи. І якщо всі об’єднаються задля інтересів країни, Україна стане великою державою, яка матиме вплив на хід світових подій. І я із захопленням дивлюся на цю перспективу.
— Однією з актуальних проблем для України є перебування її військових у Іраку...
— Я дуже вітав рішення прем’єр-міністра Януковича надіслати військо до Іраку. Бо в такий спосіб Україна відігравала роль у вирішенні однієї з найбільших проблем безпеки, яка також є дотичною й до Європейського континенту. І я сподіваюся — і кажу це дуже відверто — що українці подумають двічі, тричі, чотири рази, перед тим як виводити свої війська з Іраку. В Іраку робиться справа на користь і України, і Європи. Українці надзвичайно добре проявили себе в Іраку. І я сподіваюся, що Президент Ющенко залишить війська в Іраку. Україна та інші європейські країни мають робити ще більше для того, аби іракська демократія, яка також пережила випробування в останні кілька тижнів, мала шанс розвиватися — як і українська демократія.
— Вас нагороджено українським орденом Ярослава Мудрого. У вас дуже приязні відносини з Україною, з українцями. Дехто каже, це тому, що ви — шотландець. Чи бачите ви якусь подібність у національних характерах українців та шотландців?
— Люди, які знаються на історії, стверджують, що шотландці-імміґранти долучилися до становлення України. Так само, як і Росії. Гадаю, існує якась симпатія між українцями та шотландцями. Я отримав українську нагороду за те, що робив із задоволенням, — аби зробити Україну дуже впливовою у світі. Я щасливий отримати нагороду, та ще й орден Ярослава Мудрого — це подвійна радість. Я сподіваюся зробити ще багато корисного на благо великого українського народу.
