На хвилі революційних змін на Близькому Сході сили політичного ісламу здобували одну перемогу на виборах за іншою. У міру того як Захід намагається впоратися зі швидким зростанням помірного ісламізму в Тунісі, Марокко та Єгипті, питання ролі ХАМАСу на території Палестини набуває загрозливих розмірів. Підписання нової угоди про єдність між ХАМАСом і світською партією палестинського президента Махмуда Аббаса на початку цього місяця підсилило безпрецедентну боротьбу всередині ХАМАСу за її майбутній курс як ісламістського руху. Реакція Заходу може зробити сильний вплив на цей результат.
Як показали події останніх тижнів, дні майже повної ізоляції ХАМАСу на Близькому Сході закінчилися. Поки більшість урядів Заходу продовжують розглядати його як терористичну організацію, в арабських столицях політичне ембарго відкрило шлях розвиткові контактів. У грудні Ісмаїл Ханія, прем’єр-міністр Палестинської автономії в Секторі Газа, що перебуває під керівництвом ХАМАСу, вирушив у поїздку Середземномор’ям із зупинками в Тунісі, Каїрі та Стамбулі. У середині лютого його тепло прийняли в Катарі, Бахрейні та Ірані.
Проте ці політичні кроки не виходили виключно з Сектору Газа. У січні Халед Машаль, лідер політичного бюро ХАМАСу, яке перебуває в Дамаску, розпочав власну політичну ініціативу й був прийнятий королем Йорданії Абдуллою — це перший такий візит більш ніж за десятиріччя. У лютому Машаль увінчав ці зусилля в Катарі підписанням нової угоди про єдність із Фатхом, яка покладає зобов’язання на обидва палестинські рухи рухатися до перехідного уряду під керівництвом Аббаса.
Із того часу розбіжності всередині ХАМАСу лише наростали, налаштовуючи лідерів діаспори руху проти адміністрації в Секторі Газа під керівництвом ХАМАСу, яке відкрито відкинуло угоду про єдність. Тоді як особисті амбіції, звісно, відіграють певну роль у цій напруженості, в її основі лежить фундаментальний конфлікт щодо характеру ХАМАСу.
Ханія, який репрезентує консервативне крило керівництва Хамасу в Секторі Газа, намагався отримати вигоду з регіональних змін. Його уряд, який довго піддавався бойкотові, отримав рятівний круг у результаті зміни режиму в Єгипті й відкриття кордону з Сектором Газа. Примітно, що нещодавній дипломатичний тур Ханії забезпечив не лише символічне визнання ХАМАСу, а й також підтримку його безкомпромісної позиції щодо Ізраїлю. Він з першої-ліпшої нагоди піддавав критиці «марні» мирні переговори, а в Тегерані пообіцяв, що «опір» триватиме доти, доки всі палестинські землі не буде звільнено».
Те, що це означає, потребує невеликого уточнення. У наступному ефектному кроці Ханія також нещодавно передбачив злиття ХАМАСу з ісламським рухом джихад, який продовжує націлювати свої ракети з Сектору Газа на ізраїльських мирних жителів.
Машаль, навпаки, став представляти силу змін. У травні минулого року він підписав у Каїрі попередню угоду про примирення з Фатхом, яке зобов’язало ХАМАС перед палестинським урядом єдності рухатися до припинення насильства й визнало Палестинську державу в межах 1967 року. Машаль також запропонував Аббасу річний мандат у переговорах із Ізраїлем і, на відміну від Ханії, підтримав нещодавні «попередні переговори» між Палестиною та Ізраїлем у Йорданії.
Одну з причин докорінної зміни Машаля можна знайти в теперішньому народному повстанні в Сирії проти президента Башара Аль-Асада. Лідер суннітського ХАМАСу більше не може підтримувати свого сирійського господаря, який обрушився переважно на суннітську опозицію. Таким чином, Машаль спробував зімкнути лави з Фатхом і прагне перемістити штаб-квартиру діаспори ХАМАСу з Дамаска, що є потужним символом його зусиль, спрямованих на оновлення.
Але відмова Машаля підтримати Асада не лише змусила його передислокуватися. Він також запалив гнів союзника Сирії — Ірану, який відповів зменшенням своєї фінансової підтримки ХАМАСу, таким чином позбавляючи Машаля ключового джерела впливу в русі. Насправді рішення Машаля фактично розірвало його зв’язок з його двома найбільш важливими союзниками, тим самим не лише послаблюючи його позиції, але також збільшуючи його готовність прийняти політичну помірність.
Напруження значно посилилося, коли Машаль підписав угоду про єдність із Фатхом, заявивши про свій намір піти з посади глави політичного бюро. Хоча ця заява, можливо, була політичним шантажем, спрямованим на примус Сектору Газа підкоритися, вона підкреслила впевненість Машаля в його популярності, яка з того часу підтверджувалася підтримкою як усередині, так і за межами політичного бюро, щоб він залишився при владі.
У Машаля є декілька варіантів. Він може знову вийти на сцену як глава новоствореної палестинської філії братів-мусульман або як лідер нової ісламістської політичної партії під егідою Організації визволення Палестини. Таке злиття ХАМАСу зі стабільними палестинськими організаціями означатиме офіційне визнання ХАМАСом ухвали двох держав, а також стане важливим кроком у перетворенні руху.
Для Заходу використання можливості впливати на подальший курс ХАМАСу потребує зміни неефективної політики всеосяжної відмови. Як і в Єгипті, Марокко і Тунісі, помірні ісламісти на палестинських територіях мають брати участь як законна політична сила. Такі лідери, як Машаль, який висловив готовність відмовитися від союзу з Сирією та Іраном, щоб прийняти ухвалу про створення двох держав із Ізраїлем, повинні підтримуватися, а не бойкотуватися. Це означає підтримку поточних зусиль щодо формування тимчасового палестинського уряду технократів, як це передбачено в Катарській угоді.
Часом такий підхід буде складним завданням; ХАМАС, поза сумнівом, виявиться важким колегою. Проте США, європейські уряди та Ізраїль повинні скористатися цією можливістю, щоб залучити помірних представників ХАМАСу та перевірити їхню гнучкість. На новому Близькому Сході нинішній підхід Заходу лише зміцнить прибічників жорсткої лінії в Секторі Газа та інших місцях.
Міхаель БРЬОНІНГ — директор єрусалимського відділення Фонду ім. Фрідріха Еберта — політичної організації, що є філією опозиційної Соціал-демократичної партії Німеччини, автор книжки «Політика змін у Палестині».
