По всьому Єгипту тривають запеклі суперечки з приводу політичної реформи. Основне питання полягає у вимозі всіх опозиційних партій і груп громадянського суспільства про внесення поправок до конституції 1971 року та скасування 23-літнього надзвичайного стану, запровадженого після вбивства Анвара Садата 1981 року.
Такі вимоги не є новими. Але президент Хосні Мубарак і правляча Національна демократична партія блокували розгляд цього питання з середини 1980-х років. Цього разу саме зловісні події в Єгипті, регіоні та всьому світі роблять вимоги про проведення реформи екстренішими. У країні зростає стурбованість віком і чимдалі гіршим здоров'ям Мубарака — йому зараз 76 років. Погане здоров'я Мубарака, про яке протягом багатьох років побутували чутки, офіційно не визнавали до листопада 2003 року, коли далі приховувати вже було неможливо. Виступаючи в парламенті, Мубарак знепритомнів перед мільйонами телеглядачів. Хоча він повернувся через годину та виголосив решту своєї промови, єгиптяни почали вимагати більшої відкритості як щодо здоров'я президента, так і щодо інших державних справ.
Тим часом чимдалі слабша економіка Єгипту, високий рівень безробіття та корупція довели велику кількість єгипетської молоді до відчаю. Понад половина єгиптян народилися в період, коли Мубарак був президентом. Згідно з нещодавньою доповіддю Програми розвитку ООН, близько половини молодих єгиптян (від 15 до 30 років) мріють емігрувати до Європи, Північної Америки або Австралії. Є щотижневі звіти про потенційних незаконних єгипетських іммігрантів, які тонуть у Середземномор'ї.
Регіональні та міжнародні події також додали сміливості єгипетській опозиції не лише в її вимогах про проведення реформи, а й у тому, щоб зосередитися на внесенні поправок до статей конституції, котрі стосуються президентства. Мубарака переобирали чотири рази, й побутують чутки, що він або добиватиметься п'ятого шестирічного терміну, або заснує «спадкову республіку» та зробить своїм наступником свого 41-річного старшого сина Гамаля, як Хафез Асад та його син Башар у Сирії.
Бойовий клич опозиції — «ні» переобранню Мубарака й «ні» передачі президентства Гамалю. Багато єгиптян, можливо, не мають істотних побоювань стосовно Гамаля Мубарака, але вони вважають образливим те, що після 24 років правління батька їм можуть нав'язати ще 24 роки або й більше правління сина.
Сучасну конституцію Єгипту прийняли в жовтні 1971 року, вона містить 211 статей, 30 із яких стосуються президентства. Президента призначають дві третини Народних Зборів і схвалюють на плебісциті, який передбачає тільки односкладове «так» чи «ні». Проста більшість виборчих бюлетенів необхідна для того, щоб виграти шестирічний термін, який можна поновлювати до нескінченності за допомогою того самого процесу.
Ці недбалі процедури різко контрастують із президентськими повноваженнями. Президент — глава держави й головнокомандуючий; він стежить за роботою Вищої судової ради, Вищої поліцейської ради та кабінету міністрів і може призначати та відкликати одного або більше віце-президентів на його власний розсуд. Він також призначає прем'єр-міністра та старших міністрів і повинен схвалити кандидатури всіх інших міністрів, послів і представників держави. Він може призначити загальні вибори, оголосити війну, запровадити надзвичайний стан і випустити декрети, які мають силу закону.
Немає жодного контролю та противаги цим повноваженням. Єдина стаття передбачає, що «обвинувачення президента в здійсненні державної зради або будь-якої іншої злочинної дії можна зробити на підставі клопотання, яке подала принаймні одна третина членів Народних Зборів і здобула схвалення двох третин». Тоді президента тимчасово усувають від виконання своїх обов'язків, а віце-президент заміняє його, допоки не буде винесено рішення.
Але Мубарак ніколи не вводив закон, необхідний для задіяння цієї статті, й не призначав віце-президента, попри часті народні вимоги зробити це. Результатом стало фактично «імперське президентство» з уподібненням Мубарака фараонам Древнього Єгипту. Жодний інший глава держави в наші часи не насолоджується такою необмеженою владою.
У Єгипті дуже популярна аналогія, коли Мубарака порівнюють із Леонідом Брежнєвим, який впродовж двох десятиріч керував Радянським Союзом — епоха «застою» й занепаду. Статус Єгипту як регіональної держави за Мубарака так само неухильно слабшав. На економічному фронті притік щорічних іноземних інвестицій різко скоротився з $3 мільярдів у середині 1990-х до мізерних $300 мільйонів 2003 року.
Вимоги про проведення реформи тепер зосереджені на запроваджені прямих президентських виборів із двома або більше кандидатами й обмеженні президентського терміну до двох послідовних термінів при виконанні службових обов'язків. Не менш важливо зменшити широкі президентські повноваження та сформулювати життєздатні механізми для того, щоб усі без винятку державні чиновники несли відповідальність. Якщо Мубарак і його уряд не запропонують конституційні поправки, які задовольняють ці вимоги, ще більше єгиптян відмовиться служити нинішньому режиму та ризикуватиме своїм життям у пошуках порятунку в інших країнах.
Саад Еддін ІБРАГІМ — професор політичної соціології Американського університету в Каїрі.