Президент Венесуели Уго Чавес свій пошук антиамериканського полісу розпочав із Москви. Кремль зосереджує свої стосунки з венесуельцем на енергії і військових угодах. Чавес намагається досягнути кооперації між Росією, одного з найбільших в світі нафтових експортерів, та Венесуелою, члена ОPEC, котра з його подачі робить усе для того, аби погіршити свої стосунки зі Сполученими Штатами. Свій візит Уго Чавес розпочав з півгодинного виступу перед московськими студентами, в якій він звинуватив США в тому, що вони намагаються керувати світом, і назвав їх «терористичною» імперією. «Сполучені Штати хочуть домінувати над цілим світом, — сказав Уго Чавес, — імперія янкі впаде цього століття, і я кажу не про кінець століття, а про наступні десятиліття».
Президент Чавес в своїх антиамериканських мріях просунувся ще далі, закликавши фактичного правителя Росії Володимира Путіна, під час зустрічі в резиденції глави російського уряду в Ново-Огарьово, «прискорити формування нового світу». За рахунком це вже восьмий візит венесуельського президента до Росії починаючи з 2001 року, і він підніс подарунок Путіну визнавши напередодні бунтівні грузинські регіони — Абхазію і Південну Осетію, визначивши це визнання, як «справедливе й необхідне» в руслі «багатополярної політики», яку підтримує Венесуела. Уго Чавес, звертаючись до Путіна, зробив ще один політичний реверанс, заявивши: «У мене є брат і вірний союзник Венесуели». Наразі Росія була передостанньою метою візиту венесуельського лідера, котрий до того побував за майже два тижні в Ірані, Сирії, Лівії, Алжирі, Туркменії, Італії і Білорусі. Останню зупинку він зробив у Іспанії.
Ті, хто уважно слідкували за невтомною міжнародною діяльністю Чавеса в останні роки, не могли не помітити того факту, що він з усіх сил намагається зліпити «Антиамериканський інтернаціонал». І, як зазначають американські експерти, зростаючі зв’язки Чавеса з теократичним урядом Ірану можуть нести загрозу для Сполучених Штатів. За цим проглядається очевидна мрія президента Чавеса, очолити «Глобальний альянс проти США» й стати таким собі новітнім Фіделем Кастро ХХІ століття.
Чавес намагається знайти собі друзів скрізь — там, де хтось з якихось причин незадоволений політикою Америки. Адже він заграє не лише з Іраном чи Росією, зона його потенційних намагань простирається набагато далі, й крім встановлення тісних зв’язків з палестинцями він також претендує на провідні позиції впливу у всьому арабському світі. А політичний тандем Чавес-Ахмадінежад претендує на роль сучасного антиамериканського тарана. Під час недавнього відвідування Тегерана Чавес не лише надав підтримку уряду Ахмадінежада, незважаючи на спірні результати виборів, але й погодився з думкою, щодо «геноциду» Ізраїлю і пообіцяв Ірану поставку в 20 тис. барелів бензину на день.
Чавес намагається встигнути скрізь, але орієнтація на Росію стала для нього головним пунктом прагнення протистояти США. На спільній прес-конференції з президентом Медведєвим, Чавес визнав, що Росія є стратегічним союзником для Венесуели в усіх областях. Росія в свою чергу має намір озброювати Венесуелу не лише танками, а і всім необхідним для диктаторського режиму Чавеса.
Уго Чавес також заявив, що обидві країни в даний час є набагато більше, ніж партнери. «Ми союз, альянс, який буде постійним. Поліцентричний світ — це не ідея чи мрія, це те, що ми можемо бачити. Російсько-венесуельські відносини є прикладом того, що колоніальна епоха відійшла в історію».
У ході візитів Чавес переслідував конкретні стратегічні цілі. Так дружні стосунки Уго Чавеса та Махмуда Ахмадінежада є не тільки ключем до країн Близького Сходу, а й інструментом управління його відносинами з низкою урядів держав Латинської Америки. Іран ніби делегував йому право посередництва між ним і латиноамериканськими країнами. А іранські урядовці, котрі нарощують свою присутність і співробітництво у цій частині світу, котрі супроводжуються широкою фінансовою допомогою, вважають це одним із важливих проявів зовнішньої політики. Іран спромігся, завдяки підтримці Венесуели, не тільки уникнути тотальної ізоляції, яку провокувало його загострення стосунків із Заходом, а й значно розширити свої зв’язки в Латинській Америці.
Наразі це був сьомий візит президента Чавеса до Ірану. Можна сказати, що Ахмадінежад за допомогою Чавеса дуже вправно використав ігнорування адміністрацією Джорджа Буша країн Латинської Америки. Сам же Ахмадінежад не намагається приховувати ту місію, яку вони визначили для себе з «побратимом» Чавесом. «Надання допомоги пригнобленим народам і розширення революційного і антиімперіалістичного фронтів — дві найважливіші місії Ірану та Венесуели».
Ця місія підказала Ахмадінежаду необхідність поділитися з Чавесом ядерними технологіями. І, звичайно ж, у таких же «мирних цілях», в яких їх опановував сам Іран. Іран допомагає Венесуелі у розвитку цивільної ядерної програми, оскільки обидві країни мають право на виробництво атомної енергії, завив Уго Чавес заявив у інтерв’ю французькій газеті Le Figaro. В інтерв’ю Le Figaro, президент Венесуели подякував Ахмадінежаду за передачу іранських технологій Венесуелі, зазначивши, що обидві країни підписали новий контракт в Тегерані. Венесуела за допомогою Ірану працює над попереднім проектом з будівництва «ядерного села», що дасть можливість розпорядитися «народу Венесуели в майбутньому цим прекрасним ресурсом для мирних цілей», наголосив Чавес. Захищаючи право Ірану на виробництво ядерної енергії, так як це робить Франція і багато інших країн, він зазначив, що це може зробити і Венесуела.
Тим часом, генеральний секретар Латиноамериканського єврейського конгресу Саул Гілвіч вважає, що відносини між Венесуелою і Іраном є не лише частиною глобальної політики, а й посиленням «мосту уряду ХАМАСу в Латинській Америці». Саул Гілвіч попередив, що більша іранська присутність на материку здатна запустити процес ісламізації.
Якщо звести до купи намагання Уго Чавеса під час його світового турне, то виникає відчуття, що він шукає по світу прихильників нової холодної війни, яку й прагне очолити. За деякою інформацією, амбіції Чавеса зайшли настільки далеко, що він дозволив діяльності ісламських місіонерів у найбільш віддалених венесуельських районах дощових лісів, а також озброєння і військової підготовки народів, котрих раніше не торкнулася цивілізація. Залучаючи людей без освіти та піддаючи їх ісламу, він планує в майбутньому зробити їх частиною підпорядкованої йому й заідеологізованої міліції. Крім того, він і не приховує присутність осередків «Хізболли» та ХАМАСу на кордоні з Аргентиною, Бразилією і Парагваєм.
А після зустрічі з президентом Венесуели Уго Чавесом Ахмадінежад не вагаючись заявив, що Південна Америка рухається до періоду «релігійних і політичних революцій». Він також заявив, що «Ізраїль, як чужорідне тіло, яке вторгнулось до регіону, де всі продовжують прагнути до його знищення. Ахмадінежад наголосив, що існування сіоністського режиму є найгіршою образою для всього людства. Також іранський президент сказав, що Іран і Венесуела будуть об’єднуватись щоб протистояти гегемоністським державам: «Ми (Іран і Венесуела) постараємося підготувати попередні етапи глобальної справедливості. Ми готові поділитися нашим досвідом з іншими країнами».
Власне, як може вплинути турне до близькосхідних країн Уго Чавеса на ситуацію на Близькому Сході? З усього виходить так, що він підтверджує свої радикальні політичні позиції і розширює свої впливи в цьому регіоні. В той час, як президент США Барак Обама намагається пом’якшити конфронтацію, Чавес прагне використати цей час для того, аби різними способами якомога більше загострити протиріччя з Ізраїлем і проблеми Близького Сходу. Причому метою його політики є не лише збереження цього процесу, а й одночасно переведення свого режиму на ще більш авторитарні й централізовані рейки. А завдання, котрі він ставить разом з Ахмадінежадом — допомогти пригнобленим народам і розширити антиімперіалістичний фронт, є лише стратегією створення спільного ворога, за допомогою якої Чавес може контролювати зсередини свою гру і досягати своїх цілей.
Міжнародне турне Чавеса переконливо доводить, що його союзниками є режими, котрі сприймаються в світовому співтоваристві, як ізгої. Але в той же час можна сказати, що під час цього туру президента Венесуели було короновано, як «лідера радикалів». Уго Чавес став породженням найгірших наслідків концентрації влади в одних руках і фактично довічного свого перебування на посаді президента Венесуели. Адже переобрання примушує владу вдаватися хоча б до деяких аспектів демократії. Досягнення ж довічних президентських повноважень перетворили Чавеса на політика, котрий не бачить для себе обмежень ні в чому, і тому не збирається враховувати та звертати увагу на думки й погляди інших.
