ВИБОРИ В РОСІЇ
Наскільки діаметрально протилежними є вибори в Росії та Сполучених Штатах! У Росії самі вибори, їхній перебіг і результати не передбачають ніяких несподіванок. Медведєв, чию кандидатуру запропонував Володимир Путін, буде тріумфально обраний президентом, якщо тільки в нього не буде серцевого нападу, що малоймовірно. Чи стане Володимир Путін, як він уже дав це зрозуміти, прем’єр- міністром в уряді Дмитра Медведєва? Якщо так, то він ризикує підірвати логіку розвитку інститутів: уявіть собі, що Франція на прохання свого улюбленого президента вирішила б повернутися від П’ятої Республіки до Четвертої. Уперше в історії країни президент стане російським Весаном Оріолем або Рене Коті, а тим часом реальна влада буде в руках прем’єр-міністра. Але тут Путін йде на серйозний ризик.
ОБАМА В СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ
Американські вибори являють собою значно захопливіший і абсолютно відкритий процес. Ми не лише не можемо заздалегідь передбачити їхній результат, ми не знаємо імен і кількості кандидатів, які дійдуть до фінішної прямої в листопаді. Складається враження, що відтепер Майкл Блумберг вирішив виступити в ролі, що досі була прерогативою Росса Перро. Хто стане кандидатом від Демократичної партії? Можливо, 2008 виявиться незвичайним роком, що дозволить Америці примиритися з собою і з усім світом. Уперше США можуть обрати чорношкірого американця, представника поств’єтнамського покоління, який втілюватиме дух сучасності й ознаменує закінчення американської громадянської війни, що почалася в 60-ті роки. За лічені секунди імідж Америки в усьому світі зазнає справжньої коперніківської революції, якщо в перший вівторок листопада 2008 року всміхнене обличчя нового президента, який дякує своїм виборцям, належатиме молодому чорношкірому американцю, чия мати біла, а батько африканець, вихованому в Азії в мусульманських школах, — першій глобалізованій людині глобальної Америки.
Мені здається, що ми незабаром зрозуміємо, чи реальним є цей сценарій. Як ви напевно вже зрозуміли, я гаряче сподіваюся, що так. Після епохи Буша Америка має повернути собі свій «м’який» і «жорсткий» вплив. Цей чоловік, який не до душі негритянській общині Америки, бо не є афроамериканцем, дуже подобається білим лібералам, є прийнятним варіантом для частини республіканських центристів і сам проводить центристську кампанію, чим бентежить демократів. Якщо він і не виграв праймериз у Нью-Гемпширі (програвши 2%) після Айови, він ще може вирватися вперед.
Культуру страху, характерну для двох мандатів президента Буша, змінить культура надії. Якщо президентом стане Обама, найменш імовірний кандидат, США знову стануть країною американської мрії. Я вважаю, що для виняткових ситуацій якраз і потрібен винятковий кандидат. Однак американський президент володіє невеликим полем для маневру. В сфері зовнішньої політики йому доведеться залишити американський контингент в Іраку, підтримувати союзницькі відносини з Ізраїлем і мірятися силами з Китаєм, Росією і т.п. У внутрішній політиці йому навряд чи вдасться розв’язати проблему величезного бюджетного й зовнішньоторгівельного дефіциту. І все ж таки особистість президента відіграватиме велику роль.
ФРАНЦІЯ НА ЧОЛІ ЄВРОПИ
Франція ж, і в медіа-просторі, й у реальності, повертається на міжнародну арену та в сім’ю європейських країн. Вона стане головою ЄС в липні 2008 року. Чи означає повернення Франції в Європу те, що Європа знову стає відкритою для світу? Відповідь на це запитання багато в чому залежить від президента республіки. Він має багато корисних рис: виняткові волю та енергійність, сильний реалізм і опортунізм, який може стати йому в пригоді в політиці. Але чи можемо ми стверджувати, що ці риси допомагають йому проводити послідовний курс? Президент республіки надає Франції будь-які можливості, щоб вона вiдiгравала ту роль в Європі, яку він для неї підготував, зокрема й завдяки зближенню зі Сполученими Штатами — поза всяким сумнівом, Франція 2009 року знову стане членом військової організації НАТО. Проте складається враження, що можливості президента республіки не дотягують до його амбіцій. Його європейській політиці бракує послідовності. Наприклад, його відносини з Німеччиною позначені непотрібною агресивністю. Нападки на Європейський Центробанк рівнозначні нападкам на Німеччину. Крім того, тріумф Ніколя Саркозі при підписанні Лісабонського договору аж ніяк не означає, що всі європейські проблеми будуть вирішені 2008 року.
Я здебільшого маю на увазі два фундаментальні питання. Якою є природа нашого проекту? Де пролягають наші кордони? Серйозна криза ідентичності в Бельгії — скільки буде Бельгій наприкінці 2008 року, одна чи дві — мені здається символом кризи ідентичності всієї Європи. Чи може так статися, що завтра столицею Європи стане столиця нації-держави, що припинила своє існування? Чи не стане можливе дроблення Бельгії передвісником кінця Іспанії та Сполученого Королівства після того, як Каталонія й Шотландія, наприклад, оголосять про свою незалежність? Ці гіпотези не такі вже й абсурдні. Мене вражає, що в Європу повернувся войовничий націоналізм. Ці настрої не сприяють європейській розбудові.
ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ В КИТАЇ
Олімпійські ігри в Китаї стануть подією року. Я не вірю в те, що Китай може бути приводом для занепокоєння. Я вірю в тріумф цієї країни. Безумовно, там існують проблеми з охороною довкілля, і їх треба вирішувати, але я вірю, що китайці зможуть перетворити цю подію на коронацію своєї країни. Під час Олімпійських ігор ми спостерігатимемо в Пекіні передання факела історії з рук Заходу до рук Сходу, з берегів Атлантики — на Тихоокеанське узбережжя Азії. Це посилання домінуватиме 2008 року, його вплив відчувається в архітектурі й культурній продукції Китаю, що докорінно відрізняється від культурної продукції Росії. Росіяни створюють продукцію для нуворишів, тоді як китайці, зокрема й тому, що вдаються до послуг французьких архітекторів, творять нову сучасність. Монополія створення тенденцій сучасності вислизає з рук Заходу.
РИЗИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ІРАНОМ
Можливість завдання ударів по Ірану досі існує. Звіти американських розвідслужб з політичного боку утруднили подібні дії, але полегшили завдання військовим. Американці і/або ізраїльтяни тепер знають, що цілей, по яких треба завдати удару, значно менше, ніж вони вважали досі. Тому не варто вважати, що ці доповіді зменшують ризик воєнного вторгнення до Ірану. Нехай імовірність цього мала, але вона все ще реальна. Безумовно, подібна військова операція серйозно вплине на відносини між ісламським світом і Заходом. Тим самим Буш може показати нам «дулю»: він дасть нам зрозуміти, що йому наплювати на наше добре ставлення до нього, й він доведе це, діючи виключно в інтересах Сполучених Штатів і світової історії. Подібний сценарій не варто списувати з рахунків.
ПАЛЕСТИНСЬКА ДЕРЖАВА?
Мені здається малоймовірним, що 2008 року буде створено Палестинську державу. Конференція в Аннаполісі й конференція донорів у Парижі лежать у тій же логічній площині. Йшлося про те, щоб надати в розпорядження Палестинської Автономії засоби, які допоможуть їй завоювати авторитет серед палестинського народу й послабити позиції ХАМАС. Ці дві конференції стали можливими лише тому, що весь регіон охоплено страхом. У 90-ті роки «процес Осло» просувала вперед надія на мир. Він закінчився невдачею. Процеси Аннаполіса й Парижа виникли через страх перед Іраном, фундаменталізмом і місцевими революціями. Звідси прагнення якомога швидше добитися мирного врегулювання в спробі взяти ситуацію під контроль. Палестинці виснажені, ізраїльтяни дуже втомилися. Політичне керівництво обох сторін слабке, а палестинські території охоплені чимсь на кшталт громадянської війни. І шанси на мирне врегулювання в короткостроковій перспективі практично дорівнюють нулю.
Венсан Оріоль і Рене Коті — президенти Франції за часів Четвертої Республіки (1946— 1958); тоді повноваження президента були дуже обмежені, й кожний його акт мав підписати як міністр, який очолював відповідне відомство, так і голова ради міністрів.
