Світ увійшов у період кардинальних змін, результат яких сьогодні не можна передбачити. І це вимагає від кожної держави чи об’єднання держав визначитися зі своїми відповідями на найбільш принципові питання. Україна не є виключенням і навіть більше того, знаходячись на перехресті багатьох інтересів, вона, бажаючи чи не бажаючи того, повинна чітко заявити про свою позицію з ключових питань. Відсидітися в окопах вже не вийде — або чекаючи приходу сприятливішої кон’юнктури (аби повернутися до старих догм), або ж сподіваючись на щасливий випадок. При цьому життєво важливим при визначенні стратегічної лінії є відхід від догм і міфів, які дуже часто нав’язуються нам ззовні. Наприклад, украй шкідливим і небезпечним є чорно-білий підхід або спроба змусити нас зробити уявний і однозначний вибір між «Сходом і Заходом», підміняючи науковий і зважений аналіз політичними та інформаційними кампаніями.
І одним із найважливіших таких питань для України є визначення свого місця в архітектурі Великої Європи або, якщо хочете, Євразії. На мою думку, ці поняття практично ідентичні.
Спершу варто було б проаналізувати домінуючу євроінтеграційну модель, законодавчо закріплену як пріоритетну. Для чого Україні євроінтеграція? Чи можна прирівнювати євроінтеграцію України до вступу в ЄС, особливо, якщо тверезо оцінювати нинішню ситуацію і найближчі перспективи? У скільки може обійтися Україні весь процес? Наскільки українське суспільство добре інформоване про ключові елементи цього процесу чи часто перебуває в полоні міфів та ідеологічних штампів? Де сам ЄС бачить місце України? У чому полягають його інтереси в інтеграції України і наскільки вони збігаються з українськими?
На жаль, змушений констатувати, що навіть політики й українське експертне співтовариство, не говорячи вже про інших громадян, рідко переймаються подібними питаннями. Адже відверті й грамотні відповіді на вищезазначені питання можуть поставити Україну вже перед зовсім іншими питаннями, особливо в економічній площині, зокрема і щодо вартості тих чи інших кроків.
Наприклад, чи багато з нас знають оцінки ефекту підписання ЗВТ з ЄС і імплементації законодавства ЄС в Україні? А чи знайомі ми з відповідними прогнозами з боку ЄС, України і РФ? Проведені західними мозковими центрами (два з них за участю українських партнерів) дослідження про вплив підписання ЗВТ України з ЄС обіцяють виграш лише в середньо- і довгостроковій перспективі у розмірі від 1% до 7% приросту добробуту (при цьому чітких розрахунків про можливу зміну товарообігу між ЄС і Україною вони не надають). Водночас, спільне дослідження відповідних інститутів НАН України і Російської академії наук у квітні 2011 року1 робить досить критичні висновки про користь підписання «поглибленої і всеосяжної ЗСТ», надаючи аргументи і цифри про значний виграш України від посилення кооперації на євразійському напрямі (6—9 млрд дол. щороку).
Згідно ж з даними нового дослідження «Оцінки макроекономічного ефекту різних варіантів участі України в проектах регіональної економічної інтеграції», проведеного тими ж інститутами, яке нещодавно (15 грудня) було представлено у Києві, цифри ще переконливіші. Згідно з цим дослідженням, у результаті підписання ЗВТ з ЄС зростання експорту України в країни ЄС складе 10%, а імпорту — 15%, при цьому Україна щороку втрачатиме до 1,5% ВВП. У разі ж приєднання України до ЄЕП (Єдиного Економічного простору) сумарний позитивний ефект для української економіки в 2011—2030 рр. оцінюється у 219 млрд дол. в цінах 2010 року.
Якщо ж ми поглянемо не лише на кількісні показники нашої торгівлі, а особливо на її структуру, то з країнами ЄС вона у нас не дуже вигідна (експортуємо переважно сировину і напівфабрикати, а імпортуємо готову продукцію). Окрім цього, не зовсім коректною є часто звучна теза про об’єми ринку ЄС і країн Євразії (перший перевершує другий у декілька разів), оскільки важливіша реальна можливість поставляти продукцію на конкретний ринок (при цьому нетарифні обмеження набагато важливіші, ніж тарифні) і витримувати конкуренцію там. Й у випадку з ЄС не очікується, що ми зможемо істотно наростити експорт нашої продукції на дійсно великий ринок країн Євросоюзу. Нас також не може не насторожувати розростання кризисних явищ в єврозоні (ситуація в Греції, Італії і відповідні дискусії усередині ЄС щодо можливих наступних країн-членів, яким буде потрібна допомога). Ситуація структурних дисбалансів разом із недостатньою фінансовою і бюджетною дисципліною поставили сьогодні Євросоюз перед однією з найбільш серйозних криз у його історії.
Враховуючи це, ми повинні вдумливо підходити до вибудовування нашої політики, ґрунтуючись на серйозному аналізі і фактах. Ми просто зобов’язані зважено оцінити ситуацію і визначити для себе найбільш безпечний і вигідний шлях. Сьогодні країна не має права на помилку, оскільки дуже високою може виявитися її ціна.
Українське суспільство щиро хоче побудувати у себе соціально-економічну модель, яка домінує в ЄС. Причому громадяни України переважно зацікавлені у досягненні життєвих стандартів, які характерні для країн ЄС. Але для них також важливе досягнення того ж рівня ефективності діяльності владних структур і їх підконтрольності громадянському суспільству. І хоча велика частина відповідних змін і реформ є нашим «домашнім завданням», не все в цьому питанні залежить лише від наших зусиль і дій.
Сам Євросоюз до цих пір не може прийти до якоїсь єдиної консолідованої позиції щодо України, а саме у якості кого він її бачить у майбутньому. Ми ж давно вже ділимо країни ЄС в цьому питанні на «симпатиків» і «скептиків». Але ми повинні відверто визнати: найближчим часом позиція ЄС — «ні так, ні ні» — не зміниться, як би ми до цього не ставилися. І Україна обов’язково повинна це враховувати, а не перебувати в полоні ілюзій, які часто дорого обходяться.
Звідси можемо зробити важливий висновок: у сучасних умовах нашим стратегічним вибором може бути лише процес євроінтеграції як рух до певних стандартів і цінностей, а не саме членство в ЄС. Останнє не є імперативом і може бути поставлене під сумнів через об’єктивні обставини і позицію ЄС. Певні кліше і стереотипи довго створюються і важко долаються, але необхідно мати мужність видозмінювати або переглядати свої погляди, якщо вони перестають відповідати реаліям життя — подобаються нам чи ні ці нові реалії!
Тепер давайте розглянемо Євразійську модель, яку останнім часом активно просуває Росія. Що вона собою являє по суті? Чи є вигода для України від участі в ній? Які можливі ризики вона містить для України? Чи не є ця модель антагоністичною моделі євроінтеграції, яка пріоритетна для нас? Що в ній переважає — тверезий розрахунок на вигоду для всіх учасників чи геополітичні міркування?
Сама по собі ідея не нова, але нове звучання вона отримала після відомої статті Володимира Путіна, яку можна оцінити як програмну заяву на зовнішньополітичну тематику. По суті, пропонується створення динамічного простору розвитку і зростання на принципах раціональної вигоди для кожного з учасників. Мене, як і, вважаю, багатьох інших громадян України, цікавить питання — а наскільки вигідна активізація співпраці України в цьому напрямі і наскільки перспективна вона взагалі?
Прості цифри переконливо свідчать про значний потенціал зростання країн євразійського регіону, зиск від чого може отримати Україна. Наприклад, якщо ми порівняємо темпи зростання ВВП економік країн ЄвразЕС і ЄС, то перша група у 2001—2010 рр. зростала в 2,7 разу швидше: ВВП країн ЄвразЕС за 2001—2010 рр. виріс у середньому на 89,9%; ВВП ж країн ЄС у цей період виріс у середньому на 33,2%2. Ще цікавіші прогнози розвитку двох регіонів, при чому нинішній економічний розвиток ЄС у короткостроковій перспективі не дуже обнадіює і загрожує стабільності всіх сусідів, а також світовій фінансово-економічній системі. Згідно з прогнозами ООН, у найближчі два роки ВВП країн єврозони зростатиме на 1,6—1,7% за базовим сценарієм (0,1—1,1% за песимістичним сценарієм)3, а країн СНД в цей же час на 4% (3,5—3,6% за песимістичним сценарієм). Прогноз Єврокомісії не на багато відрізняється: зростання ВВП країн ЄС на 1,8—1,9% в 2011—2012 рр. і зростання ВВП країн СНД у ці роки на 4,5% і 4,1% відповідно4. Якщо ж ми візьмемо прогнози довгострокового розвитку на період до 2030—2050 рр., то всі вони виходять з набагато динамічнішого зростання (у 2—3 рази) країн євразійського простору (відносяться до групи перехідних або таких економік, що розвиваються) порівняно з країнами ЄС. Що ж до Росії, то, наприклад, за прогнозами Голдман і Сакс (2007)5, вона за розміром ВВП обжене Італію у 2017 році, Францію у 2024, Британію у 2027, ФРН у 2029, а Японію у 2037. ВВП РФ на душу населення збільшиться в 11 разів із 2006 по 2050 рр., і наш сусід досягне стандартів життя нинішньої Великої сімки, посідаючи у середині століття 4-те місце після США, Кореї і Британії.
Тобто, необхідність уважно проаналізувати перспективи посилення співпраці на євразійському напрямі має під собою вагомі аргументи. Все це, звичайно ж, не виключає використання деяких елементів у політичних цілях з боку Росії. Але такі побічні ефекти є реаліями нашого часу. А хіба ЄС не переслідує свої політичні цілі у процесі інтеграції України?
Якщо ми візьмемо економічний вимір, то євразійський ринок є для України життєво-важливим як у кількісному, так і в якісному вимірі. Останнє особливо важливо, бо цей ринок є ключовим для експорту нашої продукції з високою доданою вартістю. І структура нашого експорту й імпорту це доводить. Якщо поглянути на товарообіг України з РФ (наприклад, за 2010 рік)6, як ключової економіки цього регіону, то в нашому експорті у РФ переважає продукція високого і середнього ступеня обробки — машинобудування (37%), металургійної промисловості (20,1%), продовольство (13,4%) і продукція хімпрому (8,4%). Водночас в імпорті домінують енергоносії (66,7%) і далі з істотним відставанням йде продукція машинобудування (9,8%), металургійної промисловості (7,2%) і продукція хімпрому (8,1%). Якщо ж узяти загальний імпорт і експорт, то заслуговує на увагу значення в нашому експорті в РФ робіт і послуг (28,8%), тоді як в імпорті їх частка незначна (3,2%).
Тобто, цей ринок дає роботу нашим найбільш розвиненим виробництвам і галузям. А хіба розвиток таких виробництв не має бути основним елементом стійкого розвитку нашої економіки? Через низку особливостей нашої економіки активне використання цієї специфіки ринку Євразії може принести Україні істотну вигоду. І вказані вище цифри переконливо свідчать на користь такої тези. А, як відомо, факти — уперта річ. А якщо ми візьмемо до уваги ще й питання забезпеченості природними ресурсами і «бездонні» резервуари Євразії разом із великими перспективами використання запасів Арктики, то привабливість і вигідність активізації співпраці саме з країнами Євразії для України ще більше зросте.
Тому, зважаючи на вказані аргументи й дані, Україна повинна планувати свій розвиток із урахуванням того, що:
— у середньостроковій перспективі членом ЄС вона не стане, і не лише і не стільки через нашу неготовність відповідати критеріям членства;
— євразійський ринок демонструє стійку динаміку зростання і надає Україні великих можливостей для розвитку в цей період;
— домінуючим трендом на теренах Великої Європи/Євразії буде поступове зближення між основними гравцями і об’єднаннями, усунення зайвих бар’єрів і націленість на взаємовигідні рішення — перевага парадигмі «win-win», а не іграм з нульовою сумою («zero sum game»).
Зважаючи на викладене вище, ми повинні відійти від стереотипів минулого, тверезо оцінити наші можливості і запропонувати своє бачення місця України в нових реаліях Великої Європи/Євразії. У цій ситуації єдиним правильним стратегічним рішенням для України є закріплення себе в ролі основної сполучної ланки між Західною (ЄС) і Східною Євразією (ЄвразЕС) як у геополітичній, так і в геоекономічній сфері7. При цьому вигоди від такого кроку носитимуть не лише економічний характер, але й гарантуватимуть нашу безпеку разом зі стійким розвитком усієї країни. Іншими словами — процес євроінтеграції і євразійська модель (у розумінні ширшому і неманіпулятивному) не суперечать одне одному, а у випадку з Україною можуть навіть дуже органічно взаємно доповнюватися.
Тобто, наші реальні інтереси об’єктивно ведуть нас до стимулювання якомога більшого зближення двох полюсів Великої Європи/Євразії, які повинні стати опорами нашого майбутнього стійкого розвитку. Й успішний запуск Україною двох реальних ЗВТ у європейському і євразійському напрямах може стати першим кроком на цьому шляху.
Про життєву важливість цього для розвитку економіки України переконливо свідчать показники нашої зовнішньої торгівлі з ЄС і країнами євразійського простору з 1996 року, у чому ви можете переконатися з таблиці, що додається («Географічна структура торгівлі України товарами 1996—2010 рр.»). Узявши для порівняння п’ять «реперних років», ми можемо чітко побачити динаміку і вектори інтересів нашої зовнішньоекономічної діяльності. Дуже примітним є той факт, що частка ЄС в загальному обсязі зовнішньої торгівлі України, значно збільшившись з 1996 по 2004 рік (зростання у 2004 пояснюється значною мірою вступом країн ЦСЄ того року), потім поступово знижується, особливо частка нашого експорту туди. А ось частка країн СНД після падіння наприкінці 90-х тримається в межах 40%, при цьому частка експорту в цьому напрямі постійно зростає8.
Україна повинна не чекати, поки рішення будуть ухвалені іншими сторонами за неї, а активно ініціювати економічні інтеграційні процеси на теренах Великої Європи/Євразії. Ми просто зобов’язані представити своє бачення і не сподіватися на сприятливий сценарій. Україна має всі шанси вписати себе як одного з ключових пазлів євразійської мозаїки XXI століття, яка сьогодні активно формується. Але для цього ми повинні тверезо визначити власні інтереси й чітко їх артикулювати. Окрім цього, критично важливою є здатність виконавців реалізовувати продумані концепції.
Я переконаний, що успішний і стійкий розвиток України буде гарантований лише тоді, коли ми відповідально розвиватимемо власне позиціювання, враховуючи інтереси наших партнерів і пропонуючи їм взаємовигідні рішення.
Підводячи підсумки, хотів би згадати те, що тренд зближення на теренах Великої Європи/Євразії переважає не лише в економічній галузі. Так у галузі безпеки останнім часом поступово і небезуспішно просувається ідея Євроатлантичного співтовариства безпеки (EASI). Ця ініціатива має на меті відпрацювання концепції і принципів створення нового Євроатлантичного співтовариства в галузі безпеки з рівноправною участю США, ЄС і Росії. Йдеться про побудову принципово нової архітектури євроатлантичної безпеки від Ванкувера і до Владивостока, яка на коопераційній і неконфліктній основі інтегруватиме в себе членів НАТО, ОДКБ та інші європейські країни. Ініціатором EASI виступив фонд Карнегі (США) — один із провідних світових «мозкових центрів» — за активного сприяння урядових кіл США, РФ і провідних країн ЄС.
Міжнародний фонд «Єдиний світ» у вересні виступив співорганізатором проведення у Києві засідання групи високого рівня — згаданої вище Євроатлантичної ініціативи в галузі безпеки. Сьогодні фонд готовий виступити ініціатором подібної ініціативи в економічній сфері і запропонувати формулу Євразійської економічної ініціативи як модель для стратегічного партнерства між ЄС і ЄвразЕС у галузі економіки з активною участю України. Тим більше, що створення такого спільного європейського економічного простору вже стоїть на порядку денному ЄС і РФ.
Мої висновки і пропозиції не є істиною в останній інстанції, але я упевнений в тому, що прийшов час відкритого діалогу щодо порушених тем. Переконаний, що лише відверта і професійна дискусія зможе дати Україні відповіді на питання про її стратегічний розвиток, а нашим зарубіжним партнерам — розуміння українських інтересів і пропозицій. А після слів повинні слідувати дії.
1 Дослідження проведене Інститутом економіки та прогнозування НАНУ (В. Геєць) та Інститутом народногосподарського прогнозування РАН (В. Івантер)
2 Власні розрахунки автора зроблені на підставі даних Статкомітету СНД і Євростату.
3 World economic situation and prospects 2011. Global outlook. United Nations, New York 2011. In: http://www.un.org/en/development/desa/policy/wesp/wesp_current/2011wesp.pdf
4 European Economic Forecast. Spring 2011. European Commission, Directorate-General for Economic and financial affairs. In: http://ec.europa.eu/economy_finance/publications/european_economy/2011/p...
5 BRICs and beyond. Goldman Sachs global economic group. 2007. In: http://www2.goldmansachs.com/our-thinking/brics/brics-and-beyond-book-pd...
6 Згідно з даними Державної служби статистики України.
7 Так, аналізуючи рух товарних потоків із Заходу на Схід і назад в межах Великої Європи, приходиш до висновку, що Україна може (і частково це робить) грати роль такого собі «економічного трансформера»: запозичення технологій Заходу і використання своїх з подальшою поставкою на їхній основі готової продукції далі на Схід, тобто в Євразію.
8 Окремо хотілося б відзначити роль «третьої опори» нашої зовнішньої торгівлі, яку переважно виконують країни Азії та Африки. Як видно з таблиці, саме з цими країнами у нас постійне і досить істотне позитивне сальдо і до того ж на ці ринки ми також постачаємо багато продукції з високим ступенем обробки.
