Зовсім нещодавно, 1 травня цього року, до Європейського Союзу були прийняти 10 нових держав. Економічні, політичні, соціальні проблеми, пов’язані з цим розширенням, лягли важким тягарем на плечі країн «старої» Європи. У багатьох політиків та брюссельських чиновників з’явилося цілком раціональне бажання спочатку вирішити хоча б найважливіші з цих питань, і лише після цього дивитися далі на Схід — на інших бажаючих приєднатися до Євросоюзу. У той же час, зростають ряди європейських консерваторів, які вбачають у тенденції подальшого росту ЄС загрозу для його майбутнього. Це складно, кажуть вони, дорого. Структура організації стає важкою, надмірно різноманітною, що призводить до внутрішніх конфліктів, з’являються проблеми з управлінням. І знову ж таки, — втрачається сенс елітарності, європейськості.
Але, не все так однозначно. В ЄС мусять говорити про своє подальше розширення. Мусять, оскільки на них тиснуть як зсередини — нові учасники, — що мають вже певні усталені економічні та культурні зв’язки з державами — не членами ЄС; так і ззовні — країни, які опинилися за межами цих союзів, наче за стіною цивілізації.
Врешті-решт, — цього варто було очікувати. Спроба створення будь-якого замкненого товариства логічно призводить до існування тих, хто залишився поза межами цього товариства і хоче до нього потрапити, не погоджуючись із власною неприналежністю до кола «обраних». Навіть якщо ці «обрані» стануть пояснювати вам, що ви ще не заслужили бути одним із них.
І врешті-решт, — європейські країни, як країни розвинутої демократії, не можуть заперечувати права інших країн (до того ж своїх найближчих сусідів та союзників) на вступ до Європейського Союзу.
Тож, не пройшло і п’яти місяців із останнього розширення ЄС, а чиновникам організації довелося визначитися з подальшими перспективами її росту. Хоча, на цей раз, вони самі собі пообіцяли бути більш суворими та вимогливими до країн-кандидатів. 6 жовтня європейський комісар із питань розширення оприлюднив рішення про рекомендацію розпочати переговори з Туреччиною щодо її майбутнього вступу до ЄС.
Найбільш негативну реакцію прийняте рішення викликало в Німеччині. Хоча, майбутній єврокомісар із питань розширення Оллі Рен і дав зрозуміти, що домагатиметься можливості зупинки великого потоку турецьких робітників до Європи, а процес переговорів може затягнутися на 10 років та бути перерваний будь- якої миті у разі порушення Туреччиною умов вступу до ЄС. Ще напередодні заяви Єврокомісії голова сьогодні опозиційної в Німеччині Християнсько-демократичної партії Ангела Меркель відправила листа до італійського прем’єра Сильвіо Берлусконі, французького прем’єра Жан-П’єра Рафарена, голландського прем’єра Яна Петера Балкененде, голови Європейської комісії Жозе Мануела Дурау Баррозу та членам центристської Європейської народної партії. У листі вона виступила з пропозицією блокувати рішення про членство Туреччини у ЄС та замінити його на «привілейоване партнерство».
У Німеччини є особливі причини для побоювань. І не тільки тому, що на цю країну припадає левова частка всіх витрат, пов’язаних із інтеграцією новоприєднаних до ЄС членів. Зростає невдоволення простих громадян, які мають все менше і менше впливу на прийняття рішень у загальноєвропейських органах влади. Їхній голос просто розчиняється у масі голосів інших країн. І в той же час, життя цих людей безпосередньо залежить від голосування в Європарламенті. Президент Мюнхенського інституту фінансових досліджень Ганс-Вернер Зінн виступив із заявою, в якій попередив, що прийняття Туреччини до ЄС може підірвати економіку Німеччини. Стрімке зростання населення цієї східної країні, з одночасним збереженням низького рівня життя, негативно відобразиться на ринку праці та рівні зарплат у Європі. Не кажучи вже про десятки мільярдів євро, які доведеться виділити на підняття економіки цієї країни.
Крім того, існує серйозне побоювання, що прийняте рішення про майбутній вступ Туреччини призведе до посилення позицій праворадикальних партій. Особливо у тій же Німеччині, де ультраправі після успіхів на виборах у земельні парламенти Саксонії (вперше, після 1968 р.) та Бранденбурга вирішили створити «національний блок» із метою збільшення свого впливу на федеральному рівні та майбутньої участі у виборах до бундестагу.
Плани на подальше розширення ЄС звісно не обмежилися лише вирішенням турецького питання. Була визначена приблизна дата вступу для Болгарії та Румунії (2007 рік). Хоча ці країни, з загальним населенням близько 30 ти млн. чоловік, є сьогодні однимиз найбідніших у Європі. Більше того, вони мають серйозні проблеми з корупцією (що неодноразово гостро критикувалося Єврокомісією), узгодженням свого законодавства з європейськими стандартами та розвитком демократії (Румунія). Наш південно-західний сусід, до речі, досі не узгодив із ЄС усі питання щодо охорони екології.
Серйозно стоїть перед ЄС і проблема стабілізації та інтеграції Західних Балкан. Було обіцяно, орієнтовно у 2010 році, прийняти Хорватію. За Хорватією настане черга Македонії, ведуться переговори щодо Республіки Сербії та Чорногорії та, навіть незважаючи на приголомшливу бідність та невідповідність вимогам Євросоюзу, — Албанії.
Але, водночас, ЄС дає зрозуміти, що має намір кардинально змінити спосіб роботи з кандидатами на вступ. Починаючи з Хорватії наступного року, переговори будуть тривалішими й жорсткішими. Однієї обіцянки провести реформи вже буде не досить. Так, ЄС залишає за собою право ввести так звану статтю застереження, відповідно до якої у разі невиконання поставлених перед країнами завдань їхній вступ до Європейського Союзу може бути відкладений.
Ось тільки немає у планах Євросоюзу України. Звісно, Україна більша та економічно потужніша за всі перелічені вище країни-кандидати. Наш вступ до ЄС змінить, у першу чергу, сам Союз. Але… на образі стосунків не збудуєш. Із правовими державами говорити тому й легше, що робити це можна мовою права. А як будь-яка інша нація Європи (і, як виявляється з досвіду Туреччини, — вже не тільки Європи) ми це право беззастережно маємо. І це право в принципі визнається. Головне тут — мати чітку мету й працювати над її досягненням.
