Хто стане наступним президентом Росії? За що він буде — за ринок чи за державу? Ким він буде — демократом чи диктатором? Як пройдуть вибори — в мирі і злагоді чи в скандалах і взаємних звинуваченнях? Ось єдина тема, яку обговорюють сьогодні в російських політичних колах, хоча до виборів у березні 2008 року, після яких обіцяв піти у відставку Володимир Путін, ще далеко. При цьому одне питання на порядок важливіше за всі інші — кого Путін вибере своїм наступником?
Маючи за спиною популярність нинішнього президента вкупі з потужністю всієї державної машини, путінському кандидатові просто соромно було б не пройти до Кремля. Тому так і забігали сучасні кремлезнавці 14 листопада, коли президент несподівано оголосив про перестановки в своєму кабінеті. Після зроблених Путіним кроків версія про те, що він дійсно «обкатує» наступника для 2008 року, щоб забезпечити збереження влади в руках нинішнього угруповання, стає основною.
— На ці призначення необхідно дивитися в контексті «проблеми 2008» і майбутніх президентських виборів, — вважає Олексій Макаркін, аналітик із Центру політичних технологій.
Більше того, Путін уже дав зрозуміти, — хоча й максимально неконкретно, — кого саме він хоче бачити своїм наступником. Внаслідок перетряски уряду в фокусі уваги опинилися дві особи: Дмитро Медведєв, колишній начальник путінського апарату, і Сергій Іванов, міністр оборони. Про обох уже давно ходять чутки про те, що вони й є потенційними кандидатами на те, щоб посісти вище крісло країни, яке звільняється Путіним.
Найзначнішою зміною стало те, що тепер Медведєв переміщається до уряду, причому з титулом першого заступника прем’єр-міністра. Внаслідок цього, чоловік, який раніше посідав вищу посаду в бюрократичній системі країни, тепер висувається «на публіку», що, цілком ймовірно, якраз і має на меті підвищити його шанси на президентське крісло.
— Медведєву дають можливість проявити себе не лише адміністратором, а й публічним політиком, — вважає Крістофер Гренвілл, начальник стратегічного відділу московської інвестиційної компанії United Financial Group.
Якщо версія про те, що Медведєва дійсно всерйоз висувають у наступники, підтвердиться, це позитивно позначиться на настроях інвесторів, що працюють у Росії, яких не на жарт стурбували ознаки економічного націоналізму і політики державного втручання в економіку, які з’явилися останнім часом. Медведєва, колишнього викладача права з Ленінградського (нині Санкт-Петербурзького) університету, вважають лідером «ліберальної» фракції в Кремлі, яка стоїть за розвиток ринкової економіки та підтримку нормальних відносин із Заходом. Це угруповання перебуває в постійній ворожнечі з вихідцями зі спецслужб, відомими під назвою «силовики», які також відомі і своєю більш націоналістичною та державно спрямованою політикою. Сподіваються інвестори і на те, що затіяний Путіним «ремонт» уряду дасть новий імпульс економічним реформам, які забуксували.
— З інвестиційного погляду цей крок сприймається явно позитивно, — говорить Кріс Віфер, керівник дослідницького відділу «Альфа-банку».
У день, коли Путін оголосив про нові призначення, фондовий індекс РТС виріс на 2 відсотки.
Але Росія є Росія, тут навряд чи можна щось заявляти однозначно. По-перше, Медведєв, проявивши себе помірним адміністратором, може й не виявити рішучості та твердості вдачі, які необхідні майбутньому президентові. По друге, Путін одночасно просунув уперед і важку фігуру зі стану «силовиків» — колишнього офіцера КДБ Іванова — на посаду заступника прем’єра. Іванов, таким чином, за посадою буде нижчим за Медведєва, але його також вважають серйозним претендентом на місце наступника, бо він знає Путіна з 70-х років, коли вони стикалися по роботі в держбезпеці.
При всьому цьому висунення Іванова може й не бути серйозною причиною для неспокою. Іванов — міністр оборони, і «дивитися яструбом» на такі питання, як, наприклад, війна в Чечні, йому належиться за посадою. Час від часу від нього походили думки, яких, загалом, і чекають від консерваторів — наприклад, він підтримував перейменування міста Волгограда на Сталінград. Однак у порівнянні з іншими «яструбами», які злетіли в Кремль із надр колишнього КДБ, Іванов належить до помірного і найбільш прагматичного прошарку «силовиків». На Заході він справив добре враження своїм дипломатизмом і доброю англійською мовою.
— Він не з тих закостенілих комуністичних генералів, які не розуміють сутності сучасного світу. Він більш відкритий і не такий агресивно-жорсткий — загалом, цікавий партнер для Заходу, — вважає Александер Рар, експерт із питань Росії в берлінській Раді з міжнародних відносин.
На сьогодні більш привабливою видається позиція Медведєва. За словами аналітиків, особливу важливість має те, що Медведєв тепер відповідатиме за цілий ряд державних соціальних програм. У наступні три роки Кремль обіцяв витратити на них 18 мільярдів доларів — скоріше за все, таким чином влада спробує купити підтримку на майбутніх виборах. Тому призначення Медведєва на цей напрямок головного політичного удару багатьма розглядається як прелюд до його переміщення через деякий час на посаду прем’єр-міністра, який, своєю чергою, буде природним трампліном у президентське крісло. Чинного голову уряду Росії Михайла Фрадкова вважають фігурою за великим рахунком незначною, яку Путін до 2008 року, скоріше за все, розміняє.
І все ж, навіть якщо мати на увазі, що в один прекрасний день головна державна посада в країні дістанеться саме Медведєву, наразі практична цінність його «реформаторського капіталу» далеко не є ясною. Будучи головою особистої адміністрації Путіна, Медведєв беззаперечно підтримував політику уряду, що все більше схилялася в бік держрегулювання, включаючи і кроки, які в середовищі західних інвесторів стали винятково непопулярними — зокрема, руйнування ЮКОСу, великої приватної нафтової компанії.
Окрім усього іншого, економістів-ринковиків непокоїть різке підвищення державних витрат, яке може сприяти інфляції.
— Медведєв не ліберал і не консерватор. Він — прагматик. Але він сучасна людина, у якої є досвід роботи в ринковій економіці, — говорить Макаркін.
Однак Медведєва питання політичної стабільності та статусу Росії як держави турбують так само, як і Путіна, що стримуюче впливає на його ринкові погляди.
Градус невизначеності підвищено ще й тим, що коло можливих кандидатів ніяким чином не замикається на Медведєві та Іванові. Висунувши Медведєва, на місце начальника своєї адміністрації Путін призначив людину, взагалі мало кому відому, — Сергія Собяніна, колишнього губернатора нафтової Тюменської області, — після чого Собяніна також внесли до списку учасників майбутніх президентських перегонів. Собянін — компетентний адміністратор, до того ж його не пов’язують із жодним із нинішніх кремлівських угруповань. При цьому про нього відомо, що він — вірний путінець і підтримує централізацію влади.
Отже, кого б Путін не благословив зрештою на президентство, ризики, властиві російській моделі керованої демократії, від цього нікуди не подінуться. У Кремлі впевнені, що державна машина допоможе правильно подати російській громадськості кандидата від нинішньої влади — так само, як колись розкручували нікому не відомого Путіна, і розкрутили так, що на виборах 2000 року він переміг без особливих проблем. Але в тому, що у Медведєва чи будь-якого іншого кандидата від влади досить особистого ресурсу для завоювання довіри суспільства, впевненості поки що ні в кого немає. Крістофер Гренвілл вважає, що «Медведєв ще багато що має довести». І хто знає, які ще карти в рукаві у багаторозумного президента на випадок провалу плану «А»?
